18 березня 2020 р. Справа № 400/1862/19
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001
про: визнання протиправною та скасування вимоги від 19.02.2019 р. № Ф-18448-17,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДФС) про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 року № Ф-18448-17.
Ухвалою від 21.06.2019 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 2003 року ним не здійснювалась підприємницька діяльність та не отримано жодного доходу, про що повідомлялось ГУ ДФС шляхом подання декларацій про доходи як фізичної особи-підприємця із зазначенням нульового доходу за весь період, починаючи з 2003 року. Враховуючи викладене, оскаржувана вимога є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позов не визнав та просив суд відмовити в його задоволенні. В своєму відзиві відповідач зазначає, що згідно з вимогами Закону України № 2464 на позивача, як на платника єдиного внеску, покладено обов'язок своєчасного та повного нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Починаючи з 01.01.2017 року, у разі якщо фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з реєстраційних даних ІС «Податковий блок», ОСОБА_1 перебував на обліку, як фізична особа-підприємець. Інформація щодо припинення/зупинення підприємницької діяльності на момент винесення оскаржуваної вимоги була відсутня. Лише 29.03.2019 року, після винесення оскаржуваної вимоги, до Єдиного державного реєстру внесено інформацію про припинення підприємницької діяльності позивача.
Отже, оскаржувана вимога прийнята відповідно до норм чинного законодавства.
Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
З'ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:
Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець 14.11.1995 року та припинив свою діяльність 29.03.2019 року.
18.02.2019 року ГУ ДФС виставлено позивачу податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-18448-17 на суму 18276,72 грн. - борг зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2019 року.
Не погоджуючись з вказаною вимогою, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ від 08.07.2010 року (далі та раніше за текстом - Закон України № 2464), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464, - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до ст. 4 Закону України № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).
Законом України від 06.12.2016 року № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2017 року, зокрема щодо обов'язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464).
Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464).
Законом України від 21.12.2016 року № 1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 року - 3200,00 грн.
У відповідності до ч. 5 ст. 8 Закону України № 2464 для зазначеної категорії платників встановлена обов'язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
З прийняттям Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» були внесені зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов'язань платниками єдиного внеску.
Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої ст. 4 Закону України № 2464 категорії страхувальників, зобов'язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464).
Законом України від 07.12.2017 року № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2018 року - 3723,00 грн.
Відповідно, щоквартальний платіж для кола платників, визначених абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464, у 2017 році становив 2112,00 грн. (3200 х 3 х 22%), у 2018 році - 2457,18 грн. (3723 х 3 х 22%).
Статтею 6 Закону України № 2464 визначено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до п. 6, 7 ст. 13 Закону України № 2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449 (далі - Інструкція № 449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Враховуючи вищевикладене, на підставі Закону України № 2464 та Інструкції № 449, контролюючим органом було нараховано позивачу недоїмку зі сплати єдиного внеску у розмірі 18276,72 грн., оформлену вимогою № Ф-18448-17 від 19.02.2019 року.
Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність ще у 2003 році.
За чинним законодавством, обов'язок сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення господарської діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.
В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 року № 755-IV (в редакції чинній станом на момент формування спірної податкової вимоги; далі - Закон України № 755), державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу-підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 ст. 4 Закону України № 755, державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України № 755 фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Свою підприємницьку діяльність позивач припинив вже після винесення ГУ ДФС оскаржуваної вимоги та її отримання.
Таким чином, позивач станом на момент виникнення заборгованості був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок.
Органи доходів і зборів проводять процедури зняття з обліку платників податків - фізичних осіб-підприємців відповідно до Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 року № 1588 (надалі - Порядок обліку).
Відповідно до пп. 1 п. 11.18 Порядку обліку підставою для зняття фізичної особи-підприємця з обліку у відповідному контролюючому органі є відомості про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням, або за судовим рішенням, або у разі її смерті, або оголошення її померлою, або визнання її безвісно відсутньою, а також відомості відповідної реєстраційної картки.
Відповідно до пп. 4 п. 11.18 Порядку обліку, державна реєстрація (реєстрація) припинення підприємницької чи незалежної професійної діяльності фізичної особи або внесення до Реєстру самозайнятих осіб запису про припинення такої діяльності фізичною особою не припиняє її зобов'язань, що виникли під час провадження підприємницької чи незалежної професійної діяльності, та не змінює строків, порядків виконання таких зобов'язань та застосування санкцій за їх невиконання.
Як передбачено пп. 5 та 6 п. 11.18 Порядку обліку, врегулювання питань погашення грошових зобов'язань та/або податкового боргу у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи чи реєстрації у відповідному уповноваженому органі припинення незалежної професійної діяльності фізичної особи (якщо така реєстрація була умовою ведення незалежної професійної діяльності) здійснюється у порядку, визначеному Податковим кодексом України. Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності. Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Отже, державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не припиняє його зобов'язань, що виникли під час провадження такої діяльності.
Таким чином, відповідач правомірно нараховував позивачу зобов'язання і, відповідно, у позивача існує обов'язок погасити заборгованість з єдиного соціального внеску в розмірі 18276,72 грн.
На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 - 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 39394277) про скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.02.2019 року № Ф-18448-17 - відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 18.03.2020 року.
Суддя О.В. Малих