18 березня 2020 року м. Київ № 320/6761/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Київській області), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-132619-56.
Позовні вимоги позивач мотивує тим, що згідно з постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі № 2а-3482/10/1070, що набрала законної сили, було припинено його підприємницьку діяльність, а тому саме з цього часу він втратив статус фізичної особи-підприємця та не є платником єдиного внеску в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.
Крім цього позивача зазначає, що на офіційному порталі баз даних ДФС України, доступному для публічного використання, міститься інформація про те, що станом на 01.12.2018 платник податків ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючому органі як такий, щодо якого набрало законної сили судове рішення щодо припинення, що не пов'язане з банкрутством.
Вказане, на думку позивача, свідчить про незаконність вимоги ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-132619-56.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням сторін.
В порядку підготовки справи до судового розгляду витребовано від відповідачаналежним чином засвідчені всіматеріали та документи, що були використані відповідачем при прийнятті вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-132619-56.
Разом з тим, судом запропоновано відповідачу протягом пятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Частинами 5 та 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідач позов не визнав, надав суду відзив від 12.02.2019 на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) була сформована та направлена на адресу позивача з дотриманням вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», оскільки за позивачем обліковується податкова заборгованість по сплаті єдиного внеску за перший, другий та третій квартали 2018 року в сумі 7 371 грн. 54 коп. При цьому, відповідач також зазначає, що починаючи з 1 січня 2017 року фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування, які не отримували дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці року, зобов'язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць, а саме: у 2017 році не менше 704 грн. за місяць, у 2018 році не менше 819,06 грн. за місяць. У зв'язку з цим відповідач вважає, що позивач з 01.01.2018 зобов'язаний сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується такий внесок.
Позивач заперечуючи доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, подав до суду відповідь на відзив від 22.02.2019, в якій зазначив, що не погоджується з твердженнями, викладеними відповідачем у відзиві, оскільки відповідно до судового рішення він був позбавлений статусу фізичної особи-підприємця та фактично такої діяльності вже не здійснював, і просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Сторони у судове засідання, призначене на 26.02.2019 не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином та своєчасно, що підтверджується даними наявних у матеріалах справи поштових відправлень про вручення рекомендованого поштового відпавлення (а.с. 31-32), про причини неявки у судове засідання суд не повідомили, явку своїх представників не забезпечили.
Від позивача 22.02.2019 до суду надійшло клопотання про здійснення розгляду справи без його участі.
Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2019 року з огляду на клопотання позивача про подальший розгляд справи без його участі, на підставі статтей 194 та 205 Кодексу адміністративного судочинства України вирішено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів у передбачені Кодексом адміністративного судочинства України строки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як встановлено судом, у 2010 році Державна податкова інспекція у Бородянському районі Київської області звернулася до Київського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про припинення підприємницької діяльності.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року, що набрала законної сили у справі № 2а-3482/10/1070, повністю задоволено адміністративний позов Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області та припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), зареєстрованого 01.07.2008 Бородянською районною державної адміністрацією Київської області.
Проте, як зазначає позивач, за даними Державного реєстру страхувальників станом на 09.12.2018 він обліковується як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування без будь-яких обмежень. Крім того, на офіційному порталі баз даних ДФС України міститься інформація про те, що станом на 01.12.2018 платник податків ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючому органі як такий, щодо якого набрало законної сили судове рішення щодо припинення, що не пов'язане з банкрутством.
З цих підстав, ГУ ДФС у Київській області 13 листопада 2018 року була сформована та направлена на адресу позивача вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-132619-56, за даними якої станом на 01 жовтня 2018 року за позивачем обліковується заборгованість по сплаті єдиного внеску у розмірі 7 371 грн. 54 коп.
Не погоджуючись із вказаною вимогою позивач звернувся з цим позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинамсуд виходив з наступного.
Нормативно-правовим документом, що визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VІ).
За приписами пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообовязкового державного соціального страхування в обовязковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообовязкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI).
Відповідно до абзацу 3 частини восьмої статті 9 у редакції, яка діяла до 31.12.2017, платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
При цьому, у редакції статті 9 Закону №2464-VI, яка діє з 01.01.2018 (в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017) встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, необхідною умовою для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності в не залежності від отримання доходу від такої діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини другої статі 6 вказаного Закону платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Згідно з частиною третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Пунктом 7 частини першої статті 13 Закону №2464-VI передбачено, що органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.
За правилами частин першої-четвертої статті 25 Закону №2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.
Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Орган доходів і зборіву порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Форма вимоги про сплату боргу (недоїмки) для платника єдиного внеску - фізичної особи станом на 08.05.2019 затверджена наказом Міндоходів України від 20.04.2015 № 449 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Інструкція №449) та наведена у додатку 7 до вказаної Інструкції.
Згідно розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), крім загальних реквізитів, має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Сума боргу у вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками після коми.
Протягом 10 календарних днів із дня одержання вимоги про сплату боргу (недоїмки) платник зобов'язаний сплатити зазначені у пункті 1 вимоги суми недоїмки, штрафів та пені.
У разі незгоди з розрахунком органу доходів і зборів суми боргу (недоїмки) платник єдиного внеску протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання вимоги, узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) в адміністративному або судовому порядку.
Як уже зазначалося, 13.11.2018 відповідачем була сформована вимога № Ф-132619-56 щодо заборгованості (недоїмки) зі сплати позивачем єдиного внеску в сумі 7 371 грн. 54 коп. Підставою для формування оскаржуваної вимоги були відомості щодо заборгованості зі сплати єдиного внеску, відображені в облікових даних платника.
За твердженням позивача, згідно постанови Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі № 2а-3482/10/1070, що набрала законної сили, було припинено його підприємницьку діяльність, а відтак із серпня 2010 року він втратив статус фізичної особи-підприємця та не є платником єдиного внеску в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449.
Проте, як вбачається з наявної в справі копії витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, датою проведення державної реєстрації припинення та датою зняття позивача з обліку платника податків є саме 07.12.2018.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, врегульовано Законом України від 15 травня 2003 року № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV).
Згідно з частиною першою статті 46 Закону № 755-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця проводиться у разі, (окрім іншого) постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.
Частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зважаючи на зазначені вище норми чинного законодавства, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим - у першу чергу для суб'єкта владних повноважень, який був ініціатором звернення до суду з питань припинення підприємницької діяльності позивача, а так само і для суду з питань, які стосуються правовідносин суб'єкта господарювання щодо якого постановлено таке рішення.
У даному випадку, відповідач, приймаючи спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки), не врахував ту обставину, що господарська діяльність позивача припинена відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили і направлене для негайного виконання, у тому числі і податковому органу як суб'єкту владних повноважень.
За таких обставин суд приходить до висновку, що ані законодавство, що регулює відносини припинення підприємницької діяльності, ані саме рішення суду щодо припинення підприємницької діяльності, не покладають на позивача прямогообов'язкувчиняти відповідні реєстраційні дії, або ж вносити до державного реєстру будь-які реєстраційні дані.
Тобто, несвоєчасне виконанняпостанови Київського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2010 року у справі № 2а-3482/10/1070, не має спричиняти негативні наслідки для позивача, зокрема й щодо безпідставного нарахуванняйому єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхуванняза перший, другий та третій квартали 2018 року в сумі 7 371 грн. 54 коп.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Дотримання принципу верховенства права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі про призначення більш м'якого покарання, також зазначив, що "одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а й включає інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна із основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. До складових верховенства права слід віднести, зокрема законність, юридичну (правову) визначеність, заборону свавілля, рівність всіх перед законом, дотримання прав людини. При цьому, порушення принципу верховенства права буде мати місце у разі недотримання хоча б однієї з його складових.
Як встановлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, аналізуючи норми чинного законодавства та оцінюючи зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог даного позову та наявність правових підстав для його задоволення.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, суду не надав.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що правові підстави для прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-132619-56 у відповідача відсутні, а відтак дана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем за заявлені позовні вимоги сплачено судовий збір у розмірі 705,00 грн. відповідно до квитанції № 0.0.1210569094.1 від 13.12.2018, оригінал якої наявний в матеріалах справи.
Таким чином, враховуючи положеннястатті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Беручи до уваги, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, тягар оплати судових витрат у вигляді судового збору у розмірі 704,80 грн. слід покласти на Головне управління Державної фіскальної служби у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 № Ф-132619-56.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5А, код ЄДРПОУ 39393260) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Панова Г. В.