03 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/525/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
31 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2018 року та зобов'язання нарахувати та та виплати грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 12 жовтня 2018 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідачем не проведено з ним розрахунок щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Ухвалою суду від 04 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Відповідач Військова частина НОМЕР_1 своїм правом надати відзив не скористався.
Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України до суду надано відзив у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Посилався на те, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки п. 19 ст. 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" припинено надання військовослужбовцям додаткової відпустки.
Суд, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що сторонами неоспорюється.
У лютому 2016 року ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій.
Наказом начальника головного управління персоналом - заступником начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 05 жовтня 2018 року №292 підполковника ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пп. "б" п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з 12 жовтня 2018 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12 жовтня 2018 року виключено із списків особового складу, знято з всіх видів забезпечення та направлено до Лубенського районного військового комісаріату Полтавської області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, військова частина НОМЕР_1 своїм листом від 03 листопада 2019 року повідомила позивача, що грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій це соціальна гарантія, яка може бути виплачена у разі наявності у особи відповідного права на цю відпустку. Також відповідач 1 вказав на те, що військова частина НОМЕР_1 не має правового статусу юридичної особи та власного фінансування та зазначив, що позивачу необхідно звернутись до адміністративного суду.
За результатами розгляду заяви позивача Фінансовим управлінням Генерального штабу ЗС України Вовченка Р.В. ОСОБА_1 повідомлено про відсутність правових підстав для виплати грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2016 року по 2019 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Згідно з статтею 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 162 Закону України "Про відпустки" передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено, що учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, а саме використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно з частинами 8, 14, 17, 18, 19 статтею 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18 зазначив, що норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Велика Палата Верховного Суду, залишаючи без змін рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16.05.2019 у зразковій адміністративній справі № 620/4218/18, у постанові від 21.08.2019 погодилась з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та підтримала висновок про те, що у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 162 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Встановлені вище обставини спору свідчать про те, що ця справа є типовою, оскільки відповідає ознакам зразкової справи №620/4218/18.
Обставини, що виключали б типове застосування норм матеріального права до цього спору, відсутні.
Згідно з частиною третьою статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 .
У той же час, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог позивача до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.10.2018 та зобов'язання Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2016 - 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.10.2019, у зв'язку з тим, що до вчинення військовою частиною НОМЕР_1 дій щодо нарахування позивачу грошової компенсації за невикористані відпустки за 2016 - 2018 роки, як учаснику бойових дій, та надання вказаних розрахунків у відповідному порядку до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, дана вимога є передчасною, оскільки Фінансовому управлінню Генерального штабу Збройних Сил України ще не направлялися відповідні розрахунки для виплати позивачу компенсації невикористаних відпусток, таким чином бездіяльність у діях Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України станом на час розгляду справи відсутня.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (пр-т Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 22990368) - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_4 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 12.10.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 11.10.2018 року та подати вказаний розрахунок до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України для проведення відповідних виплат.
У решті позовних вимог - відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Бойко