ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua _____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
10 березня 2020 року Справа № 913/161/18
Провадження №34/913/161/18
Господарський суд Луганської області у складі:
суддя Іванов А.В.
при секретарі судового засідання Романенко Т.М.,
розглянувши у судовому засіданні справу
за позовом Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Тернопіль,
до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", м. Сєвєродонецьк Луганської області,
третя особа - 1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, м. Київ
третя особа - 2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Національний банк України. м. Київ
про визнання кредитного договору та додатків до нього недійсними
В засіданні взяли участь:
від позивача: представник не прибув;
від відповідача: адвокат Бронова Ю.Г., договір про право надання правової допомоги №1 від 16.09.2019, свідоцтво серія ПТ №2177 від 19.06.2018;
від третьої особи - 1: представник не прибув;
від третьої особи - 2: представник не прибув.
Суть спору: Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" звернулось до Господарського суду Луганської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" про визнання недійсними Кредитного договору №03/12 від 08.06.2012 та усіх додатків до нього.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Кредитний договір №03/12 від 08.06.2012 зі всіма додатками до нього підписаний директором позивача із перевищенням своїх повноважень, оскільки підписанню такого договору мало передувати погодження з ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що є підставою для визнання Кредитного договору з усіма додатками до нього недійсними.
У відповідності до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України 03.04.2018 року здійснено автоматичний розподіл в автоматизованій системі документообігу суду та справу передано на розгляд судді Іванову А.В.
Ухвалою від 03.04.2018 Господарський суд Луганської області відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 15.05.2018 та залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України.
26.04.2018 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву б/н від 23.04.2018, за яким останній проти позову заперечив, з огляду на те, що:
- по-перше, при продовженні терміну дії Кредитного договору, позивачем було направлена на адресу відповідача копію листа ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 25.03.2014 №1/10-10/570, від 19.08.2014 №1/10-10/1646 та від 26.11.2014 №1/10-10/2414, якими ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» надав згоду на пролонгацію Кредитного договору. Крім того, факт погодження змін до Кредитного договору підтверджується листами відповідача від 05.12.2012 №991 та позивача від 15.01.2013 №05-8/89, якими було відхилено збільшення процентної ставки з підстав відсутності на те згоди ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України»;
- по-друге, з 13.07.2016 ПАТ «Укрінбанк» не являється банківською установою та у НБУ відсутні регуляторні повноваження щодо ПАТ «Укр/ін/ком»;
- також відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності.
11.05.2018 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на адресу суду надійшли письмові пояснення №27-9720/8 від 07.05.2018, в яких третя особа заперечила проти задоволення позовних вимог повністю.
Ухвалою від 15.05.2018 Господарський суд Луганської області відклав підготовче засідання на 30.05.2018 о 14 год. 40 хв.
Ухвалою від 30.05.2018 Господарський суд Луганської області витребував у ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" документи, які підтверджують факт надання згоди ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" Дочірньому підприємству "Тернопільський облавтодор" ПАТ "ДАК "Автомобільні дороги України" на отримання кредитних коштів за Кредитним договором №03/12 від 08.06.2012, укладеним між ДП "Тернопільський облавтодор" та ПАТ "Український інноваційний банк", та на зміну умов кредитування за цим договором.
Ухвалою від 30.05.2018 Господарський суд Луганської області закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 20.06.2018 о 14 год. 40 хв.
15.06.2018 від позивача на адресу суду надійшло клопотання №06-2/762 від 12.06.2018 про зупинення провадження у справі до перегляду Верховним судом справи №910/8117/17. Суд вказане клопотання залишає без розгляду на підставі ч. 2 ст. 107 ГПК України, оскільки його було подано після закриття підготовчого провадження.
15.06.2018 від ПАТ "Державна акціонерна компанія" "Автомобільні дороги України" надійшли письмові пояснення №16-10/1382 від 12.06.2018 з додатками, в яких вказує, що витребовувані докази у нього відсутні і не можуть бути надані суду. Вказані пояснення з додатками суд долучив до матеріалів справи.
19.06.2018 від позивача на адресу суду надійшло клопотання №06-2/782 від 15.06.2018 про долучення до справи копії ухвал Верховного суду у справах №921/378/17-г/5 від 05.06.2018 та №910/8117/17 від 25.05.2018. Суд вказані документи долучив до справи.
Ухвалою від 20.06.2018 господарський суд Луганської області зупинив провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/8117/17.
Постановою Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.08.2018 у справі № 910/8117/17 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.12.2017 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2017 та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" у зв'язку з тим, що Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не набула прав та обов'язків саме банківської установи - Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк", а тому не може вважатись його правонаступником за кредитними договорами. Однак, суд не було повідомлено сторонами про результати розгляду Об'єднаною палатою Верховного Суду справи №910/8117/17.
18.10.2018 повноваження судді Іванова А.В. припинились у зв'язку з закінченням п'ятирічного строку.
Ухвалою від 26.02.2019 Велика Палата Верховного Суду прийняла до свого розгляду справу №925/698/16.
Зі змісту цієї ухвали вбачається, що справа № 910/8117/17 не була єдиною, де досліджувалось питання правонаступництва прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" Публічним акціонерним товариством "Українська інноваційна компанія", так як у справах №442/5241/12-ц та №183/5433/13-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов протилежних висновків щодо переходу прав та обов'язків від Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" до Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія". Наявність відмінних один від одного висновків судів різних юрисдикцій щодо правового статусу Публічного акціонерного товариства "Укрінком" як правонаступника Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" щодо наявності або відсутності у Публічного акціонерного товариства "Укрінком" прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" вказує на наявність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої має важливе значення для розвитку права в цілому. Також Велика Палата Верховного Суду наголосила на наявність виключної правової проблеми та необхідність забезпечення розвитку права і формування єдиної правозастосовчої практики у суспільно значимих відносинах.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 скасовано рішення Господарського суду Черкаської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 грудня 2017 року. Направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 оприлюднено 06.02.2020.
Ухвалою від 11.02.2020 господарський суд Луганської області поновив провадження у даній справі та призначив судове засідання на 10.03.2020.
10.03.2020 на електронну пошту суду від Гамолі О.Ф. - представника Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Дурдиєва Р.В. на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №913/161/18 до вирішення судом у цій справі питання про процесуальне правонаступництво ПАТ "Укрінбанк".
В обґрунтування вказаного клопотання представник посилається на те, що єдиною установою, відповідальною за процедуру ліквідації ПАТ "Укрінбанк", є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважені особи якого здійснюють повноваження органів управління ПАТ "Укрінбанк". Також зазначає, що лише ПАТ "Укрінбанк" в особі ліквідатора має право на звернення до суду та вчинення інших процесуальних дій від імені банку.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного клопотання заперечував.
Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання з наступних підстав.
Положеннями ст. 229 ГПК України передбачені випадки, коли суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
З матеріалів справи вбачається, що провадження в даній справі зупинялось до розгляду Верховним Судом справи №910/8117/17, в якій досліджувалось питання правонаступництва Публічним акціонерним товариством "Українська інноваційна компанія" прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк". Сторонами про результати розгляду Об'єднаною палатою Верховного Суду справи №910/8117/17 повідомлено суд не було.
Провадження у даній справі було поновлено після оприлюднення повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16, де також розглядалось питання правонаступництва прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк".
Суд звертає увагу заявника, що такої підстави як зупинення провадження у справі до вирішення судом питання про процесуальне правонаступництво ст. 229 ГПК України не передбачено.
В зв'язку з наведеним, суд вважає клопотання Гамолі О.Ф. - представника Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Дурдиєва Р.В. на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Укрінбанк" про зупинення провадження у справі №913/161/18 до вирішення судом у цій справі питання про процесуальне правонаступництво ПАТ "Укрінбанк" безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Представник позивача в судове засідання 10.03.2020 не прибув. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Представник відповідача в судовому засіданні 10.03.2020 надав пояснення щодо позовних вимог. Заперечує проти позову повністю.
Представники третіх осіб в судове засідання 10.03.2020 не прибули. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні 10.03.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарський суд, -
08.06.2012 між Публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» (банк) та Дочірнім підприємством «Тернопільський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (позичальник) укладено Кредитний договір №03/12 (далі Договір).
Згідно п. 3.1. Договору банк надає позичальнику кредит в розмірі 2 000 000 грн. на термін по 07.06.2013 включно.
Кредит використовується позичальником на поповнення обігових коштів (п. 3.2.1. Договору).
Відповідно до п. 3.3.1. Договору видача кредиту проводиться на підставі письмової заяви позичальника, копії контрактів (договорів), інших документів, що підтверджують цільове призначення кредиту, після набрання чинності гарантійними документами, зазначених в п.п. 3.7.2.-3.7.3 цього Договору, шляхом перерахування кредиту з рахунку для обліку заборгованості по кредиту, відкритого відповідно до умов цього Договору, на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий в АПТ «Укрінбанк», МФО 300142.
Позичальник сплачує банку проценти в розмірі 21% річних (п. 3.4.1. Договору) на умовах, викладеними в цьому пункті.
За письмовою заявою позичальника сторони можуть переглянути розмір процентної ставки в сторону зменшення. Якщо банк відмовляється від зниження процентної ставки, про що він повинен письмово повідомити позичальника протягом 10 робочих днів з дня отримання заяви позичальника, то позичальник має право повністю повернути кредит, зобов'язаний сплатити проценти, нараховані станом на день повернення кредиту, та інші платежі, передбачені цим Договором (п. 3.4.2. Договору).
Відповідно до п. 3.5.1. Договору граничним терміном повернення кредиту є 07.06.2013 року.
Вказаний Договір підписаний заступником начальника Тернопільського відділення ПАТ «Укрінбанк» та скріплений печаткою Тернопільського відділення ПАТ «Укрінбанк» зі сторони відповідача та директором ДП «Тернопільський облавтодор «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та скріплений печаткою даного підприємства без застережень та зауважень.
Також сторонами протягом 2013-2015 р.р. було укладено та підписано низку договорів про внесення змін та доповнень до Кредитного договору №03/12 від 08.06.2012, які також підписані директором та в.о. директора Тернопільського відділення ПАТ «Укрінбанк» та скріплені печаткою Тернопільського відділення ПАТ «Укрінбанк» зі сторони відповідача та директором ДП «Тернопільський облавтодор «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та скріплені печаткою даного підприємства без застережень та зауважень (т. І, а.с. 14-30).
Позивач, посилаючись на п. 5.1.3. ст. 5 Статуту ДП «Тернопільський облавтодор «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», зазначає, що Кредитний договір №03/12 від 08.06.2012 та додаткові договори до нього підписані з перевищенням повноважень директора позивача, оскільки такому підписанню мало передувати погодження його засновника, тобто «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України». В зв'язку з наведеним, позивач звернувся з даним позовом до суду та просить визнати Кредитний договір №03/12 від 08.06.2012 та додаткові договори до нього недійсними.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Частиною 3 ст. 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.
Припис абз. 1 ч. 3 ст. 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абз. 2 ч. 3 ст. 92 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Частиною 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що зі сторони ДП «Тернопільський облавтодор «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» спірний Кредитний договір №03/12 від 08.06.2012 та додаткові договори до нього підписані директором Гаврилюком В.Ф., а пізніше директором Іваницею Ю.П., які діяли на підставі Статуту ДП «Тернопільський облавтодор «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
Позивач стверджує, що такому підписанню мало передувати погодження засновника - «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що передбачено п. 5.1.3 Статуту ДП «Тернопільський облавтодор «ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
В п. 5.1.3 Статуту вказано, що підприємство (ДП «Тернопільський облавтодор») за погодженням засновника має право користуватися банківським кредитом на договірних засадах.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої-третьої, п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правові наслідки вчинення правочинів з перевищенням повноважень визначено ч. 1 ст. 241 ЦК України: правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Таким чином, із змісту норми ч. 1 ст. 241 ЦК України випливає, що наступним схваленням правочину законодавець не вважає винятково прийняття юридичного рішення про схвалення правочину. Схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди, і у вигляді певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, здійснення оплати, прийняття робіт).
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (ст. 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Правова позиція з даного питання викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/1163/17, від 25.04.2018 у справі №910/9915/17 та від 10.04.2018 у справі №910/11079/17.
З матеріалів справи вбачається, що засновник позивача - ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», схвалив Кредитний договір №03/12 від 08.06.2012, укладений між позивачем і відповідачем, та в подальшому надавав згоду на укладення додаткових договорів про збільшення кредитного ліміту, що підтверджується листами ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» до ДП «Тернопільський облавтодор», копії яких наявні в матеріалах справи.
Так, листом від 24.05.2012 №1/10-10/1201, за підписом голови правління, ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» не заперечувало проти отримання кредиту в ПАТ «Укрінбанк» в сумі 2 000 000 грн. та доручило право підписання кредитного договору, договору застави та вирішення всіх питань, пов'язаних з отримання кредиту, директору ДП «Тернопільський облавтодор» Гаврилюку В.Ф. (т. І, а.с. 100).
Листами від 25.03.2014 №1/10-10/570, від 19.08.2014 №1/10-10/1646, від 26.11.2014 №1/10-10/2414 ПАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» не заперечувало проти пролонгації Кредитного договору №03/12 від 08.06.2012 та доручало право підписання та вирішення всіх питань, пов'язаних з пролонгацією директору ДП «Тернопільський облавтодор» (т. І, а.с. 101-103).
З системного аналізу викладеного суд дійшов висновку про те, що позивач не надав доказів та не навів доводів, які б підтверджували той факт, що спірний договір та договори про внесення змін до нього укладені з боку керівника ДП «Тернопільський облавтодор» із перевищенням повноважень.
В зв'язку із наведеним твердження позивача про перевищення його директором повноважень під час укладання спірного договору та договорів про внесення змін до нього є безпідставними та таким, що спростовуються матеріалами справи.
Доводи позивача про те, що відповідач знав про обмеження повноважень директора ДП «Тернопільський облавтодор» також є безпідставними, оскільки позивач мав довести, що відповідач знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень директора ДП «Тернопільський облавтодор», але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
Лише в такому випадку позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений. Проте, в даній справі оспорюваний Кредитний договір №03/12 від 08.06.2012 та договори про внесення змін до нього, як зазначалося вище, були схвалені засновником позивача - ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», що свідчить про недоведеність вказаних доводів позивача.
Таким чином, позовні вимоги про визнання недійсними Кредитного договору №03/12 від 08.06.2012 та усіх додатків до нього є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позов пред'явлено до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія», оскільки позивач вважає, що відповідач є набувачем всіх прав та обов'язків Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк», який є стороною оспорюваного договору.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 було ретельно проаналізовано положення законодавства щодо спеціальної правосуб'єктності банківської установи (ЦК, ГК, Закон про банки, інше банківське законодавство) (розділ 1.1. пункти 84-127 постанови ВП ВС) та вирішено питання щодо переходу прав та обов'язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» (розділ 1.3. пункти 175-236 постанови ВП ВС).
Зокрема, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №925/698/16 зроблено правовий висновок щодо переходу прав та обов'язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія».
У даній постанові зазначено, що правочину між ПАТ «Український інноваційний банк» та ПАТ «УКРІНКОМ» щодо передачі прав та обов'язків банку не відбулось, правонаступництва в розумінні процедури реорганізації також. Іншої передбаченої статтею 512 ЦК України зміни кредитора в особі ПАТ «Український інноваційний банк» на ПАТ «УКРІНКОМ» (ПАТ «Українська інноваційна компанія») не доведено.
Велика Палата Верховного Суду у справі №925/698/16 дійшла висновку про відсутність підстав стверджувати про зміну кредитора у зобов'язанні по кредитному договору від 05 лютого 2007 року та договору поруки № 2 або припинення цього зобов'язання відповідно до умов глави 50 ЦК України.
Отже, перехід прав та обов'язків від ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «УКРІНКОМ» та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов'язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова «банк» та виключення з видів своє діяльності «банківської діяльності» без дотримання вимог банківського законодавства. Організаційні зміни банку від 13 липня 2016 року та від 28 березня 2017 року не відповідають вимогам банківського законодавства.
НБУ може поновити банківську ліцензію ПАТ «Український інноваційний банк» у разі приведення своєї діяльності у відповідність до вимог законодавства, яке регулює банківську діяльність в Україні.
Однак ПАТ «Український інноваційний банк» не доведено, що його стан як банку та діяльність відповідають або приведені у відповідність до вимог спеціального законодавства, яке регулює банківську діяльність. Протилежне також не спростовано доказами у справі. Судами не встановлено, а учасниками спору не доведено, що план заходів та план фінансового оздоровлення по відповідному банку було виконано в повному обсязі. Постанова Правління НБУ від 01 жовтня 2015 року № 659/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «УКРІНБАНК» до категорії проблемних» не оскаржена та не скасована.
Враховуючи те, що ПАТ «Український інноваційний банк» не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ «УКРІНКОМ», а відтак й ПАТ «Українська інноваційна компанія» не набуло прав банку, відсутні юридичні підстави набуття ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж») права відповідної вимоги до ПАТ «Юрія», попри будь-які заявлені ТОВ «ФК «Інвест ресурс» товариством правовідносини факторингу між ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (чи ТОВ «ФК «Афінаж»), оскільки відповідні правочини не відповідають частині першій статті 203 ЦК України та є нікчемними у силу частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 36 Закону про гарантування вкладів.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду визначила, який суб'єкт є належним позивачем у справі, тобто якій особі належить право вимоги за кредитним договором від 05 лютого 2007 року та договором поруки № 2, за захистом якої звернувся позивач у судовій справі № 925/698/16. Відповідно до цього, враховуючи зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що таким суб'єктом був та залишається банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», відповідне право якого не переходило ані до ПАТ «УКРІНКОМ»/ ПАТ «Українська інноваційна компанія», ані до ТОВ «ФК «Інвест ресурс» (п. 231 постанови).
Стосовно належного суб'єкта, уповноваженого представляти банк у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що після запровадження Фондом у банку тимчасової адміністрації, повноважний суб'єкт на управління банком та представництво банку визначається виключно Фондом відповідно до положень п. 17 частини першої статті 2, статей 34, 37, 44, 48 Закону про гарантування вкладів.
Скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом.
Управління банком Фондом у такому разі припиняється лише після прийняття НБУ рішення про визнання діяльності банку такою, що відповідає законодавству, відновлення банківської ліцензії і повернення банку під нагляд НБУ.
Враховуючи те, що характер спірних відносин у даній справі є подібним до характеру спірних відносин у справі №925/698/16, господарський суд приймає до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду стосовно питання переходу прав та обов'язків ПАТ «Український інноваційний банк» до ПАТ «Українська інноваційна компанія» та питання належного відповідача у даній справі.
Таким чином, враховуючи викладене, належним відповідачем у справі №913/161/18 є банківська установа - ПАТ «Український інноваційний банк», представляти інтереси якого у спірних правовідносинах має Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позивач пред'явив позов до неналежного відповідача - Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія».
Визначення відповідача (відповідачів), предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідача (відповідачів) й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Аналогічні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №308/3162/15-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц та від 12 грудня 2018 року у справах №570/3439/16-ц і №372/51/16-ц.
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч.ч. 1, 2 ст. 48 ГПК України).
Таким чином, суд за власною ініціативою не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред'явлення позову до неналежного відповідача є підставою не для закриття провадження у справі, а для відмови у позові за результатами розгляду справи.
Стосовно застосування строку позовної давності, про яку зазначав у відзиві на позовну заяву відповідач, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За вимогами ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).
З урахуванням того, що позовні вимоги є необгрутнованими з підстав, що наведені вище, а права або охоронювані законом інтереси позивача не порушувались, суд приходить до висновку, що позовна давність не підлягає застосуванню у даній справі.
При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Щодо вимоги відповідача про відшкодування витрат на надання правової допомоги в сумі 50 000 грн. за рахунок позивача, суд зазначає наступне.
За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати: на професійну правничу допомогу.
Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
На підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, відповідач надав лише копію договору про надання правової допомоги від 06.04.2018. Документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку, а також розрахунку таких витрат, відповідачем до матеріалів справи надано не було.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову у відшкодуванні відповідачу витрат на надання правової допомоги в сумі 50 000 грн., в зв'язку з їх недоведеністю та безпідставністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що вимоги позивача не підлягають задоволенню, судовий збір слід покласти на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. В позові відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Повний текст рішення складено і підписано 20.03.2020.
Суддя А.В. Іванов