Іменем України
20 березня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/826/20
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Петросян К.Є., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
25 лютого 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 23.12.2019 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування", зарахувавши до стажу роботи період роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 в Центральній збагачувальній фабриці "Ворошиловградська", починаючи з 29.11.2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою. 29.11.2019 звернувся до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області із заявою про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування".
23.12.2019 Білокуракинським ОУПФУ Луганської області прийнято рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове держане пенсійне страхування" іх посиланням на відсутність необхідного стажу роботи для призначення пенсії.
З відмовою Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області позивач не згоден та вважає її такою, що суперечить нормам чинного законодавства.
Позивач зазначає, що він почав працювати в Центральній збагачувальній фабриці "Ворошиловградська" з 29.08.1983 та продовжував працювати весь спірний період. Під час прийому на роботу в трудовій книжці позивача напроти запису про переведення замість слова "Приказ" зазначено "Приказной лист", без зазначення номеру. З яких міркувань особою, відповідальною за ведення кадрового діловодства, було зазначено як підставу для прийняття саме "Приказной лист" позивачу не відомо. Під час звернення із заявою про призначення пенсії 29.11.2019 позивачем було подано пакет документів, в тому числі і копію наказу про прийняття на роботу від 29.08.1983 №43-к та довідку про підтвердження факту роботи в Центральній збагачувальній фабриці "Ворошиловградська" в період з 29.08.1983 по 31.07.2014. Однак, вищевказані документи від позивача прийняті не були, та при розгляді заяви не враховані.
Ухвалою від 27.02.2020 відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач позов не визнав, надав 12.03.2020 та 16.03.2020 через канцелярію суду відзив на позовну заяву (а.с.27-32,63-66), відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
29 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до управління із заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом із заявою позивач надав до управління: трудову книжку серії НОМЕР_1 , видану 27.07.1977, копію військового квитка НОМЕР_2 від 27.10.1978; копію атестату НОМЕР_5 від 15.07.1977. Інших документів про трудовий стаж ОСОБА_1 до управління не надавалось.
Розглянувши надані позивачем документи, управлінням не зараховано до страхового стажу період його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», оскільки підставою на прийом на роботу є прийомна записка без номеру. Додаткових довідок (документів) про підтвердження зазначеного періоду роботи до заяви для призначення пенсії, позивач управлінню не надав.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Отже, за результатами розгляду та правової оцінки документів, страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 11 місяців 26 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Відповідно, на думку відповідача, відсутні підстави для призначення позивачу пенсії за віком.
Окрім того, управління не погоджується із вимогою позивача щодо зобов'язання відповідача призначити пенсію ОСОБА_1 , оскільки повноважним органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Тобто територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (переведення з одного виду пенсії на інший) та перерахунку пенсії. Повноваження територіального органу Пенсійного фонду у питаннях зарахування періодів роботи до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії, є дискреційними.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_3 , є громадянином України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.4-7).
Відповідно до довідки від 14.11.2019 №921-5000230501 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання/перебування позивача є: АДРЕСА_2 (а.с.8).
29.11.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом із заявою про призначення пенсії позивач надав відповідачу: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, паспорт, трудову книжку серії НОМЕР_1 , видану 27.07.1977, військовий квиток НОМЕР_2 від 27.10.1978; атестат НОМЕР_5 від 15.07.1977, довідку про взяття на облік внутрішньо - переміщеної особи (а.с.75,76).
Рішенням відповідача від 04.12.2019 №1302 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.69).
Оскаржуване рішення відповідач обґрунтовує неможливістю зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», оскільки підставою на прийом на роботу є прийомна записка без номеру. При цьому, зазначає, що додаткових довідок (документів) про підтвердження зазначеного періоду роботи до заяви для призначення пенсії позивач управлінню не надав. Згідно ж наданих документів, страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 11 місяців 26 днів, якого не достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, відповідачем не заперечується наявність у позивача страхового стажу - 22 роки 11 місяців 26 днів (а.с.70).
Також, листом від 23.12.2019 № 6354/031-08 відповідач надав аналогічні пояснення позивачу щодо неможливості зарахування періоду його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» (а.с.71,72).
Згідно записів трудової книжки від 27.07.1977 НОМЕР_4 , позивач у період з 29.08.1983 по 31.12.1997 працював слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» (а.с.9-12).
Матеріалами справи встановлено, що позивачу не призначено пенсію за віком, через те, що неможливо зарахувати до страхового стажу позивача період його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», оскільки підставою на прийом на роботу є прийомна записка без номеру, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Отже, спірним питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо не зарахування до стажу позивача періодів його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська».
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.
Відповідно до частини першої статті 44 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I "Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії" Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II "Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший" Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Пунктом 4.2 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1).
Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV "Приймання, оформлення і розгляд документів" Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до стажу окремих періодів роботи та/або навчання.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абз.1 п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
При розгляді даної справи спірним є питання щодо неврахування до загального стажу позивача певних періодів роботи та, відповідно призначення пенсії позивачу.
При цьому відповідач, у відзиві на позовну заяву, мотивуючи відмову зарахування до стажу позивача спірного періоду роботи посилається на порушення при заповненні роботодавцем трудової книжки, а саме п.2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 від 29.07.1993 Міністерства соціального захисту населення, Міністерства юстиції України, міністерства праці України, зареєстровано в юстиції України 17.08.1993 за №110.
Суд не бере до уваги такі посилання відповідача, оскільки спірний запис про прийняття на роботу позивача зроблено 29.08.1983, тобто даний запис внесено роботодавцем до видання вищевказаної Інструкції, відповідно вона не підлягає застосуванню у спірних відносинах.
В оскаржуваному рішенні взагалі не міститься посилань щодо того, які вимоги чинного, на той час, законодавства не дотримано при заповненні трудової книжки позивача, а лише зазначено, що у записі про прийом на роботу 29.08.1983, підставою є прийомна записка без номеру. Тобто, відповідачем не надано правову оцінку спірному періоду з 29.08.1983 по 31.12.1997 у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська». Проте, суд з цього приводу, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із п.2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, що була чинна до прийняття Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом №58 від 29.07.1993 Міністерства соціального захисту населення, Міністерства юстиції України, Міністерства праці України, визначено, що «в графі 4 зазначається підстава для внесення запису у трудову книжку - наказ (розпорядження) керівника підприємтсва, дата його видання та номер".
Оглядом копії трудової книжки позивача встановлено, що позивач у період з 29.08.1983 по 31.12.1997 працював слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська», в записі №9 від 29.08.1983 не зазначено номеру наказного листа, на підставі якого позивача прийнято на роботу до Центральної збагачувальної фабрики «Ворошиловградська», при цьому зазначено дату такого наказного листа - 29.08.1983 (а.с.9-12).
Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.
Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Незарахування позивачу до страхового стажу окремого періоду пов'язане із певними неточностями, проте, за загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист шляхом призначення пенсії.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.
Окрім того, в матеріалах справи міститься наказ по ЦЗФ «Ворошиловградська» від 29.08.1983 №43-к, яким встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу в порядку переведення з ЦЗФ «Білореченська» слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду з 29.08.1983, який завірено печаткою так званої "Луганської народної республіки" (а.с.15).
Указом Президента України № 405/2014 від 14.04.2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 "Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України".
Статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" встановлено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 05/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Розпорядженням КМУ від 02.12.2015 №1275-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у який у розділі Донецька область у п.1 Міста обласного значення у п.п.1) включено м. Луганськ.
Розпорядженням КМУ №1085-р від 07.11.2014 затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, до якого включено у тому числі місто Луганськ.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
У Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначено, що держави члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконним і недійсним, ця недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад реєстрації народжень, смертей і шлюбів". Так, у справі "Лоізіду проти Туреччини" (Loizidou v. Turkey 18.12.1986 &45) ЄСПЛ обмежився коротким пунктом посилання на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то, у правах Кіпр проти Туреччини" ( Cyprus v. Nurkey 10.05/2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та в подальшої міжнародної практики. При цьому, ЄСПЛ констатував, що Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de fackto та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше, означало б зовсім позбавити людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey 10.05.2001&92).
Спираючись на сформульований у вищезазначеній справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) зауважив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]".
Україною, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII та постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям.
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки наказу по ЦЗФ «Ворошиловградська» від 29.08.1983 №43-к, завіреного установою, що знаходиться на окупованій території, як доказ, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на пенсійне забезпечення позивача.
Таким чином, суд приймає до розгляду наказ по ЦЗФ «Ворошиловградська» від 29.08.1983 №43-к, який містить відомості про роботу позивача слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду у Центральній збагачувальній фабриці «Ворошиловградська» з 29.08.1983 (а.с.15).
Однак, зазначені висновки суду жодним чином не легалізують саму установу, що завірила таку довідку.
Аналогічні за змістом висновки з приводу подібних правовідносин відображені у постанові Верховного Суду від 23.01.2018 (справа №583/392/17).
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Отже, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23.12.2019 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.11.2019, тобто з дня звернення за призначенням пенсії, зарахувавши спірний період роботи позивача, суд зазначає наступне.
Відмовляючи позивачу в призначенні пенсії відповідач діяв без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, з огляду та те, що судом встановлено необхідність зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 та, відповідно, наявність стажу для призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд приходить до висновку про необхідність саме зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу, відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.11.2019, тобто, з дня звернення за призначенням пенсії.
Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Умови, за яких орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити пенсії або відмовити у її призначенні. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 по справі № 2040/6320/18.
Слід зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
В даному випадку зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 29.11.2019, дня звернення за призначенням пенсії, є обґрунтованим способом захисту порушеного права позивача, оскільки позивач вже звертався до відповідача з питанням щодо призначення відповідної пенсії, проте відповідач протиправно виніс рішення про відмову у призначенні пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23 травня 2018 року у справі № 825/602/17 та від 22 грудня 2018 року у справі № 804/1469/17.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог, та з метою належного відновлення прав позивача задовольняє позовні вимоги у повному обсязі, з підстав, викладених вище.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 840,80 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 840,80 грн стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні ОСОБА_1 до Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 23.12.2019 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком згідно зі ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язати Білокуракинське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно зі ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 29.11.2019, зарахувавши до його стажу період роботи з 29.08.1983 по 31.12.1997 в Центральній збагачувальній фабриці "Ворошиловградська".
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Білокуракинського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (92200, Луганська область, Білокуракинський район, смт.Білокуракине, вул.Історична, 81, код ЄДРПОУ 41246789) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , і.н. НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Суддя К.Є. Петросян