19 березня 2020 року СєвєродонецькСправа № 360/409/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним дій в порядку, визначеному ст. 383 КАС України, у справі №360/409/19 за позовом адвоката Шляхтіної Анастасії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
11 березня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 , в якій заявник просив суд:
- постановити окрему ухвалу і направити її до Управління пенсійного фонду України м. Сєвєродонецьку Луганської області для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону;
- розглянути питання про притягнення до відповідальності керівника Управління пенсійного фонду України м. Сєвєродонецьку Луганської області;
- надіслати окрему ухвалу органу досудового розслідування на підставі ч. 9 ст. 249 КАС України.
В обґрунтування заяви зазначено, що 27 лютого 2019 року Луганським окружним адміністративним судом було ухвалено рішення у справі № 360/409/19, яким адміністративний позов ОСОБА_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі, зобов'язано УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01.07.2018. Рішення набрало законної сили 11.06.2019. Згідно відомостей позивача, відкрите касаційне провадження у справі відсутнє. У вересні 2019 року виконавчий лист було пред'явлено до виконання за заявою позивача. 13.09.2019 було відкрито виконавче провадження. Однак станом на сьогоднішній день рішення суду не виконано. Позивач вважає, що невиконання відповідачем рішення суду є протиправним і порушує права позивача.
Розглянувши заяву позивача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено таке.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року позов адвоката Шляхтіної Анастасії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 15 червня 2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 21 вересня 2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 08 жовтня 2018 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року виплату раніше призначеної пенсії за віком (а.с. 41-46).
05 серпня 2019 року представником позивача було отримано виконавчий лист (а.с. 68, 75).
Постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Луганській області від 13.09.2019, відкрито виконавче провадження №60049283 з примусового виконання виконавчого листа, виданого 05.08.2019 Луганським окружним адміністративним судом, про зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити ОСОБА_1 з 01 липня 2018 року виплату раніше призначеної пенсії за віком (а.с. 76).
Станом на день розгляду заяви рішення суду не виконано.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до ч. 4 ст. 372 КАС України, примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Суд зазначає, що у разі не виконання боржником рішення суду в добровільному порядку, виконання судового рішення здійснюється в примусовому порядку.
Статтею першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Згідно із статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Отже, законодавством України гарантується виконання судових рішень та передбачено певний порядок їх виконання.
При цьому, згідно з частиною першою статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Згідно з частиною шостою статті 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Частинами першою, другою, четвертою статті 249 КАС України визначено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.
Системний аналіз зазначених вище норм права свідчить, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача. Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Застосування судом до суб'єкта владних повноважень заходів процесуального впливу можливе виключно у випадку встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи-позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
За приписами пп. 4, 5 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами); здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Таким чином, виплати здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України виключно за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.
Згідно ст.ст. 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом. Взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
Аналізуючи наведене, суд приходить до висновку, оскільки відповідач не належить до категорії розпорядників бюджетних коштів, а тільки є їх одержувачем (п.38, 47, ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України), а тому УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області не може нести відповідальність за дії або бездіяльність, що вчинені іншою особою в межах реалізації наданих останньому повноважень.
За відсутності обставин протиправних дій відповідача щодо виконання рішення суду у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для постановлення окремої ухвали.
Керуючись статтями 241, 243, 248, 256, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про визнання протиправним дій в порядку, визначеному ст. 383 КАС України, у справі №360/409/19 за позовом адвоката Шляхтіної Анастасії Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили після її підписання суддею та не може бути оскаржена.
Суддя О.В. Ірметова