справа №380/816/20
13 березня 2020 року зал судових засідань №6
Львівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючої судді Братичак У.В.,
секретар судового засідання Тронка О.В.,
за участю представників сторін:
позивача Старко Н.Р.,
відповідача Кісіль Р.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003, код ЄДРПОУ: 43143039), в якій просить:
-визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-3063-58 від 04.11.2019 на суму 26 539,26 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.11.2019 відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3063-58, якою позивачу визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539,26 грн, вважає таку вимогу необґрунтованою, прийнятою із порушенням процедури та такою, що підлягає скасуванню. Посилається також на те, що у період з 2018 по 2019 рік не була суб'єктом справляння єдиного внеску, оскільки до жодної категорії, визначених у ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не нележить, протягом останніх 13 років не працює та не займається підприємницькою діяльністю. Вказує на те, що як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1006184408 від 13.01.2020, відповідно до критерію пошуку «Петришин Світлана Іванівна» записів не знайдено. Окрім того, посилається на те, що 23.01.2019 року на її адресу вже надходила вимога від 12.11.2018 року № Ф-3063-58 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 819,54 грн, та така нею була оскаржена. Рішенням з розгляду даної скарги, за підписом Директора Департаменту адміністративного оскарження та судового супроводження ДФС України - І. Антоненко, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-3063-58 ГУ ДФС у Львівській області скасовано та відкликано з дня прийняття даного рішення, а скаргу ОСОБА_1 від 30.01.2019 року задоволено, зобов'язано ГУ ДФС у Львівській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків, з урахування вищезазначеного. Проте, як вбачається з вимоги від 04.11.2019 року, дану вказівку ГУ ДФС у Львівській області не виконало, а в 2019 році до цієї суми нараховано ще 10 719,72 грн та винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3063-58. Враховуючи вищенаведене, просить позов задовольнити.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що на дату формування вимоги №3063-58 від 04.11.2019 платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення чи ліквідації, а вимога про сплату боргу на суму 26 539,26 грн сформована відповідно до вимог Закону №2464-VI. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
Ухвалою судді від 03.02.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.
Протокольною ухвалою суду від 02.03.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, з підстав викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та додаткових поясненнях.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, викладені у заявах по суті справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Відповідно до реєстраційних та облікових даних платників податків інформаційної системи органу доходів і зборів, ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) з 18.02.2002 року перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС у Львівській області за №1664, вид діяльності - 51, оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі (КВЕД 2010-69.10).
Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, станом на 20.01.2019 року, заборгованість по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 26 539,26 гривень. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску за 2017 рік в сумі 8448 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2017 році 704,00 грн.), за 2018 рік -7 371,54 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2018 році 819,06 грн.), за 2019 рік - 9 828,72 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2019 році 918,06 грн.), за 2020 рік - 2 754,18 грн. (розмір мінімального страхового внеску у 2020 році 1 039,06 грн.)
04.11.2019 року Головним управлінням ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3063-58, відповідно до якої ОСОБА_1 визначено заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 26 539,26 грн.
Не погоджуючись із вказаною вимогою, позивач звернулась до ДПС України зі скаргою від 03.12.2019 року, в якій просила скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3063-58 від 04.11.2019 року.
Рішенням ДПС України від 08.01.2020 року за №631/6/99-00-08-06-01-06 вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3063-58 від 04.11.2019 року залишено без змін, а скаргу позивача - без розгляду.
Позивач, вважаючи таку вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.
Так, відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робите те, що не передбачено законодавством.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, є платниками єдиного внеску.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску.
За змістом частини першої статті 5 Закону №2464-VІ облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини другої статті 6 Закону №2464).
Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI).
Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Тобто, важливим є визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, що має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
01.07.2004 набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі Закон №755-IV).
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Згідно з частиною першою статті 7 Закону №755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.
01.07.2010 прийнято Закон «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», який набув чинності 03.03.2011 (далі - Закон №2390-VI).
Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Пункт 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI у зв'язку із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців за їх рішенням» від 19.05.2011 №3384-VI (далі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції:
«Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру».
Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Як слідує з матеріалів справи, позивач 18.02.2002 зареєстрована, як суб'єкт підприємницької діяльності Золочівською районною державною адміністрацією за кодом КВЕД 2010-69.10 «Оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі» та з 18.02.2002 взята на облік Золочівською державною податковою інспекцією.
Разом з тим, у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру станом на 13.01.2020, за критерієм пошуку - реєстраційний номер облікової картки платника податків позивача 1006184408 в Єдиному державному реєстрі записів не знайдено.
За визначеннями частини першої статті 72 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 73 КАС).
Судом встановлено, що згідно із відомостями Єдиного державного реєстру, сформованого 13.01.2020 записів щодо ОСОБА_1 не знайдено, що свідчить про відсутність такого суб'єкта господарювання.
Що стосується тверджень відповідача, що позивач є ФОП з 18.02.2002 з посиланням на реєстраційні дії, то такі не відповідають фактичним обставинам справи та нормам права, оскільки вони не містять інформацію щодо дати та підстави державної реєстрації позивача як ФОП та не дають змоги дійти висновку про наявність обставин реєстрації. Обставини реєстрації ФОП за законом можуть підтверджуватися записами в Єдиному державному реєстрі, а у разі їх відсутності відомостями з реєстраційних документів в органі державної влади, в якому проводилась державна реєстрація.
Вказане свідчить про те, що позивач не є страхувальником у розумінні Закону №2464-VI та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску.
Окрім того, суд звертає увагу на те, що 23.01.2019 року на адресу позивача вже надходила вимога від 12.11.2018 року № Ф-3063-58 про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 15 819,54 грн та така нею була оскаржена. Рішенням з розгляду даної скарги, скаргу позивача від 30.01.2019 року задоволено, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2018 року № Ф-3063-58 ГУ ДФС у Львівській області скасовано та відкликано з дня прийняття даного рішення, а також зобов'язано ГУ ДФС у Львівській області привести у відповідність облікові дані інформаційної системи органу доходів і зборів платника та дані інтегрованої картки платника податків, з урахування вищезазначеного.
Проте, як встановлено судом, дану вказівку ГУ ДФС у Львівській області не виконало, а у 2019 році нарахувало позивачу до цієї суми ще 10 719,72 грн та винесло оскаржувану вимогу.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану вимогу, діяв поза межами повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому вимога Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-3063-58 від 04.11.2019 на суму 26 539,26 грн, є протиправною, та підлягає скасуванню.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
При цьому, представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (п.2 ст.16 КАС України).
Приписами частини 1 статті 132 КАС України, передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, витрати, зокрема: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду (ч.3 ст.132 КАС України).
Витрати на професійну правничу допомогу регулюються ст.134 КАС України.
При цьому, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (п.4 ст.134 КАС України).
Проте, принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 ст.134 КАС України, тобто розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Отже, приписами ст.30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).
Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Але, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з укладеного між позивачем та Адвокатським об'єднанням «І.С.К.ГРУП» в особі керівника Кріль Ольги Миколаївни договору-доручення про надання правової допомоги №1 від 15.01.2020 правова допомога оплачується відповідно до акту виконаних робіт.
Відповідно до акту виконаних робіт №1 від 15.01.2020 згідно договору-доручення №1 «І.С.К.ГРУП» надано позивачу правничу допомогу, а саме:
-правовий аналіз матеріалів, наданих клієнтом, по справі про визнання протиправним та скасування вимоги, формування кола необхідних доказів по справі та консультація клієнта з приводу можливих варіантів вирішення спору - 0,5 год на суму 400 грн;
-пошук та правовий аналіз правових позицій Верховного Суду в аналогічних справах - 0,5 год на суму 400 грн;
-підготовка позовної заяви по справі про визнання протиправним та скасування вимоги №Ф3063-58 від 04.11.2019 - 4 год на суму 3200 грн;
Таким чином, відповідно до акту виконаних робіт №1 сума до оплати за виконану роботу становить 4 000,00 грн.
Зазначені грошові кошти були сплачені позивачем згідно квитанції ПриватБанк №0.0.1589434552.1 від 20.01.2020 на суму 4 000,00 грн.
Оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, суд приходить до висновку, що сума зазначена в договорі та акті наданих послуг є співмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Щодо судових витрат, то відповідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України такі відшкодовуються позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №Ф-3063-58 від 04.11.2019 на суму 26 539,26 грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003, код ЄДРПОУ: 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Стягнути з Головного управління ДПС у Львівській області (місцезнаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003, код ЄДРПОУ: 43143039) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення виготовлено 19 березня 2020 року.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна