Справа № 420/1885/19
19 березня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження, за наявними матеріалами, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, про визнання протиправною та скасування вимоги, -
До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, про:
визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7823-54 від 04 лютого 2019 року у розмірі 2510,27 гривень.
Адміністративний позов мотивовано наступним.
ОСОБА_1 сплачує усі податки та збори своєчасно та у повному обсязі як фізична особа-підприємець, проте, контролюючим органом, на думку позивача, безпідставно, всупереч вимог податкового законодавства пред'явлено вимогу про сплату боргу (недоїмки), якою зобов'язано сплатити заборгованість по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як для платника, який провадить незалежну професійну діяльність, що призведе до подвійного оподаткування його діяльності.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2019 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження по справі.
04 липня 2019 року, закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до судового розгляду суті.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2019 року, провадження по адміністративній справі №420/1885/19, за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7823-54 від 04 лютого 2019 року у розмірі 2510,27 гривень - зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у зразковій справі №520/3939/19.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, поновлено провадження по адміністративній справі №420/1885/19 у зв'язку з усуненням обставин, що викликали його зупинення.
Крім того, у судове засідання, призначене на 26 лютого 2020 року, особи, які беруть участь у розгляді справи - не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи належним чином та своєчасно повідомлялись.
Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
19 лютого 2020 року, через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду, від позивача надійшло клопотання про розгляд адміністративної справи №420/1885/19 без участі позивача (вх.№ 7459/20 від 19.02.20 р.).
Враховуючи положення ч.9 ст.205 КАС України, та клопотання позивача, розгляд адміністративної справи №420/1885/19 здійснено судом без участі сторін у порядку письмового провадження.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС в Одеській області, про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7823-54 від 04 лютого 2019 року у розмірі 2510,27 гривень - залишено без руху.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, продовжено розгляд адміністративної справи №420/1885/19.
У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№21451/19 від 14.06.2019р.) на позовну заяву (а.с.89-90).
Відзив обґрунтований наступним.
ОСОБА_1 , є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. За обліковими даними інформаційної системи органу доходів і зборів, позивач має заборгованість. На підставі цих даних ГУ ДФС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) відповідно до вимог чинного законодавства. На думку відповідача, прийняте контролюючим органом оскаржуване рішення є повністю обґрунтованим.
У відповіді на відзив ОСОБА_1 , (вх.№22509/19 від 24.06.2019р.), наголошував, що заборгованість по оплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у нього відсутня. Крім того, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права та адвокатську діяльність, займається одним і тим же видом діяльності і у нього не виникає обов'язку подання звітності, як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку, буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, що суперечить принципам податкового законодавства (а.с.115-120).
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 з 11 листопада 2017 року, перебуває на спрощеній системі оподаткування, 3 група, ставка 5% до доходу без реєстрації ПДВ, здійснює діяльність у сфері права (код згідно КВЕД 69.10), взятий на облік як платник єдиного внеску, що підтверджується витягом з реєстру платників єдиного податку Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області №1715243400506 від 11 грудня 2017 року (а.с.54).
11 січня 2018 року, позивач взятий на облік як адвокат, що підтверджується довідкою Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про взяття на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, № 1815241400002 (а.с.16).
Адвокатська діяльність позивача підтверджується, поміж іншим, наявною у матеріалах справи копією Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та копією витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с.12-13).
04 лютого 2019 року, Головним управлінням ДФС в Одеській області, ОСОБА_1 повідомлено, що станом на 31 січня 2019 року, на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, за ним обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 2510,27 гривень у зв'язку чим контролюючим органом прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7823-54 (а.с.18).
Вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування як для платника, який провадить незалежну професійну діяльність, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Згідно п.65.1 ст.65 14 ПК України взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» № 755-IV від 15.05.2003 року.
Згідно пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012 року (далі - Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» ), адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та у порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
ОСОБА_2 , який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою (ч.1 ст.13 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, із системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» суд дійшов висновку, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отриманні від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст. 178 ПК України у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа - підприємець відповідно до вимог законодавства.
У той же час, п. 63.5 ст. 63 ПК України визначено, що всі фізичні особи - платники податків та зборів реєструються у контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків у порядку, визначеному цим Кодексом.
Разом із тим, відповідно до п. 65.2 ст. 65 ПК України облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.
Таким чином, ПК України передбачає обов'язок самозайнятих осіб стати на облік у контролюючому органі. При цьому, такий обов'язок передбачено у разі коли особа здійснює підприємницьку діяльність, а також у разі, коли особа здійснює незалежну професійну діяльність. Втім, ПК України передбачено, що контролюючий орган відмовляє у повторному взятті на облік особи, яка вже взята на облік як самозайнята особа, тобто, якщо особа взята на облік як самозайнята особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, вона не повинна повторно ставати на облік та подавати документи як особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність.
У свою чергу, відповідно до положень частини четвертої пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 від 09.12.2011 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2011 року за №1562/20300 (далі - Порядок № 1588) якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.
Відтак, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 року (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно пункту 4, 5 статті 4 Закону України №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.
Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», отже до нього не можуть застосовуватись положення частини третьої статті 5 Закону України № 2464.
Це підтверджуються також положеннями пункту 2 частини першої статті 7 Закону України №2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Разом з тим, пунктом 3 частини першої статті 7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Судом встановлено, наголошувалося позивачем та не заперечувалось відповідачем, що ОСОБА_1 , сплачується ЄСВ для ФОП у т.ч. спрощена система оподаткування, що підтверджується квитанціями про сплату зазначеного податку, які містяться в матеріалах справи (а.с.51-53,101).
Таким чином, позивач, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на спрощеній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, вести єдиний податковий облік та сплату податків саме як фізична особа-підприємець 3 групи єдиного податку із зареєстрованими видами діяльності.
Поміж іншим, облік позивача саме як фізичної особи-підприємця, які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, підтверджується також роздруківкою з електронного кабінету платника податків ОСОБА_1 , згідно якого, заборгованість позивача по оплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, станом на 30.04.2019 року - відсутня (а.с.122-123).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС в Одеській області № Ф-7823-54 від 04 лютого 2019 року - прийнята необґрунтовано, тобто без урахуванням усіх обставин, що мали значення для її прийняття, непропорційно, тобто без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване рішення (дія), а відтак є протиправною та підлягає скасуванню.
У відповідності до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Верховний Суд при розгляді зразкової адміністративної справи №520/3939/19, у рішенні від 2 вересня 2019 року, дійшов висновків про наступне: «…за наявного існуючого правового регулювання, взяття та перебування на обліку платника єдиного внеску фізичної особи-підприємця з ознакою провадження незалежної професійної діяльності не передбачено. Взяття контролюючим органом на облік особи як платника єдиного внеску - фізичної особи-підприємця (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI) та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб унеможливлює нарахування єдиного внеску за іншим типом платника без прийняття відповідних рішень і внесення змін щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Зміна контролюючим органом обліку особи платника єдиного внеску в спосіб, не встановлений Законом або встановлений підзаконним нормативно-правовим актом, який не відповідає Закону в цій частині, та нарахування на підставі таких дій єдиного внеску, суперечить принципам законності та належного врядування…».
Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 26.12.2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов'язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.
За приписами частини 2 статті 8 КАС України суд застосовує верховенство права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у наступній практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства» у рішенні від 07.07.1989 року Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17.10.1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» цей Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з'ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ОСОБА_1 , сплачено судовий збір у розмірі 770,00 гривень, згідно квитанції №0.0.1309032545.1 від 26 березня 2019 року, який підлягає відшкодуванню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м.Одеса, вул. Семінарська 5, код ЄДРПОУ 39398646), про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7823-54 від 04 лютого 2019 року у розмірі 2510,27 гривень - задовольнити.
Вимогу Головного управління ДФС в Одеській області №Ф-7823-54 від 04 лютого 2019 року про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 2510,27 гривень - визнати протиправною та скасувати;
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у розмірі 770,00 (сімсот сімдесят) гривень.
Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.
Суддя Балан Я.В.
.