19 березня 2020 року № П/320/1041/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши в письмовому провадженні у м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.03.2019 № Ф-26040-51 про сплату недоїмки в сумі 9695, 22 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є фізичною особою-підприємцем та водночас пенсіонером по інвалідності, а відтак згідно із Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” звільняється від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Наявність недоїмки позивачка пов'язує із тим, що нею помилково було відображено суми нарахування єдиного внеску.
Ухвалою суду від 12.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
11 березня 2020 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки сформована ним податкова вимога є правомірною та узгоджується з висновками Верховного Суду, що викладені у постанові від 11.09.2018 по справі № 826/11623/16, а отже вказана у вимозі сума боргу підлягає сплаті.
Також відповідач вказав, що позивачем був поданий звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік, в якому самостійно визначено суми єдиного внеску у розмірі 9695,22 грн. Також відповідач зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, фізичні особи-підприємці звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію. При цьому, звіт зазначеними особами, згідно із п. 3 розділу 3 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435, не подається. Проте, у разі самостійного визначення бази нарахування єдиного внеску, фізичні особи-підприємці, в тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування та які є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію за віком або соціальну допомогу, формують та подають до органів доходів та зборів звіт за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 (а.с.7).
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Кулікова Наталія Володимирівна зареєстрована як фізична особа-підприємець з 05.09.2002 номер запису 23511750000002615 (а.с.10). З 05 вересня 2002 року позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Київській області як фізична особа - підприємець на спрощеній системі оподаткування.
Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.06.2016 ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності третьої групи (а.с.8).
11 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у Київській області було сформовано вимогу форми «Ф» № 26040-51 про сплату позивачем заборгованості зі сплати єдиного внеску у розмірі 9695,22 грн. (а.с.9).
Не погодившись з винесеною вимогою позивач подала до Державної податкової служби України скаргу про скасування вимоги про сплату боргу від 11.03.2019 № Ф-26040-51, проте рішенням Державної податкової служби України від 22 січня 2020 року № 2659/6/99-00-08-06-01-06 скаргу ОСОБА_1 було залишено без розгляду (а.с.14-15).
Позивач не погоджується з такими висновками відповідача тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI.)
Відповідно до пункту другого статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом №2464-VI визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 ст. 2 Закону №2464-VI).
Пунктом четвертим частини першої статті 4 Закону №2464-VI та п.п.3 п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція №449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок (п. 1 ч.2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Пунктом 5 розділу IV Інструкції №449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсіонером є особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Отже, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе за наявності двох умов. По-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком, закріпленим у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а.
При цьому суд звертає увагу на те, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у частині третій статті 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції №449.
Отже, з урахуванням наведених норм законодавства, суд зазначає, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах, є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Одночасно, подання особою “Звіту про суму нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску”, не свідчить про добровільну участь особи у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У свою чергу суд зазначає, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію інвалідності, що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням, що вказує на те, що у силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, вона звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та не має обов'язку щодо його сплати.
Матеріали справи не містять доказів звернення позивача до контролюючого органу із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
Вказані обставини свідчать про те, що у позивача відсутній обов'язок щодо сплати єдиного соціального внеску як на загальних підставах, так із підстав добровільної участі у загальнообов'язковій системі державного соціального страхування оскільки доказів щодо добровільну участь позивача останній заперечує, а відповідач належних доказів зворотнього суду не надав.
Суд звертає увагу також на те, що Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 року №435, не передбачено виправлення помилки у звіті щодо нарахованих сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування після закінчення звітного періоду, а тому позивач не мав можливості самостійно виправити таку помилку.
Зважаючи на те, що чинним законодавством України не передбачено можливості платником єдиного соціального внеску здійснити виправлення помилки у звіті щодо сум нарахованого єдиного внеску після закінчення звітного періоду, та приймаючи до уваги, що у вказаному вище звіті позивач помилково вказав суми нарахованого єдиного внеску, оскільки має пільгу по сплаті відповідного внеску за 2018 рік, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно нарахував позивачу борг (недоїмку) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 9695,22 грн.
Під час розгляду справи суд також враховує правову позицію Верховного Суду стосовно даних правовідносин, яка викладена у постанові від 05 листопада 2018 року по справі № 806/2169/16 та у постанові від 04 грудня 2018 року по справі № 818/1223/16.
Суд окремо звертає увагу відповідача на помилковість його посилання на викладену правову позицію Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 826/11623/16, а також на вказані в переліку справи, оскільки наведені справи не тотожні предмету спору за цією справою (позивач вважав, що оскаржувану вимогу про сплату боргу сформовано відповідачем на суму неузгодженого грошового зобов'язання, оскільки станом на дату формування вимоги у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва знаходилась інша справа), а тому до уваги не беруться.
Як встановлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а тому не довів правомірності свого рішення.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір в розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-26040-51 від 11.03.2019 на суму 9695,22 грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, буд. 5-а, код ЄДРПОУ 43141377) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 19.03.2020
Суддя Панченко Н.Д.