Справа № 201/14162/19
Провадження № 2/201/136/2020
(заочне)
17 березня 2020 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:
головуючого судді Демидової С.О.,
з секретарем судового засідання Мунтян А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації, -
До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 26 грудня 2019 року надійшла позовна заява ПрАТ «Страхова компанія «Євроінс Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації.
В обґрунтування своїх вимог представник позивача у позовній заяві посилався на те, що позивачем було виплачене потерпілій особі в дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 09 грудня 2018 року, страхове відшкодування в загальному розмірі 24250 грн. Оскільки винуватцем цієї дорожньо-транспортної пригоди у судовому порядку визнаний ОСОБА_1 , який добровільно не відшкодовує позивачеві суму виплаченого ним страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з даним позовом і просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 24250 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921 грн.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 26 грудня року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с.23).
Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.24).
До суду 27 січня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с.25).
Ухвалою судді від 27 січня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПрАТ «Євроінс Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації (а.с.26-27).
Представник позивача надіслав до суду клопотання, у якому просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, просив розглядати справу без її участі.
Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надав, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.
Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).
Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.
Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 09 грудня 2018 року відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Volkwagen», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля марки «Mazda», д/н НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 та йому належного (а.с. 12). ДТП ссталася внаслідок порушення ОСОБА_3 2.3 Правил дорожнього руху України. Викладене підтверджується довідкою про дорожньо-транспортну пригоду, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 9-9 зворот). З тексту довідки також вбачається, що за наслідками даної ДТП складений протокол про адміністративне правопорушення за ст. 124 КУпАП та матеріали направлені для розгляду до Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська.
Відповідно до калькуляції № 01 від 10 грудня 2019 року СТО «Пегас» та рахунку № 091 від 10 грудня 2018 року, ФОП ОСОБА_4 здійснено ремонт автомобіля «Mazda», д/н НОМЕР_2 , на суму 24250 грн. (а.с. 14-14 зворот).
На підставі страхового акту № 21313/18 від 21 січня 2018 року (а.с. 15) ПрАТ «СК «Єроінс Україна» 21 січня 2019 року було перераховано на ім'я ФОП ОСОБА_4 страхове відшкодування згідно з актом № 21313/18 від 21 січня 2019 (по а/м Mazda 6 АЕ4148НІ ОСОБА_2 ), що підтверджується платіжним дорученням № 542 від 21 січня 2019 року (а.с. 17).
Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля марки «Volkwagen», д/н НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 застрахована не була (а.с. 18).
МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовується частина шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування (пункт 41.3 статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Заподіяння потерпілому шкоди внаслідок винних дій водія у ДТП є підставою для виникнення деліктного зобов'язання, в якому праву потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондує відповідний обов'язок особи, яка завдала шкоди, відшкодувати заподіяну шкоду. Водночас така ДТП є підставою для виникнення зобов'язання згідно з договором добровільного страхування, в якому потерпілий має право вимоги до страховика (позивач).
Зазначені зобов'язання не виключали одне одного.
Потерпілому належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному.
Він на власний розсуд має обрати спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги до страховика, від якого отримує страхове відшкодування на відновлення пошкодженого автомобіля.
Згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування.
Аналогічне правило викладено в пунктах 3.6, 3.7 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у ДТП (затверджено протоколом Координаційної ради МТСБУ від 06 грудня 2012 року № 31/2012), за змістом якого МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих компенсує витрати страховика за договором майнового страхування в межах здійсненого ним страхового відшкодування виключно у разі настання ДТП з вини осіб, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно з пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та у разі, коли відповідальною за шкоду, спричинену внаслідок ДТП, є особа, відповідальність якої застрахована за договором ОСЦПВ іншим страховиком-членом МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
При відсутності договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у винуватця дорожньо-транспортної пригоди страховик потерпілого, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування, не набуває права звернення до МТСБУ, оскільки в пункті 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» прямо зазначено, що у такій ситуації у МТСБУ не виникає обов'язку здійснювати відповідне відшкодування (регламентні виплати) страховикам.
Між тим, відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода відшкодовується у зв'язку з неправомірними діями, особою, яка її завдала.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Частиною першою статті 1191 ЦК України та статтею 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Однак, у справі, що розглядається суду не було надано належних доказів вини відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди 09 грудня 2018 року, за наслідками якої позивачем було виплачено потерпілій особі 24250 грн. Так, суду не було надано доказів притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, при тому, що відповідно до довідки Національної поліції України матеріали щодо цієї ДТП були направлені до суду для розгляду і притягнення до відповідальності винної особи. На відповідне судове рішення позивач не посилається і у позовній заяві, не зазначає підстав, окрім пояснень страхувальника, за якими він дійшов до висновку про винуватість у ДТП ОСОБА_3 , а не іншого учасника. Додані до позовної заяви схема ДТП і пояснення іншого учасника ДТП не є доказами вини відповідача у скоєнні цієї пригоди за відсутності визнання ним своєї вини.
Таким чином суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні даного позову у повному обсязі з огляду на відсутність доказів встановлення вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді, за наслідками якої позивачем було виплачене страхове відшкодування.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, з урахуванням результату вирішення справи, судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачеві.
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Євроінс Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку суброгації відмовити.
Судові витрати залишити за позивачем.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.
Суддя С.О. Демидова