19 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/955/20
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Сич С.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про стягнення коштів,-
21 лютого 2020 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 пенсійних виплат за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в сумі 86572 грн. 95 коп.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області. З 01 травня 2018 року виплата пенсії позивачу була припинена та поновлена з 01 червня 2019 року. На звернення позивача щодо виплати заборгованості, ГУ ПФУ в Полтавській області повідомило, що пенсійні кошти за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в сумі 86572 грн. 95 коп. обліковані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначено постановою Кабінету Міністрів України. Позивач вказує, що відповідачем порушено його право на отримання пенсійного забезпечення за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в загальній сумі 86572 грн. 95 коп., що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/955/20, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувано докази.
04 березня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву /а.с. 17-19/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області як внутрішньо переміщена особа та отримує пенсію з 01.07.2014, виплату якої було припинено згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення управління соціального захисту населення Подільської районної у м. Полтаві ради №63 від 02.07.2018, виплату пенсії позивачу відновлено з 01.05.2018 рішенням Комісії №13 від 04.02.2019. Вказує, що пенсійні кошти за період припинення пенсійних виплат, обліковані в органі Пенсійного фонду України та будуть виплачені позивачу на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Розпорядженням Ленінського УПФУ №10623 від 30 березня 2015 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 01 липня 2014 року як особі, переміщеній з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції на підставі довідки від 25 березня 2015 року про взяття на облік за фактичної адресою проживання в АДРЕСА_1 , що підтверджується копією відповідного розпорядження та письмовими поясненнями відповідача у відзиві на позовну заяву /а.с. 18, 24-30/.
Згідно довідки від 25 квітня 2017 року №1126 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої ОСОБА_1 . Управлінням соціального захисту населення Подільської районної ради у м. Полтаві, зареєстроване місце позивача: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 /а.с. 8/.
Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №63 від 02 липня 2018 року припинено соціальну виплату внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 на виконання п.п. 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням виплат ВПО за місцем їх фактичного проживання/перебування /а.с. 48/.
Розпорядженням заступника начальника відділу з питань призначення та перерахування пенсій Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області Пасько В.В. від 11 липня 2018 року ОСОБА_1 припинено виплату пенсії згідно рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №63 від 02 липня 2018 року /а.с. 47/.
Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №13 від 04 лютого 2019 року "Про призначення (відновлення, припинення) соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам" вирішено ОСОБА_1 відновити виплату пенсії на виконання п. 12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам /а.с. 52/.
На звернення позивача щодо виплати пенсії з травня 2018 року листом ГУ ПФУ в Полтавській області від 14 червня 2019 року №2924/Л-02 повідомлено, що стосовно ОСОБА_1 у травні 2018 року одержана інформація з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон, щодо тривалої відсутності (понад 60 днів) за фактичним місцем проживання. Тому виплату пенсії з 01 травня 2018 року було призупинено до з'ясування місця фактичного проживання та підтвердження довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначено, що перевіркою встановлено відсутність ОСОБА_1 за тимчасовим місцем проживання, що підтверджено рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №63 від 02 липня 2018 року. Відповідно заяви від 24 січня 2019 року та рішення Комісії №13 від 04 лютого 2018 року позивачу поновлено виплату пенсії з 01 травня 2018 року. Вказано, що перерахування поточної пенсії буде здійснено 22 червня 2019 року. Пенсійні кошти за період 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в сумі 86572,95 грн. обліковані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного постановою Кабінету Міністрів України /а.с. 9/.
Позивач не погодився з бездіяльністю ГУ ПФУ в Полтавській області щодо не виплати йому пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в сумі 8657 грн. 95 коп., у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набула чинності для України з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).
Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03 травня 1995 року.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною 3 статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Підстави припинення виплати пенсії встановлені статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за приписами частини 1 якої виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року N 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Із 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Частиною 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (частина 1 статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб").
Відповідно до частини 2 статті 7 вказаного Закону Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.
Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".
У даній справі відповідачем не доведено наявності підстав припинення виплати пенсії, встановлених частиною 1 статті 49 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Відповідач не заперечує, що пенсійні виплати позивачу за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в сумі 86572 грн. 95 коп. фактично нараховані, але зазначає, що їх виплату не проведено у зв'язку з відсутністю законодавчо встановленого механізму виплати не виплачених за попередні періоди пенсій.
Оцінюючи такі твердження відповідача суд зауважує, що згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
За змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі №805/402/18.
Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.
Як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всебічно сприяти здійсненню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У зв'язку з викладеним, суд зазначає, що відсутність законодавчого врегулювання окремого порядку виплати заборгованості по соціальним виплатам не може ставити в залежність особу-отримувача пенсії, як єдиного джерела існування цієї особи.
У ході розгляду справи встановлено, що право на отримання позивачем пенсії ГУ ПФУ в Полтавській області не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законам України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято - Михайлівської парафії проти України від 14 червня 2007 року).
Жодна норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду "Фельдек проти Словаччини" від 12 липня 2001 року).
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 688/4324/16-а.
Таким чином, враховуючи відсутність правових підстав для не виплати позивачу нарахованої пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в розмірі 86572 грн. 95 коп., суд дійшов висновку, що за таких обставин мала місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в розмірі 86572 грн. 95коп.
При цьому, суд враховує, що в силу наведених вище приписів частини 1 статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується у грошовій формі щомісяця, тобто, призупинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі не передбачає зупинення нарахування такої пенсії та, відповідно, виділення коштів для проведення її виплати.
Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України з метою ефективного захисту прав позивача вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року та стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період із 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в розмірі 86572 грн. 95 коп.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 865 грн. 80 коп., що підтверджується квитанцією №68 від 20 лютого 2020 року /а.с. 6/ та випискою про зарахування збору до спеціального фонду Державного бюджет України.
Таким чином, при задоволенні позову ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 865 грн. 80 коп. (вісімсот шістдесят п'ять гривень вісімдесят копійок).
Стосовно клопотання позивача про звернення до негайного виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць на підставі пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Зважаючи на вищевикладене, рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць слід допустити до негайного виконання.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 3, 6-10, 139, 241-245, 263, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ідентифікаційний код 13967927, вул. Соборності, 66, м. Полтава, 36014) про стягнення коштів задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за період 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період із 01 травня 2018 року по 31 травня 2019 року в розмірі 86572 грн. 95 коп. (вісімдесят шість тисяч п'ятсот сімдесят дві гривні дев'яносто п'ять копійок).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 865 грн. 80 коп. (вісімсот шістдесят п'ять гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду в частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Другого апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII.
Суддя С.С. Сич