19 березня 2020 року Справа № 280/652/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр..Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
28.01.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому просив - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 08.02.2019 № Ф-3054-56 У.
Ухвалою суду від 03 лютого 2020 року вказану позовну заяву залишено без руху та наданий позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
20 лютого 2020 року від позивача через канцелярію суду надано документи на виконання вимог ухвали суду від 03 лютого 2020 року.
Ухвалою суду від 24.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без призначення судового засідання та виклику сторін в порядку статті 262 КАС України та зазначено, що справа буде розглянута протягом шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем протиправно та не обґрунтовано прийнято оскаржувану вимогу у зв'язку з наступним. Вказаною вимогою ГУ ДФС у Запорізькій області позивачу сформовано податковий борг у розмірі 18276,72 грн. Але згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач як фізична особа-підприємець взагалі не зареєстрований, а тому вважає, що відповідач дійшов хибних висновків про правомірність нарахування позивачу боргу (недоїмки) відповідно до ст..25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів. Вважає вимогу, винесену контролюючим органом протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Головне управління ДФС у Запорізькій області проти позову заперечило з підстав викладених у письмовому відзиві (вх. 12058 від 16.03.2020 року), відповідно до якого зазначає, що за даними інформаційної системи органу доходів і зборів у позивача як фізичної особи-підприємця обліковувався борг по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 18276,72 грн. Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 04.05.2018 №469 (449) була сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3054-56 від 08.02.2019 на суму 18 276 грн. 72 коп. Вважає необґрунтованими доводи позивача, що ЄСВ повинен сплачуватись тільки у випадку якщо платник податку визначає базу нарахування. позивач перебуває на обліку в органах доходів і зборів як фізична особа - підприємець (дата державної реєстрації 18.12.2006) та на дату формування оскаржуваної вимоги не перебував в стані припинення підприємницької діяльності. На підставі цих даних ГУ ДФС у Запорізькій області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3167-49 від 07.02.2019, у відповідності до вимог чинного законодавства. Просила суд відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців позивач як фізична особа-підприємець не зареєстрований.
Керуючись даними електронної бази, відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3054-56, відповідно до якої сума боргу (недоїмки) позивача становить 18276,72 гривень.
Не погоджуючись із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із вказаним адміністративним позовом до суду.
В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон №2464 (далі - Закон) .
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1 частини 2 статті 6 Закону №2464).
Приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, зазначені платники податків мають обов'язок сплачувати внесок у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу (прибутку).
До переліку цих платників податків не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування.
Приписами пункту 3 частини 1 статті 7 Закону встановлено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Закон не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу.
Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимумом.
Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов'язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.
Судом встановлено, що в період, за який нараховано внесок від здійснення підприємницької діяльності, позивач не займався останньою.
Відповідачем не надано до суду доказів, які б спростовували цей факт.
Такі докази могли б бути отримані під час проведення перевірки.
Більше того, 19 лютого 2019 року здійснено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Приписами частин 2 та 3 статті 9 Закону встановлено, що обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів , бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, ГУДФС у Запорізькій області мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок.
Проаналізувавши пояснення відповідача, суд зробив висновок про відсутність цих підстав.
Оспорювана вимога винесена відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.
Але, суд зазначає, що відомості з інтегрованої картки платника внеску та з Реєстру не входять до переліку «інших документів», оскільки не підтверджують суми виплат (доходу).
Такі відомості є підставою призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, котре становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Дотримання такого стандарту зобов'язує припис пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України.
В свою чергу, суд вважає помилковими твердження позивача про застосування до цих правовідносин положень статті 56 Податкового кодексу України про розгляд скарги протягом 20 календарних днів, оскільки термін розгляду.останньої регулюється Порядком розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом МФУ від 09.12.2015 №1124, зареєстрованого в Мін'юсті 03.02.2016 року за №178/28308.
Згідно положень цього Порядку, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника єдиного внеску, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його платнику єдиного внеску протягом 30 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника єдиного внеску поштою з повідомленням про вручення або надати йому під підпис.
Таким чином, рішення ДФС України №15618/6/99-99-11-05-02-25 від 03.04.2019 року прийнято та надіслано в строк передбачений Порядком.
Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини 1 та 2 статті 76 КАС України).
Відповідно до ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь суми витрат на правничу допомогу та судового збору, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
З приводу заяви про стягнення витрат позивача на правову допомогу в розмірі 4000 гривень, надану адвокатом Цокало О.І., суд зазначає, що матеріалами справи встановлено, що з метою отримання правової допомоги щодо ведення справи №280/652/20 ОСОБА_1 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги та про представництво інтересів (далі Договір) від 23.01.2020 р. з адвокатом Цокало Олександром Івановичем.
Згідно акту виконаних послуг та їх вартості, а також виду та вартості майбутніх послуг відповідно до умов договору про надання професійної правничої допомоги та про представництво інтересів від 23.01.2020 адвокатом Цокало О.І. надано ОСОБА_1 наступну професійну допомогу:
- попереднє опрацювання матеріалів, опрацювання законодавчої бази, що регулюють спірні відносини, формування правової позиції - 2 години;
- консультування щодо необхідності отримання додаткових матеріалів (доказів) та їх отримання для обґрунтування позову, підготовка процесуальних документів по справі (заява до Мелітопольського міськрайонного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, позовна заява - 3 години;
- копіювання письмових доказів в обґрунтування позовної заяви - 3 години;
- представництво інтересів в суді - 4 години;
Згідно акту виконаних послуг та їх вартості, а також виду та вартості майбутніх послуг відповідно до умов договору про надання професійної правничої допомоги та про представництво інтересів від 23.01.2020 за попередньою домовленістю адвоката з клієнтом, година роботи адвоката оплачується у розмірі 333,30 грн.
Оплата вказаних послуг у розмірі 4000 гривень була здійснена позивачем в готівковій формі, що підтверджується копією прибуткового касового ордеру №23/01/20/1 від 23.01.2020, яка міститься в матеріалах справи №280/652/20.
Щодо наданих послуг адвоката - копіювання письмових доказів в обґрунтування позовної заяви, суд зазначає наступне.
Копіювання письмових доказів - не є наданням правничої допомоги адвокатом, оскільки не потребує знань в області права, тому не може відноситись до витрат на правничу допомогу. У зв'язку з вищевикладеним, ці послуги не відносяться до послуг з надання правничої допомоги по справі 280/652/20 та стягненню не підлягають.
Щодо представництва адвокатом інтересів клієнта в суді, суд зазначає, що відповідно до матеріалів адміністративної справи №280/652/20 адвокатом Цокало О.І. не здійснювалось представництво Рибницького А.А. в судових засіданнях, оскільки ухвалою суду від 24.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без призначення судового засідання та виклику сторін в порядку статті 262 КАС України, у зв'язку з чим ці витрати стягненню не підлягають.
З наведених підстав суд дійшов висновку про підтвердження позивачем судових витрат на правничу допомогу надану адвокатом Цокало О.І. у сумі 1666,50 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Матеріалами справи встановлено факт сплати судового збору у розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 23.01.2020 року №0.0.1593282360.1.
На користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 840 гривень 80 копійок.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79,139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр..Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Запорізькій області від 08 лютого 2019 року №Ф-3054-56 У.
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 1666 грн. 50 коп. (одна тисяча шістсот шістдесят шість гривень 50 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі 19.03.2020.
Суддя М.С. Лазаренко