13 березня 2020 року м. Кропивницький Справа №340/3318/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Момонт Г.М., розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1
до відповідача: Устинівського районного військового комісаріату Кіровоградської області
про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди,
за участю:
секретаря судового засідання - Костенко А.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представників:
позивача - Дем'яненко Т.О.,
відповідача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення з Устинівського районного військового комісаріату Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 23 422,54 грн., середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 85 882,61 грн. та моральної шкоди в сумі 20 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.12.2018 р. ним подано військовому комісару заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 02.01.2019 р. за ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв'язку з невиконанням керівником вимог трудового законодавства, а саме: невиконанням вимог ст.153 КЗпП в частині забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці (температура в робочому кабінеті в робочий час становить від 9 до 12 градусів Цельсія, вологе прибирання не забезпечується). Позивач вказує, що наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 №2-дс від 29.12.2018 р. ОСОБА_1 звільнено з роботи 02.01.2019 р. за ч.3 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки. Позивач зауважує, що відповідачем не виплачена йому вихідна допомога в розмірі тримісячного середнього заробітку, у зв'язку з чим підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку. Також позивач вказує, що неотримання доходу, який він мав одержати відповідно до законодавства про працю, вплинуло на стан його фінансового та матеріального забезпечення, спричинило та спричиняє йому моральне хвилювання, постійне психо-емоційне навантаження та душевні страждання, що впливає на його стан здоров'я.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.37-45). Відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки позивач дізнався про порушення свого права ще 29.12.2018 року з телефонного дзвінка від військового комісара та в подальшому з листа №1372 від 29.12.2018 р., а також з наказу військового комісара Устинівсього РВК №2-дс від 10.01.2019 р. відповідач також вказує, що 26.12.2018 р. державним службовцем ОСОБА_1 подано заяву на звільнення за п.4 ст.36 КЗпП України у зв'язку з наявністю підстав передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України (у зв'язку з невиконанням керівником законодавства про працю) та зазначено, що військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_3 не виконується законодавство про працю, а саме: температура повітря в робочому кабінеті становить від 9? до 12?, а також відсутнє вологе прибирання кабінетів, однак підтверджуючих документів до заяви ОСОБА_4 додано не було. Як зазначає відповідач, 29.12.2018 р. військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_3 видано наказ №2-дс на звільнення ОСОБА_5 з 02.01.2019 р. з посади провідного спеціаліста управління цього ж військового комісаріату за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням керівником законодавства про працю, відповідно до ч.2 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсації за частину невикористаної щомісячної основної відпустки за період роботи з 19.10.2018 р. по 02.01.2019 р. тривалістю 6 календарних днів. У подальшому, листом військового комісара Устинівського районного військового комісаріату від 29.12.2018 р. №1372, а також засобами телефонного зв'язку ОСОБА_1 доведено позицію військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 , в частині невизнання порушень законодавства про працю та повідомлено про намір внесення змін до наказу №2-дс від 29.12.2018 р., в частині скасування виплати вихідної допомоги. Наказом від 10.01.2019 р. №1-дс внесено зміни до наказу від 29.12.2018 р. №2-дс, яким скасовано виплату вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку. Відповідач наголошує на тому, що з огляду на практику застосування судами ст.38 КЗпП України, викладену у рішеннях Верховного Суду України від 20.02.2013 р. у справі №6-157цс12 та у постанові від 31.10.2012 р. у справі №6-120цс12, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства ч.3 ст.38 КЗпП України, не підтверджуються, або не визнаються працедавцем, він не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. Відповідач зауважує, що 17.01.2019 р. комісією Кіровоградського обласного військового комісаріату здійснено заміри температури повітря в Устинівському районному військовому комісаріаті та встановлено, що температура в коридорах становить 19?, в кабінетах - 20?, вологе прибирання здійснюється. Окрім того, відповідач вважає, що заподіяння моральної шкоди позивачу нічим не підтверджується.
Позивачем подано відповідь на відзив у якій зазначено, що викладена у відзиві інформація не містить будь-якого підтвердження, є повністю неправдивою та спрямована на ухилення роботодавцем від сплати належних позивачу коштів. Позивач наголошує на тому, що з часу подачі роботодавцю заяви про звільнення і до першого звернення від 16.01.2019 р. до Управління Держпраці в Кіровоградській області, роботодавцем не вживалися ніякі заходи, які б свідчили про незгоду з підставами звільнення позивача, будь-якого спору при звільнення між ним і роботодавцем не було. Також позивач заперечує надіслання йому листа від 29.12.2018 р., вважає, що його зроблено «заднім числом» після його звернення до Держпраці з вимогою визнати порушення роботодавцем ст.116 КЗпП України. Позивач зауважує, що на нього як на працівника, законодавством не покладається обов'язок доводити роботодавцю порушення ним норм законодавства про працю. Позивач вважає, що у разі незгоди роботодавця з підставами звільнення, він мав би ще до видання наказу про звільнення залучити спеціалістів Держгірпромнагляду для спростування підстав вказаних в заяві, а не проводити інспектування ІНФОРМАЦІЯ_4 на 14 день після звільнення. На думку позивача, наявність, доведеність та тривалість порушень КЗпП України підтверджується приписом Управління Держпраці в Кіровоградській області від 04.11.2019 р. №КР 3836/1373/АВ/П. Позивач зазначає, що моральна шкода йому дійсно завдана і завдається до даного часу, так як постійні лікування та звернення на урядову гарячу лінію, до Держпраці, безпосередньо до роботодавця та саме звернення до суду з метою захисту та поновлення трудових прав, спричиняють йому постійні моральні хвилювання, впливають на його життєвий ритм і принизили честь та гідність, оскільки своїми діями роботодавець демонструє зневагу до позивача та до законодавства про працю, здійснюючи це все в колективі, про що знають колишні колеги та інші люди. Позивач також вказує, що не виплата всіх належних при звільненні коштів вплинула на фінансовий стан його сім'ї, оскільки при постановці на облік в Устинівському центрі зайнятості, наказом від 10.01.2019 р. №НТ190110 прийнято рішення про відкладення допомоги по безробіттю у зв'язку з тим, що йому надано вихідну допомогу при звільненні, яку він реально не отримав. Позивач зауважує, що був змушений їхати на заробітки до Польщі, що також спричинило йому моральні хвилювання та фінансові витрати. Окрім того, позивач наголошує на тому, що в даний час він не може працевлаштуватися в районі на іншу роботу, так як роботодавці знають про ситуацію з його звільненням з вини роботодавця та щодо його звернень, в тому числі до суду, за захистом своїх порушених трудових прав, тому відносяться до його кандидатури з пересторогою і свій внесок в дану проблему вклав і колишній роботодавець, шляхом допущення порушень КЗпП України, що призвело до його вимушеного звільнення, та шляхом поширення неправдивої інформації з підстав його звільнення, видаючи це як «проблемний працівник» (а.с.62-64).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27.12.2019 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Устинівського районного військового комісаріату Кіровоградської області про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - залишено без руху (а.с.18).
Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 р. відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.1).
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.01.2020 р. залишено без задоволення заяву відповідача про призначення справи до розгляду у загальному провадженні та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.31).
12.02.2020 р. розгляд справи відкладено на підставі п.2 ч.2 ст.205 КАС України (а.с.73).
У судовому засіданні 06.03.2020 р. представник позивача підтримала заявлені позовні вимоги з підстав вказаних у позовній заяві та відповіді на відзив, представник відповідача заперечив щодо задоволення позову з підстав наведених у відзиві. В судовому засіданні оголошено перерву для надання додаткових доказів (а.с.92).
На підставі ч.3 ст.243 КАС України в судовому засіданні 13.03.2020 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Виготовлення повного рішення відкладено у строк до 18.03.2020 р., про що повідомлено під час проголошення вступної та резолютивної частини.
Дослідивши подані позивачем та відповідачем документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, представників позивача і відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд,
ОСОБА_1 19.10.2015 р. призначений на посаду провідного спеціаліста управління ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що до трудової книжки серії НОМЕР_1 внесено запис №7 (а.с.7).
19.10.2015 р. ОСОБА_4 прийнято присягу державного службовця (а.с.7).
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 29.12.2018 р. №2-дс на підставі заяви ОСОБА_1 (вх. №1463 від 26.12.2018 р.) звільнено ОСОБА_1 з посади провідного спеціаліста управління Устинівського районного військового комісаріату 02січня 2019 року за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням керівником законодавства про працю, відповідно до ч.3 ст.38 Кодексу законів про працю України. Окрім того, призначено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку та компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 19 жовтня 2018 року по 02 січня 2019 року тривалістю 6 календарних днів (а.с.6, 46).
Листом від 29.12.2018 р. №1372 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомлено ОСОБА_1 , що при прийнятті рішення по суті заяви не було взято до уваги практику застосування судами статті 38 КЗпП України, однак в подальшому проаналізовано нормативно-правові акти із зазначеного питання та прийнято рішення про необхідність внесення змін до наказу військового комісара Устинівського районного військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.12.2018 р. №2-дс в частині скасування вихідної допомоги у зв'язку з невизнанням військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_2 порушення законодавства про працю (а.с.48).
Доказів надіслання та вручення ОСОБА_1 листа від 29.12.2018 р. №1372 до суду не надано.
Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) від 10.01.2019 р. №1-дс внесено до наказу військового комісара Устинівського районного комісаріату від 29.12.2018 р. №2-дс зміни, зміст наказу викладено в новій редакції (а.с.47). Як наслідок, у наказі військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.12.2018 р. №2-дс із змінами внесеними наказом від 10.01.2019 р. №1-дс відсутнє призначення виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Зазначений наказ в судовому порядку ОСОБА_4 не оскаржувався.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 р. №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.86 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.
Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Частиною 3 статті 38 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
З аналізу зазначених норм судом встановлено, що праву працівника на звільнення за власним бажанням кореспондує обов'язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної ним підстави у встановлені законом строки.
Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду наведеною у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 р. у справі №739/1741/18 (провадження №61-12041св19).
Статтею 44 Кодексу законів про працю України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Однак, суд враховує, що з огляду на положення ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», норми законодавства про працю можуть бути застосовані до державних службовців лише у разі відсутності регулювання відповідних правовідносин Законом України «Про державну службу».
Питання виплати вихідної допомоги державним службовцям врегульоване частиною 3 статті 83 Закону України «Про державну службу», відповідно до якої змісту якої вихідна допомога у розмірі середньомісячної заробітної плати) виплачується державному службовцю у разі звільнення з державної служби на підставі п.6 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» (у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону)) та п.7 ч.1 ст.83 Закону України «Про державну службу» (у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом).
Таким чином, до позивача як державного службовця не підлягала застосуванню стаття 44 Кодексу законів про працю України, а тому у відповідача не було правових підстав для виплати позивачу вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з 1 ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зважаючи на те, що позивач зазначав про не проведення з ним розрахунку в частини виплати вихідної допомоги при звільненні, а також беручи до уваги висновок про відсутність правових підстав для виплати ОСОБА_1 такої вихідної допомоги, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи не знайшов підтвердження факт не проведення відповідачем повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а тому відсутні підстави для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку.
При цьому стосовно посилання позивача на припис Управління Держпраці в Кіровоградській області №КР 3836/1373/АВ/П від 04.11.2019 р., яким Управління Держпраці у Кіровоградській області встановлено порушення Кіровоградським обласним військовим комісаріатом вимог ст.44 КЗпП України (а.с.129-130) суд зазначає наступне.
Відповідно до п.23 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 р. №823, у редакції чинній станом на 04.11.2019 р., припис є обов'язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об'єктом відвідування порушень вимог законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
З огляду на зміст п.30 зазначеного Порядку, припис або вимога інспектора праці можуть бути оскаржені відповідно у 10-денний та одноденний строк з дати їх отримання до керівника або заступника керівника відповідного територіального органу Держпраці.
Таким чином, припис є обов'язковим для виконання об'єктом відвідування, однак його висновки можуть бути переглянуті судом.
Оскільки під час розгляду даної справи не знайшов підтвердження факт порушення відповідачем вимог ст.44 Кодексу законів про працю України, то висновки припису Управління Держпраці в Кіровоградській області №КР 3836/1373/АВ/П від 04.11.2019 р. не можуть розцінюватися як доказ наявності такого порушення.
Більш того, суд зауважує, що припис Управління Держпраці в Кіровоградській області №КР 3836/1373/АВ/П від 04.11.2019 р. винесено відносно ІНФОРМАЦІЯ_5 , натомість як відповідачем у даній справі є Устинівський районний військовий комісаріат Кіровоградської області.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Устинівського районного військового комісаріату Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 23 422,54 грн. та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку в розмірі 85 882,61 грн. - задоволенню не підлягають.
Враховуючи, що під час розгляду справи не підтверджено порушення відповідачем вимог законодавства про працю під час проведення розрахунку при звільненні, то відсутні підстави для стягнення з Устинівського районного військового комісаріату Кіровоградської області моральної шкоди, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає.
Щодо посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд враховує наступне.
Згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Зі змісту ст.2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. №108/95-ВР встановлено, що до структури заробітної плати відносяться інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
У п.2.1 рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 р. у справі №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 зазначено, що обсяг заробітної плати найманого працівника становлять винагорода за виконану роботу, про що йдеться у статті 94 КЗпП України і статті 1 Закону України «Про оплату праці», та гарантовані державою виплати, передбачені у статті 12 Закону України «Про оплату праці». Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Таким чином, питання щодо виплати вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку пов'язане з дотриманням роботодавцем законодавства про оплату праці, а тому не обмежується строком звернення до суду.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то відповідно до ст.139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат понесених позивачем. Натомість відповідачем не надано доказів понесення судових витрат у даній справі.
Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Устинівського районного військового комісаріату Кіровоградської області (смт. Устинівка, Кіровоградська область, вул. Грушевського, 26, код ЄДРПОУ 26620680) про стягнення вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного рішення суду - 18 березня 2020 року.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.М. Момонт