19 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/1623/20
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Лавренчук О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову: Любарський районний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати пункт 7 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 01.04.2019, внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини без урахування раніше виплачених сум;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням йому інвалідності 2 групи з 01.04.2019, внаслідок поранення, захворювання, пов'язаних із захистом Батьківщини, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2019, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови КМУ від 25.12.2013 №975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві», без урахування раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову вказує, що внаслідок поранення, пов'язаного з виконання обов'язків військової служби, що сталося 04.09.2014, в 2016 році мені було встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності. В подальшому в період з 19 січня 2018 року по 11 травня 2018 року під час повторної участі в антитерористичній операції 11.05.2018 року, я отримав поранення «мінно-вибухова травма» Зазначає, що після поранення під час проходження первинного огляду встановлено другу групу інвалідності з 01.04.2018, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААБ № 548375. Причиною інвалідності є поранення пов'язані із захистом Батьківщини. Для отримання одноразової правової допомоги я звернувся до Міністерства оборони України в особі військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою та відповідними документами. Вказує, що 21.06.2019 на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, Витяг з протоколу №82 (додаток №7) було прийнято рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що між первинною втратою працездатності та втратою працездатності у вигляді встановлення 2 групи інвалідності пройшло більше двох років, а тому не має підстав для призначення одноразової грошової допомоги. Позивач вважає таку відмову протиправною.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовом.
Копії ухвал направлено на адреси сторін та третьої особи рекомендованою поштовою кореспонденцією.
Відділом документального забезпечення суду 16.03.2020 зареєстровано відзив Міністерство оборони України в якому вказує, законодавство допускає можливість виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. Зазначає, що за результатами огляду позивача 04.10.2016 (довідка МСЕК № 015763) позивачу встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини. Позивачу була виплачена одноразова грошова допомога. Позивачу встановлено інвалідність після втрати працездатності - 01.04.2019, тобто після спливу дворічного терміну. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з таких підстав.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що Житомирською обласною МСЕК №2, 04 жовтня 2016 року був проведений огляд ОСОБА_1 , за наслідками якого позивачу було встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 15%, внаслідок поранення, так, пов'язаного захистом Батьківщини.
Вказана інформація підтверджується підтверджується наявною у матеріалах адміністративної справи копією довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках серії 12 ААА №015762 (а.с.16).
У зв'язку з встановленням ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 15% позивачу була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 15225, 00 гривень.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що Житомирською обласною МСЕК №2 був проведений первинний огляд ОСОБА_1 за наслідками якого позивачу, починаючи зі 01.04.2019 (а не 2018, як вказує у позовній заяві позивач) встановлена друга група інвалідності внаслідок травми, поранення, так, пов'язаних із захистом Батьківщини, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12ААБ №101803 (а.с.19).
У зв'язку із встановленням другої групи інвалідності, позивач звернувся до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат із заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Розглянувши подані ОСОБА_1 заяву та документи, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом від 21 червня 2019 року №82 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги.
У п. 7 Протоколу вказано: "Солдату ОСОБА_1 (вч НОМЕР_1 ), якому 04.10.2016 під час первинного огляду органами МСЕК встановлено 15% втрати працездатності внаслідок поранення, пов'язаного із захистом Батьківщини, що сталося 04.09.2014 (довідка МСЕК серія 12 ААА № 015762 від 04.10.2016), а 01.04.2019 під час огляду органами МСЕК визнано особою з інвалідністю II групи внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини (довідка МСЕК серія 12ААБ № 548375 від 01.04.2019).Згідно з пунктом 4 статті 16-3 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 р. № 975, у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Заявнику групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення ступеня втрати працездатності.
Відповідно до пункту 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 №1317 критеріями для встановлення інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності.
Ступінь втрати здоров'я визначається у відсотках втрати працездатності (групи інвалідності). Ураховуючи, що між первинною втратою працездатності, яка визначалася у відсотках та втратою працездатності у вигляді встановлення II групи інвалідності пройшов термін понад 2 роки, немає підстав для призначення одноразової грошової допомоги." (а.с. 21)
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені в Законі України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону № 2011-XII останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
Відповідно до ст. 12 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з ст. 2 Закону № 2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин у даному випадку є вимога призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, як інваліду ІІ групи внаслідок травми, поранення, пов'язаних із захистом Батьківщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Пунктом 7 ч. 2 ст. 16 Закону України №2011-XII (в редакції чинній на момент встановлення позивачу 15 % втрати працездатності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.
Під час розгляду справи судом безспірно встановлено та не заперечувалось сторонами, що у зв'язку з встановленням ОСОБА_1 ступеня втрати професійної працездатності в розмірі 15%, йому була виплачена одноразова грошова допомога в розмірі 15225 гривень.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
У разі встановлення військовослужбовцю інвалідності IІ групи одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (п. "б" ч. 1 ст.16-2 Закону №2011-XII).
Відповідно до ч. 6, 9 статті 16-3 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв визначений в Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; а у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Матеріалами адміністративної справи підтверджується, що позивачу ступінь втрати працездатності у розмірі 15% без встановлення інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, що надавало йому право на отримання одноразової грошової допомоги, було встановлено у жовтні 2016 року (а.с.16). Натомість, встановлення позивачу ІІ групи інвалідності внаслідок травми, поранення, пов'язаних із захистом Батьківщини, відбулося 01 квітня 2019 року (а.с.15).
Суд зазначає, що Закон України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" був доповнений статтями 16-1, 16-2, 16-3 та 16-4 на підставі Закону України від 04.07.2012 № 5040-VI "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців", який набрав чинності з 1 січня 2014 року.
Частиною 2 статті 16-2 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 15 % втрати працездатності) визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При цьому, пунктом 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 15% втрати працездатності) передбачено, що у разі, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Зі змісту зазначеної норми вбачається, що військовослужбовець, якому первинно встановлено ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності, у разі якщо в подальшому під час повторного огляду йому встановлять вищу групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, набуває право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, у випадку, якщо така зміна відбулася протягом двох років з моменту первинного встановлення ступеню втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Наведені норми узгоджуються зі змістом пункту 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу 15 % втрати працездатності), відповідно до якого, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що положення пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до усіх правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
Отже, законодавство, чинне на момент виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням ступеня втрати працездатності в розмірі 15 %, обмежувало дворічним строком можливість отримання такої допомоги у більшому розмірі у разі подальшого встановлення більшого відсотку втрати працездатності або подальшої зміни групи інвалідності.
Згодом Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2017 року, пункт 4 статті 16-3 Закону №2011-XII було доповнено абзацом другим такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Обидві ці норми пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII (абз. 1 і 2) передбачають обмеження строку, протягом якого зміна групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги, дворічним строком. Дворічний строк обчислюється з часу первинного встановлення інвалідності чи ступеня втрати працездатності.
Правовідносини щодо первинного встановлення втрати працездатності виникли після набрання чинності зазначеним Законом, тому пункт 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII застосовується до позивача.
Суд звертає увагу, що на час визначення ступеня втрати професійної працездатності позивачеві (2016 рік) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З часу первинного встановлення ступеню втрати працездатності (04.10.2016) до дня встановлення II групи інвалідності (01 квітня 2019 року) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.
Судом встановлено, що 04 жовтня 2016 року за результатами огляду МСЕК позивачу встановлено 15% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з захистом Батьківщини, про що свідчить копія довідка серії 12 ААА №015762 від 04.10.2016. У зв'язку з цим позивачу нарахована та виплачена одноразова грошова допомога по втраті працездатності в сумі 15225 грн.
Відповідно до п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності. При цьому причина інвалідності (ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.
Верховний Суд висловлював аналогічну правову позицію щодо застосування зазначених норм права у схожих справах (постанови Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №806/2187/18 та від 20.02.2020 у справі №806/714/18) та у справі №240/5765/18 від 04.03.2020)
Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що з Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що з 01.04.2019 ОСОБА_1 за наслідками огляду МСЕК, було первинно встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, поранення, пов'язаних із захистом Батьківщини, тобто після спливу дворічного терміну, з моменту встановлення йому з 04.10.2016 ступеню втрати працездатності. 01.04.2019 ОСОБА_1 за наслідками огляду МСЕК, було первинно встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок травми, поранення, пов'язаних із захистом Батьківщини, тобто після спливу дворічного терміну, з моменту встановлення йому з 04.10.2016 ступеню втрати працездатності.
Вказане свідчить про те, що позивачу встановлено групу інвалідності у понад дворічний термін після встановлення йому ступеню втрати працездатності, що виключає його право на отримання одноразової грошової допомоги у збільшеному розмірі.
Отже, Рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене протоколом від 21 червня 2019 року №82 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 з підстав, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після встановлення втрати працездатності, є правомірним, та таким, що прийняте у порядку та у відповідності до вимог законодавства України
Враховуючи викладене, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову: Любарський районний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов'язання вчинити дії
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук