Справа № 522/16207/19
19 березня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом у якому, з урахуванням уточнень (від 20.01.2020р. вхід.№2330/20), просить суд зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з березня 2004р.; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на підставах, визначених пенсійним законодавством України, починаючи з березня 2004р.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проживаючи в державі Сполучені Штати Америки позивач - ОСОБА_1 , як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і громадяни України, які проживають на території України, оскільки Конституція України, та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід.№47290/19 від 12.12.2019р.), наголошуючи, зокрема, на тому, що реалізація Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009року №25-рп/2009 про визнання неконституційним положень пункту 2 частини першої ст.49 та другого речення ст.51 Закону, потребує прийняття спеціального Закону України, яким будуть передбачені умови, норми і механізм виплати пенсії громадянам, які виїхали або будуть виїжджати на постійне місце проживання за кордон. Оскільки ОСОБА_1 постійно проживає в США, лише після прийняття Урядом країни відповідних нормативно-правових актів, якими буде визначено умови та порядок виплати пенсії особам, які постійно проживають за кордоном, органи Пенсійного фонду України матимуть правові підстави для здійснення позивачу пенсійних виплат.
Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 25.09.2019року адміністративну справу №522/16207/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області зобов'язання вчинити певні дії, передано до Одеського окружного адміністративного суду за підсудністю, відповідно до ст.29 КАС України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.11.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито загальне позовне провадження у справі №522/16207/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 14.02.2020р., з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.183 КАС України, закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, а також те, що від повноважних представників позивача - ОСОБА_1 , та відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до суду надійшли клопотання (від 14.02.2020р. вхід.№ЕП/1487/20, від 25.02.2020р. вхід.№ЕП/1845/20) про розгляд справи без їх участі, розгляд даної адміністративної справи, з урахуванням приписів ч.3 ст.194 КАС України, здійснюється в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.
Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, 11.04.2019р. ОСОБА_1 звернувся до Малиновського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Одесі із Заявою про поновлення виплати пенсії, яка була призначена з березня 2004р.
Судом встановлено, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2018р. №628 “Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України” Малиновське об'єднане управління Пенсійного фонду України в м.Одесі реорганізовано шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
За результатами розгляду вищеозначеної Заяви про поновлення виплати пенсії від 11.04.2019р. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на ім'я ОСОБА_1 надіслано Лист №245/Л-1 від 04.06.2019р., у якому зазначено, що оскільки Україною не передбачено договір про соціальне забезпечення із Сполученими Штатами Америки, та Сполучені Штати Америки не є державою-учасницею Співдружності Незалежних Держав, виплата пенсії після виїзду за кордон на постійне місце проживання не провадиться.
Не погодившись з вищеозначеною відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладеною в Листі №245/Л-1 від 04.06.2019р., позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з даною позовною заявою.
Так, на думку суду, уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з березня 2004р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на підставах, визначених пенсійним законодавством України, починаючи з березня 2004р., підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зокрема, як встановлено судом, та вбачається з наявних у матеріалах справи документів, ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією Посвідчення серії НОМЕР_1 від 11.06.1997р.
Судом з'ясовано, що 25.08.2003р. ОСОБА_1 виїхав з України на постійне місце проживання до Сполучених Штатів Америки, у зв'язку з чим територіальним органом Пенсійного фонду України виплату пенсії ОСОБА_1 припинено.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно зі ст.51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009року №25-рп/2009 положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, з 07 жовтня 2009року порядок виплати пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон регулюється нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням рішення Конституційного суду України №25-рп/2009, тобто виплата пенсії повинна проводитися в будь-якому разі незалежно від місця проживання пенсіонера.
До того ж, як зазначено Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п.51 цього рішення).
У п.54 вказаного рішення Європейським судом з прав людини зазначено, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права, та відповідно до ст.46 Конвенції, є обов'язковими для виконання Україною, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Таким чином, з дня набрання чинності Рішення №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виникли підстави для поновлення конституційного права ОСОБА_1 на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, відсутність законодавчо встановленого механізму поновлення виплати пенсії, припиненої у зв'язку з виїздом громадянина України на постійне місце проживання за кордон, не може бути підставою для позбавлення таких осіб права на соціальний захист, передбачений статтею 46 Конституції України.
Отже, з урахуванням наведеного, судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , хоч і проживає постійно за кордоном, однак є громадянином України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни України, оскільки Конституція України, та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до ст.44 якого заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною 5 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджено Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005року за №1566/11846, згідно з пунктом 4.1 якого орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005року №22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно зі ст.80 Закону України «Про пенсійне забезпечення» заява про призначення пенсії працюючим подається за місцем роботи, а непрацюючим - до зазначених у статті 81 цього Закону органів за місцем проживання заявника.
Відповідно до вимог ст.82 Закону України «Про пенсійне забезпечення» подані для призначення пенсії документи розглядаються не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження видається або надсилається заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що у разі звернення особи до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати пенсії, останній зобов'язаний розглянути подану особою заяву із доданими до неї документами, та прийняти відповідне рішення щодо поновлення виплати пенсії, або про відмову в поновленні виплати пенсії.
Водночас, судом встановлено, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.04.2019р. щодо поновлення виплати пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, в порушення вимог ч.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.82 Закону України «Про пенсійне забезпечення», та п.4.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005року №22-1, рішення про поновлення виплати пенсії, або про відмову в поновленні виплати пенсії, не приймалось.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, з урахуванням відсутності відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 11.04.2019р. про поновлення виплати пенсії, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з березня 2004р.; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на підставах, визначених пенсійним законодавством України, починаючи з березня 2004р., є передчасними, оскільки до прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України відповідного рішення спір про таке поновлення (чи відмову у поновленні) не може бути предметом судового розгляду.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, а також з огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області вимог чинного законодавства в частині щодо не прийняття рішення про поновлення або відмову в поновленні виплати пенсії суд, з метою ефективного захисту прав, свобод, та охоронюваних законом інтересів позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 11.04.2019р. про поновлення виплати пенсії з урахуванням положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за наслідками розгляду котрої прийняти відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 16.10.2019р. по справі №404/1811/17.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню частково, з вищенаведених підстав.
Керуючись ст.ст.72-77, 139, ч.3 ст.194, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65107, м.Одеса, вул.Канатна,83, код ЄДРПОУ 20987385) розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) від 11.04.2019р. про поновлення виплати пенсії із прийняттям за наслідками її розгляду відповідного рішення, з урахуванням окреслених у Рішенні висновків, та правової оцінки суду.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.
Суддя Харченко Ю.В.
.