Справа № 755/2713/19
"03" березня 2020 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Чех Н.А.
за участю секретаря судових засідань - Кузьменко А.М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представники позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 - ОСОБА_4 ,
представники відповідача - ОСОБА_12, ОСОБА_13,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, -
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_5 за померлим ОСОБА_6 щодо успадкування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Свої вимоги обгрунтував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_6 , якому належали на праві власності 2/3 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги стали він (позивач) та його брат ОСОБА_7 . Однак, в 2018 році його племінниця - відповідач ОСОБА_5 показала свідоцтво про право на спадщину, де вона є єдиним спадкоємцем майна - 2/3 частин спірної квартири. Вважає, що його права були порушені. На момент смерті батька він був зареєстрований в спірній квартирі, тобто вважається таким, що прийняв спадщину. Він має право на отримання обов'язкової частки згідно ст.1241 ЦК України. На момент смерті батька він був непрацездатним, досяг пенсійного віку. Для відновлення своїх прав просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане ОСОБА_5 за померлим ОСОБА_6 щодо успадкування 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 . В судовому засіданні позивач та його представники підтримали позовні вимоги, обгрунтування позову, просили позов задовольнити, врахувати надане до справи викладене в письмовому вигляді заключне слово.
Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні, просили врахувати подані ними відзив, надані пояснення. Відповідач в судовому засіданні 26.02.2020 року позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні, врахувати надані ними докази.
Представник третьої особи в дане судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином. В судовому засіданні 26.02.2020 року представник третьої особи - державний нотаріус Вірнік І.Є. не погодилася з позовом, вважала, що всі дії по оформленню, розподілу спадщини вчинені нею вірно.
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Позовна заява зареєстрована в суді 15.02.2019 року.
Згідно ухвали суду від 27.02.2019 року відкрито провадження у справі, призначено справу до підготовчого засідання.
Сторонами здійснено переписку - надано відзив на позов, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, пояснення.
Згідно ухвали суду від 15.04.2019 року з Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори витребувано копію спадкової справи, яка надійшла до суду 06.05.2019 року.
12.07.2019 року підготовче провадження закрите, справу призначено до судового розгляду.
Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , кожному по 1/3 частині, згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого 20.02.1997 року. (а.с.126 зворот - 127).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.03.2001 року ОСОБА_6 успадкував 1/3 частину спірної квартири після смерті дружини - ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.111 зворот - 112).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 (а.с.101).
09.06.2017 року Шістнадцятою київською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №362/2017 до майна померлого ОСОБА_6 (а.с.99-151).
На випадок своєї смерті ОСОБА_6 склав два заповіти.
Перший заповіт складено 16.09.2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Малокаратульської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, згідно якого ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів належний йому житловий будинок з надвірними спорудами в с.Мала Каратуль, Переяслав-Хмельницького району Київської області ОСОБА_9 (а.с.102).
Другий заповіт складено 06.10.2015 року, посвідчений секретарем виконавчого комітету Малокаратульської сільської ради Переяслав-Хмельницького району Київської області, згідно якого ОСОБА_6 на випадок своєї смерті заповів належні йому 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 ; належну йому машину жигулі 2101 1974 року випуску - ОСОБА_7 (а.с.101 зворот).
Заяви про прийняття спадщини померлого ОСОБА_6 подали до нотаріальної контори 09.06.2017 року ОСОБА_9 (за заповітом), ОСОБА_7 (за законом), ОСОБА_5 (за заповітом) (а.с.99 зворот - 100 зворот).
27.07.2017 року ОСОБА_1 подав до нотаріальної контори заяву про те, що йому відомо про заповіти, але так як він, як син померлого, особа пенсійного віку, має право згідно ст.1241 ЦК України на обов'язкову частку майна померлого батька, просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно померлого батька (а.с.120).
21.11.2017 року спадкоємець за заповітом ОСОБА_9 подала до нотаріальної контори заяву про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , та повідомляє, що відмовляється від спадкування після смерті ОСОБА_6 , який залишив на її ім'я заповіт (а.с.123).
Заявами ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , поданими до нотаріальної контори 25 січня 2018 року, останні повідомляють про те, що вони прийняли заповідане їм майно, а саме: ОСОБА_5 - 2/3 частини спірної квартири, а ОСОБА_7 - автомобіль, та просять видати на вказане майно свідоцтва про право на спадщину за заповітом (а.с.124 оборот - 125).
Встановлено, що листом від 11.01.2018 року Шістнадцята київська державна нотаріальна контора повідомляла ОСОБА_1 про те, що видача свідоцтв про право на спадщину на майно, яке належало ОСОБА_6 , призначено на 25 січня 2018 року, що необхідно з'явитися до нотаріальної контори (вказано адресу) та що при собі необхідно мати оригінал та копію паспорта, ідентифікаційного коду (а.с.123 оборот). Встановлено та не оспорено стороною позивача, що останній до нотаріуса не прийшов.
До спадкової справи приєднано висновки (витяги) про вартість спадкового майна.
25.01.2018 року державним нотаріусом Шістнадцятої київської нотаріальної контори Вірнік І.Є. були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_5 на 2/3 частини спірної квартири та на ім'я ОСОБА_7 на автомобіль (а.с.135).
Встановлено, що померлому ОСОБА_6 належали на праві власності земельна ділянка АДРЕСА_2 та розташований на ній житловий будинок загальною площею 63,1 кв.м.
Зазначені об'єкти - земельна ділянка та житловий будинок входять до спадкової маси та з урахуванням поданої ОСОБА_9 21.11.2017 року заяви про відкликання своєї заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , та про відмову від спадкування після смерті ОСОБА_6 за заповітом останнього від 16.09.2015 року, дані об'єкти мають спадкуватися за законом.
03.04.2018 року на ім'я ОСОБА_7 були видані свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_6 , на майно: ј частку будинку та ј частку земельної ділянки АДРЕСА_2 (а.с.148).
З пояснень державного нотаріуса Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори Вірнік І.Є. (а.с.87-89) слідує, що нотаріусом було здійснено розрахунок вартості спадкового майна, з якого визначено розмір частки жилого будинку та земельної ділянки АДРЕСА_2 , а саме по ѕ частини кожного зазначеного об'єкту, що має отримати у спадщину ОСОБА_1 (позивачу). Свідоцтва на дані об'єкти позивач не отримував.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
По даній справі позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, як спадкоємця, який на його думку має право на спадщину згідно ст.1241 ЦК України - обов'язкову частку.
Відповідно до ст.ст.1216, 1217, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.
Право на спадкування згідно ст.1223 ЦК України мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
За приписами ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.
Статтею 1226 ЦК України визначено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.
Статтями 1233, 1234 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Відповідно до вимог ст.1236 ЦК України Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.
Враховуючи викладені вище вимоги законодавства та встановлені в суді обставини справи та факти, встановлено наступне.
ОСОБА_6 за життя з дотриманням вимог законодавства, на власний розсуд, за своїм волевиявленням розпорядився належним йому на праві власності майном шляхом складання відповідних заповітів. Заповіти не скасовувалися, не оскаржені, є чинні.
Спадкоємцями по даній справі щодо майна померлого ОСОБА_6 є ОСОБА_9 , ОСОБА_5 (онуки, за заповітом), ОСОБА_7 (син, за законом та за заповітом), ОСОБА_1 (син, за законом). Встановлено, що спадкоємці ОСОБА_5 , ОСОБА_9 подали заяви про прийняття спадщини за заповітом, ОСОБА_7 - за заповітом та за законом, а позивач ОСОБА_1 - на обов'язкову частку.
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 цього Кодексу.
Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.
По даній справі встановлено, що є спадкоємці померлого ОСОБА_6 за законом та за заповітом. За законом є спадкоємці першої черги - сини померлого ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_7 .
Законодавець визначив у статті 1268 ЦК України, зокрема, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Статтею 1273 ЦК України визначено, зокрема, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Як зазначалося вище, ОСОБА_9 - спадкоємець за заповітом, користуючись правом, передбаченим ст.1273 ЦК України, відкликала свою заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , який залишив на її ім'я заповіт від 16.09.2015 року на належний останньому житловий будинок в с.Мала Каратуль, Переяслав-Хмельницького району, Київської області, та повідомила, що відмовляється від спадкування майна померлого ОСОБА_6 .
Відповідно до ст.1278 ЦК України частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.
Статтею 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Стаття 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
По справі встановлено, що спадкоємці ОСОБА_5 - отримала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на частину спірної квартири, ОСОБА_7 - отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом на автомобіль та за законом на частки житлового будинку та земельної ділянки. Позивач по справі ОСОБА_1 не отримував свідоцтва про право на спадщину, і як було встановлено в суді - до нотаріуса не приходив за викликом останнього.
Позивач вважає порушенням його прав те, що нотаріусом не було виділено в спірній квартирі (частині, що належала померлому), яку успадкувала відповідач, обов'язкової частки, як непрацездатному сину померлого, що передбачено ст.1241 ЦК України. У зв'язку з цим просив визнати недійсним свідоцтво про право власності на даний об'єкт, видане на ім'я відповідача.
Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до статті 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
ЦК України містить до ст.1241 ЦК України роз'яснення про те, що офіційне тлумачення положення частини першої статті 1241 щодо права повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця на обов'язкову частку у спадщині знаходиться в Рішенні Конституційного Суду № 1-рп/2014 від 11.02.2014.
Так, Конституційний Суд України в указаному рішенні, розкриваючи зміст поняття «повнолітні непрацездатні діти», що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов'язкову частку у спадщині, ґрунтується на положеннях частини третьої статті 75 Сімейного кодексу, який відносить до категорії «непрацездатні» інвалідів I, II та III групи, а також пенсійного законодавства та законів України, які регулюють соціальне страхування і визначають поняття «непрацездатний». Так, згідно з частиною четвертою статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-ХIV (далі - Закон № 966), абзацом сімнадцятим частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV з наступними змінами (далі - Закон № 1058) до непрацездатних належать, зокрема, особи, які визнані інвалідами в установленому законом порядку.
По справі встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є сином померлого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На дату смерті ОСОБА_6 позивач ОСОБА_1 був пенсіонером за віком (дата видачі пенсійного посвідчення 31.07.2012 року).
Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обгрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Аналізуючи обставини справи, надані до справи сторонами докази, з урахуванням зазначених вище вимог законодавства, суд приходить до наступного.
Нотаріус правомірно прийняв заяву позивача на виділ йому обов'язкової частки з спадкового майна та здійснив розподіл спадкового майна з урахуванням майна, яке успадковується по заповіту, по закону, з урахуванням відмови від спадщини одного із спадкоємців за заповітом.
Суд не погоджується з посиланням сторони відповідача на те, що позивач не є особою, яка має право на обов'язкову частку, так як не є інвалідом, оскільки на думку суду, сторона відповідача невірно трактує роз'яснення рішення Конституційного суду щодо тлумачення поняття «повнолітні працездатні діти» спадкодавця, а саме: що дане рішення приймалося в аспекті конституційного звернення стосовно віднесення інвалідів III групи до повнолітніх непрацездатних дітей.
Крім цього, в даному рішенні, в пункті 2.3. Конституційний Суд України, розкриваючи зміст поняття „повнолітні непрацездатні діти", що використовується в абзаці першому частини першої статті 1241 Кодексу щодо права на обов'язкову частку у спадщині, перерахував в загальному перелік осіб, законодавства, які дають визначення «повнолітнього непрацездатного спадкоємця». Позивач, будучи пенсіонером за віком станом на час відкриття спадщини, входить згідно вказаних вимог законодавства до осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Посилання сторони позивача на незаконність дій нотаріуса по розподілу спадщини є безпідставне та бездоказове. Той факт, що позивач мав право на обов'язкову частку в спірній квартирі був визнаний нотаріусом і включалася ним належна позивачу обов'язкова частка в розрахунок об'єктів всього спадкового майна.
Звертається увага суду на те, що позивач у своїй заяві до нотаріуса від 27.07.2017 року зазначав про обізнаність про заповіти, просив врахувати, що він має право на обов'язкову частку та просив видати йому свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно померлого батька.
Нотаріус в своїй діяльності керується законодавством України, в тому числі, що регулюють діяльність нотаріусів.
Так, відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, розділ ІІ, глава 10, пункт 5.9. визначено, що право на обов'язкову частку у спадщині виникає у спадкоємця, передбаченого частиною першою статті 1241 ЦК України, у випадках, якщо у заповіті містяться положення про усунення його від спадкування або цьому спадкоємцеві заповідана частка спадщини, яка є меншою від належної йому обов'язкової частки. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців, волі спадкодавця та не пов'язане зі спільним проживанням спадкодавця й осіб, які мають право на обов'язкову частку. Право на обов'язкову частку у спадщині має особистий характер та не може переходити в порядку спадкової трансмісії. Нотаріус має пояснити спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, його право на одержання належної частки спадщини. Спадкоємець може відмовитися від права на обов'язкову частку у спадщині шляхом подачі нотаріусу заяви про те, що зі змістом заповіту він ознайомлений, зміст статті 1241 Цивільного кодексу України йому роз'яснено і він не претендує на одержання обов'язкової частки у спадщині.
Пунктами 5.10, 5.11, 5.12, 5.13, 5.15 зазначеного вище Порядку встановлено, що при визначенні розміру обов'язкової частки нотаріусу слід враховувати, що частиною першою статті 1241 ЦК України встановлено, що обов'язкова частка у спадщині визначається незалежно від змісту заповіту у розмірі половини частки, яка належала б кожному із спадкоємців у разі спадкування за законом. При визначенні розміру обов'язкової частки у спадщині нотаріус враховує всіх спадкоємців за законом, які могли б бути закликані до спадкування, якби порядок спадкування не було змінено заповідачем. При визначенні розміру обов'язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна. Якщо спадкоємець за заповітом є одночасно і спадкоємцем за законом, частина спадкового майна, яка залишилася поза заповітом, ділиться порівну між усіма спадкоємцями за законом, у тому числі й спадкоємцем, зазначеним у заповіті. Визначивши розмір обов'язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом - свідоцтво про право на спадщину за заповітом.
Таким чином, нотаріусом у відповідності до вимог законодавства було здійснено розрахунок, виділ часток спадкоємцям померлого ОСОБА_6 , враховуючи наявні заповіти, відмову одного із спадкоємців від отримання спадщини за заповітом, майно, що успадковується за законом, коло спадкоємців, обов'язкову частку у спадщині.
Те, що позивач ОСОБА_1 бажав отримати у спадщину в рахунок обов'язкової частки саме частину спірної квартири, а не інше спадкове майно, судом не може бути враховане, оскільки це суперечить вимогам законодавства.
Безпідставним є і посилання сторони позивача на те, що висновки про оцінку майна, які містяться в спадковій справі, нотаріус не мав приймати та враховувати оскільки вони не в повному тексті надані, та надані особою, яка не була спадкоємцем. Незаконність таких дій стороною позивача не було доведено в суді, та не були спростовані вказані висновки про оцінку спадкового майна, що надані нотаріусу, іншими документами.
Безпідставним та таким, що не може бути враховано судом є і посилання сторони позивача на те, що відмова ОСОБА_11 від права спадкування за заповітом була свідомо скерована на зменшення заповідальної частини спадщини та збільшення тієї частки, яка залишилася б незаповіданою. Дане твердження є припущенням. Кожен спадкоємець відповідно до вимог ст.1273 ЦК України має право відмовитися від спадщини, це право і вибір самої особи.
Суд не приймає до уваги і посилання сторони позивача на те, що при розподілі спадщини були порушені вимоги ч.2 ст.1279 ЦК України, оскільки в даній нормі визначено, що спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення.
В даному випадку питання щодо переважного права на виділ в натурі майна спадкоємцю, який був співвласником цього майна із спадкодавцем, стосується розподілу спадщини між спадкоємцями, а не обов'язку виділу такому спадкоємцю обов'язкової частки із такого майна, а не з усього майна, що входить в спадкову масу.
Суд звертає увагу на те, що зазначені вище обгрунтування позовних вимог, а саме: щодо неправильного розрахунку часток спадкового майна між спадкоємцями, штучну відмову спадкоємця від спадщини, незаконні висновки про оцінку майна, недотримання вимог законодавства щодо переважного права на отримання спадкового майна в спільній частковій власності - в позовній заяві не зазначалися, виникли в процесі розгляду справи по суті. З метою повного та всебічного розгляду справи дані обгрунтування судом були досліджені, про що зазначено вище.
Звертається увага і на те, що позивач не отримав свідоцтво про право на спадщину, інші спадкоємці отримали відповідні свідоцтва на ті частки спадкового майна, які визначені, вирахувані нотаріусом з усієї маси спадкового майна, однак, позивач в позовних вимогах зазначає лише про один об'єкт спадщини.
Оцінивши всі зібрані у справі докази, пояснення сторін, обгрунтування позовних вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.1216, 1217, 1218, 1222, 1223, 1225, 1226, 1233, 1234, 1236, 1241 1258, 1267, 1268, 1273, 1278, 1296, 1297, 1301 ЦК України, Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-78, 81, 89,141, 258, 259, 263, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд -
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , третя особа: Шістнадцята київська державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання повного судового рішення - 13.03.2020 року.
Суддя: