ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/4260/18
провадження № 2/753/1015/20
"04" березня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Заставенко М.О.,
за участю:
секретаря судового засідання - Долі М.А.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Дзери Ю.М.
представників відповідача Пахомової В.А., Коротуна О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця», третя особа: виконуючий обов'язки голови правління Акціонерного товариства «Українська залізниця» ОСОБА_2 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визнання трудового договору укладеним на невизначений строк, визнання недійсним трудового договору в частині строку його дії, скасування наказу про припинення трудового договору,
У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в Дарницький районний суд м. Києва із позовною заявою до ПАТ «Укрзалізниця» , в якому просив суд:
-Визнати недійсним п.п. 8.1 трудового договору № 22 від 08.02.2017 , укладений між ПАТ «Укрзалізниця» та ОСОБА_1 в частині визначення строку його дії;
-Скасувати наказ (ропорядження) ПАТ «Укрзалізниця» № 172/ос від 07.02.2018 (табельний номер 3453) про припинення трудового договору (контракту);
-Поновити на роботі ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку ПАТ «Укрзалізниця»;
-Стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу;
-Допустити негайне виконання рішення суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.02.2017 між позивачем та відповідачем був підписаний трудовий договір № 22 згідно п. 8.1 якого, строк дії такого договору становить з 08.02.2017 по 07.02.2018. Також 08.02.2017 ОСОБА_1 згідно з наказом ПАТ «Укрзалізниця» № 184/ос був переведений на роботу з посади начальника Департаменту реформування та корпоративного розвитку на посаду директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку, на умовах укладення трудового договору. 07.02.2018 наказом відповідача № 172 про припинення трудового договору (контракту), позивач був звільнений з посади директора вказаного Департаменту. Позивач не погоджується зі строковістю трудових відносин з відповідачем, вважає умови трудового договору в частині визначення строку його дії такими, що суперечать законодавству України, вважає рішення відповідача щодо припинення трудового договору з ним незаконним, оскільки умови щодо строковості трудового договору погіршили його становище як працівника порівняно з тими, що визначені законодавством України. Позивач жодного разу не висловлював волевиявлення щодо укладення з ним саме трудового договору на визначений строк, що підтверджується заявою про призначення позивача на посаду директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку на умовах укладення трудового договору. Звільнення позивача з посади відбулося також із порушенням, оскільки наглядовою радою відповідача не було надано попереднього погодження як на призначення позивача на посаду директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку на умовах укладення строкового трудового договору, так і припинення з позивачем трудових відносин по закінченню такого строку.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О. від 23.03.2018 відкрито провадження за вказаною позовною заявою, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
14.05.2018 представник ПАТ «Укрзалізниця» подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити з наступних обґрунтувань.Зазначив, що позивач погодився із укладенням строкового трудового договору на 1 рік, при цьому основною метою укладання строкового договору був п. 5.1.1. договору щодо встановлення розміру заробітної плати, який в декілька разів перевищував розмір попередньої заробітної плати позивача. Волевиявлення працівника на укладення строкового трудового договору підтверджується його особистим підписом в трудовому договорі, в якому серед іншого зазначено умову про строк його дії, жодних заперечень протягом строку дії контракту, з цього приводу позивачем висловлено не було.Зауважив, що позивач, виконуючи трудові обов'язки за строковим трудовим договором та достовірно знаючи дату його закінчення, не звернувся до суду в тримісячний строк з вимогами про визнання вказаного договору таким, що не відповідає вимогам КЗпП України, та не надав доказів поважності причин пропуску цього строку.Позивача завчасно було повідомлено про закінчення строку дії договору, у відповідності до умов зазначених у п. 2.3.5 договору. Наказ про звільнення позивача було підписано В.о. голови правління ОСОБА_2 та членом правління ОСОБА_3, тобто належними посадовими особами, згідно з делегованими правлінням АТ «Укрзалізниця» повноваженнями, а отже звільнення є законним. У день звільнення позивачеві була видана трудова книжка та з ним проведено повний розрахунок.
18.06.2018 позивачем подана до суду відповідь на відзив в якій він стверджував про недійсність умови трудового договору в частині визначення строку його дії та неправомірність припинення відповідачем трудового договору. Також зазначав про те, що ним дотримано строків позовної давності, оскільки звернувся до суду у місячний строк з дня вручення йому наказу про звільнення.
02.07.2018 року у зв"язку із закінчення строку відрядження судді Заставенко М.О. справу передано для розляду судді Колесник О.М.
09.07.2018 року суддя Колесник О.М. прийняв справу до свого провадження та призначив до розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження.
11.07.2018 представником позивача - адвокатом Дзера Ю.М. подано до суду заяву про зміну предмету позову, в якій було доповнено раніше заявлені позовні вимоги ще однією - визнати трудовий договір № 22 від 08.02.2017 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього) таким, що укладено між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрзалізниця» на невизначений строк від часу його укладення.
13.07.2018 представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримав раніше викладену позицію у відзиві.
11.10.2018 представником позивача було подано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до якого просив стягнути з відповідача на користь позивача 1 347 427,35 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва під головуванням судді Колесника О.М. від 01.11.2018 до участі у справі в якості третьої особи залучено виконуючого обов'язки голови правління АТ «Українська залізниця» ОСОБА_2.
Протокольною ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 20.12.2018 суд перейшов до загального провадження з проведенням підготовчого засідання, а також ухвалою суду 20.12.2018 закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті.
23.01.2019 третя особа ОСОБА_2 в особі свого представника - ОСОБА_5 , подав до суду письмові пояснення щодо заявлених позовних вимог, в яких повністю підтримав позицію представника відповідача та просив суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заявлених позовних вимог.
Ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 02.08.2019 року прийнято дану справу до свого провадження, у зв'язку із заявленням суддею Колесником О.М. самовідводу та повторним розподілом справи між суддями.
В судовому засіданні позивач та його представник заявлені позовні вимоги підтримали та просили задовольнити у повному обсязі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2018 року по 04.03. 2020 року у розмірі 3 841 284,60 грн. А також надали додаткові пояснення в яких просили під час вирішення справи по суті застосувати позицію Верховного Суду, викладену у постанові № 727/4897/19 від 25.02.2020 року.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні як у безпідставних та необґрунтованих.
Третя особа ОСОБА_2 та його представник у судове засідання не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомили, тому суд ухвалив розглядати справу у його відсутність.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Укрзалізниця» з 2015 року, та станом на 31.01.2017 займав посаду начальника Департаменту реформування та корпоративного розвитку, що підтверджується копіями заяв про прийняття на роботу, переведення на іншу посаду, та відповідними наказами (а. с. 65, 66, 67, 68, 69, 70, 71, 72, том 1).
Рішенням правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.01.2017 призначено ОСОБА_1 , начальника Департаменту реформування та корпоративного розвитку, на посаду директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку на умовах укладання трудового договору, що підтверджується витягом з протоколу № Ц-59/108-2017 Ком.т. засідання правління ПАТ «Укрзалізниця»(а. с. 6 - 7, том 1).
08.02.2017 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця», в особі голови правління Балчуна Войцеха та члена правління Михальчука Сергія Дмитровича, та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір № 22, згідно з яким він був призначений на посаду директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» на умовах договору, строком дії з 08.02.2017 до 07.02.2018 року включно ( п.8.1) (а. с. 10 - 16 том 1).
08.02.2017 ОСОБА_1 звернувся до Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В. із заявою в якій просив призначити його на посаду директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладання трудового договору (а. с. 8, том 1).
08.02.2017 наказом Голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Балчуна В .№ 184/ос ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» на умовах трудового договору строком до 07.02.2018 року. Відповідно до зазначеного наказу, підставою для його видання слугувало рішення правління ПАТ «Укрзалізниця» від 31.01.2017 року, а також заява ОСОБА_1 (а. с. 9, том 1).
Крім того, 08.02.2017 між сторонами було укладено додаткову угоду до трудового договору № 22, якою були погоджені умови виплати преміювання, матеріальної допомоги при виході на пенсію (а. с. 17, том 1).
05.01.2018 ПАТ «Укрзалізниця» повідомило ОСОБА_1 про закінчення строку дії трудового договору 07.02.2018 та про припинення з ним трудових відносин (а. с. 80, том 1).
07.02.2018наказом ПАТ «Укрзалізниця» від 07.02.2018 № 172/ос про припинення трудового договору ОСОБА_1 було звільнено 07.02.2018 з посади директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» за п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку договору (а. с. 18, том 1).
Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Відповідно до ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що поряд із контрактом законодавець визначає окремо строковий трудовий договір.
Основними відмінностями контракту від трудового договору є те, що контракт є обов'язковим письмовим договором, який містить умови трудової діяльності працівника та укладається у визначених законом сферах. Трудовий договір, в свою чергу, може оформлятися наказом чи розпорядженням, а умови трудової діяльності працівника диктуються положеннями трудового законодавства. Наказ чи розпорядження можуть містити умову про строк дії трудових відносин. Разом з тим, сторони мають право укласти також письмовий договір, який не є контрактом.
Конституційний Суд України в п.4 рішення від 09 липня 1998 року №12-рп/98 зазначив: «Відповідно до частини першої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це індивідуальна угода між працівником і роботодавцем. Контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін (частина третя цієї статті).
Виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.
Тим більше, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про залізничний транспорт» трудові відносини працівників залізничного транспорту загального користування регулюються на підставі Кодексу законів про працю України, Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту України, іншими актами законодавства України про працю.
Працівники залізничного транспорту загального користування, які здійснюють обслуговування пасажирів, працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору. Перелік категорій працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №764 від 15 липня 1997 року затверджено Перелік категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, й до вказаного переліку посада начальника Департаменту реформування та корпоративного розвитку не відноситься.
Згідно з пунктом 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170 «Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору» контрактна форма трудового договору застосовується у випадках, прямо передбачених законом.
Контракт є обов'язковою формою трудового договору для керівників державних підприємств, що укладаються відповідно до Типової форми контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затвердженої постановою Кабінетом Міністрів України від 02 вересня 1995 року №597 (зі змінами) на підставі Положення про порядок укладення контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року №203.
Відповідно до укладеного між ПАТ "Українська залізниця" та ОСОБА_1 трудового договору № 22 від 08.02.2017 року визначено, що на підставі цього договору продовжуються трудові відносини між працівником і товариством (п. 1.2). Працівник підзвітний Директору із стратегічного розвитку та інвестиційної політики. Працівник призначається відповідальним за напрям діяльності товариства з питань організації, координації і нормативного супроводження процесів реформування та корпоративного розвитку, структурних перетворень і розвитку систем управління.
Виконання позивачем функцій щодо здійснення керівництва, контролю і координації діяльності товариства у визначеному напрямі діяльності не надає його посаді статусу керівника, з яким повинен укладатися трудовий договір (контракт), оскільки позивач не наділений організаційно-розпорядчими функціями та правом розпорядження активами ПАТ «Укрзалізниця», а також представляти інтереси товариства. Згідно умов трудового договору він вправі представляти інтереси товариства лише на підставі окремих рішень органів товариства.
З наведеного вбачається, що посада ОСОБА_1 не є такою, що входить до переліку категорій та посад працівників залізничного транспорту, які працевлаштовуються за контрактною формою трудового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №764 від 15 липня 1997 року.
Аналіз наведених нормативно-правових актів та матеріалів справи свідчить про те, що посада, яку обіймав позивач, не відноситься до категорій і посад працівників, для яких Постановою КМУ №764 передбачено укладення контракту, а відтак трудовий договір, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Укрзалізниця», за своєю юридичною природою не є контрактом.
Отже, наказом ПАТ «Українська залізниця» № 184/ос від 08.02.2017 ОСОБА_1 призначено на посаду начальника Департаменту реформування та корпоративного розвитку ПАТ «Укрзалізниця» на умовах укладення строкового трудового договору.
За таких обставин, залишається перевірити, чи могли сторони укласти строковий трудовий договір відповідно до пункту 2 частини 1статті 23 КЗпП України.
Зазначеною нормою передбачено, що трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина 2 статті 23 КЗпП України).
Зі змісту положення частини 2 статті 23 КЗпП України, зокрема, вбачається, що законодавець не навів вичерпний перелік обставин, за яких трудові відносини можуть бути врегульовані строковим трудовим договором.
Також, законодавець не обмежив сферу застосування такого виду трудового договору, зазначивши, що строк його дії встановлюється за погодженням сторін.
Згідно п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами трудових спорів", при укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).
Строковий трудовий договір може укладатися як під час прийняття на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладання (переукладання) строкового трудового договору, а саме: якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника.
Також Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9(пункт 9) роз'яснював, що укладення трудового договору на визначений строк при відсутності умов, зазначених у частині другій статті 23 КЗпП, є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Тобто такі договори вважатимуться укладеними на невизначений строк від часу їх укладення.
Аналіз наведеного свідчить про відсутність в законодавстві заборони щодо укладення строкового трудового договору, якщо на те є воля сторін.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач працював за строковим трудовим договором від 08.02.2017 протягом року. Будь-яких зауважень при його укладанні не зазначав. Вказаний договір протягом строку його дії у встановленому законом порядку недійсним не визнавався.
Факт підписання позивачем кожної сторінки трудового договору з визначеним строком його дії свідчить про наявність такого волевиявлення ОСОБА_1 та про його згоду з усіма умовами такого договору.
Крім того, укладений трудовий договір, як і будь-яка інша угода, має приносити користь не одній лише стороні, а тому необхідним є саме погодження всіх умов такої домовленості. Зокрема, відсутність згоди щодо такої умови, як строк дії договору, може виключити сам факт укладення договору між цими сторонами.
Аналізуючи докази у їх сукупності, суд вважає, що позивач погодився на нові умови роботи, в тому числі, на суттєве збільшення заробітної плати на умовах строковості договору, оскільки як вбачається з Наказу № 184/ос про переведення на іншу роботу посадовий оклад позивача суттєво збільшився - з 10 176 грн. до 108 000 грн. на місяць.
Наведене свідчить про добросовісність дій роботодавця, який не приховував справжніх умов праці позивача, а останній погодився на ці умови, підписавши трудовий договір та ознайомившись із наказом (розпорядженням) під підпис.
Тобто позивач, вже працюючи у ПАТ «Укрзалізниця», відповідно до вищевказаних обставин, не заперечував щодо призначення його на посаду з іншим окладом та на умовах строкового трудового договору, про що свідчить його підпис як на трудовому договорі, так і на наказі (розпорядженні) про призначення.
Ставлячи свій підпис під строковим трудовим договором, ОСОБА_1 погодився, що умовив казаного договору відповідають його волевиявленню. Крім того, в період дії вказаного трудового договору він позивачем оскаржений не був.
Враховуючи наведене, суд вважає твердження позивача, що він не мав наміру укладати з відповідачем саме строковий трудовий договір таким, що не відповідає дослідженим у справі доказам.
За таких обставин, суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 про визнання пункту 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ним і Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від 08.02.2017 року № 22 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 08.02.2017 року до 07.02.2018 року недійсним та про визнання трудового договору таким, що укладено між ним і ПАТ «Укрзалізниця» на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення.
Доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним пункту 8.1. розділу 8 трудового договору в частині визначення строку його дії та щодо визнання трудового договору таким, що укладено на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення, є обгрунтованими, виходячи з наступного.
Строки звернення до суду із позовом про захист порушеного трудового права передбачені статтею 233 КЗпП України та ці строки не є строками позовної давності, які передбачені ЦК України і застосовуються незалежно від того, чи заявлено стороною вимогу про їх застосування чи ні.
Згідно з частиною першою статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже з позовом про визнання недійсним пункту 8.1. розділу 8 трудового договору, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» від 08.02.2017 року № 22 в частині визначення строку дії даного трудового договору з 08.02.2017 року до 07.02.2018 року та про визнання трудового договору таким, що укладено між ним і ПАТ «Укрзалізниця» на невизначений строк (безстроково) від часу його укладення, позивач мав звернутися в тримісячний строк з дня підписання трудового договору, тобто до 08.05.2017 року, оскільки саме з цього часу він повинен був дізнатися про порушення свого права, проте з таким позовом звернувся до суду лише у березні 2018 року з пропуском тримісячного строку звернення до суду.
Разом з тим, перед вирішенням питання про пропуск строку звернення до суду та наслідки його пропуску, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
При цьому наслідки пропуску строку звернення до суду у вигляді відмови в задоволенні позову з цих підстав застосовуються судом лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але такі строки пропущено та підстав для їх поновлення не встановлено. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
З досліджених судом доказів достовірно встановлено, що права позивача при укладенні строкового трудового договору № 22 від 08.02.2017 року порушені не були і підстав для визнання п. 8.1 вказаного договору недійсним та визнання вказаного договору укладеним на невизначений строк ( безстроково) немає, а тому в задоволеннні вказаних позовних вимог слід відмовити за їх недоведеністю та необґрунтованістю.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.
З наданих доказів встановлено, що 05.01.2018 ОСОБА_1 було повідомлено про те, що 07.02.2018 трудові відносини з ним, у відповідності до укладеного договору та чинного законодавства, будуть припинені у зв'язку із закінченням строку дії трудового договору.
Саме з вказаних підстав, 07.02.2018 відповідачем законно було видано наказ № 172/ос про припинення трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту реформування та корпоративного розвитку Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» за п.2 ст.36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку договору.
Звертаючись з позовом до суду позивач зазначив, що його звільнення є незаконним, оскільки наглядовою радою ПАТ «Укрзалізниця» не було надано попереднє погодження як на призначення його на посаду, так і на звільнення.
З такими твердженнями позивача суд погодитись не може та вважає вказані доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до підпункту 33 пункту 102 Статуту ПАТ «Укрзалізниця» до компетенції правління належить призначення на посаду та звільнення з посади керівників філій, представництв, інших відокремлених підрозділів, встановлення їм розмірів винагороди та компенсації, прийняття рішення про заохочення, накладення дисциплінарних стягнень. Тобто до компетенції наглядової ради ПАТ «Укрзалізниця» вирішення даного питання не належить.
Рішенням правління №Ц-57/89 Ком.т. засідання правління ПАТ «Укрзалізниця» від 21.09.2017 були затверджені зміни до рішення правління від 18.08.2017 (протокол «Ц-57/78 Ком.т.) в частині пункту 1 порядку денного, а саме пункту 1.1. та 1.2. (а. с. 81 том1)
Відповідно до внесених змін, повноваження, визначені підпунктами 1,5,7,11,22,23,33,34,36 пункту 102 Статуту щодо підпису правочинів та документів від імені товариства щонайменше двома особами, делеговано голові правління спільно з членом правління, директором або директором департаменту.
Також вказаним рішенням попередньо схвалено правочини та дії, які можуть вчинятися головою правління ПАТ «Укрзалізниця», визначені підпунктами 1,5,7,11,22,23,33,34,36 пункту 102 Статуту строком на 1 рік до 17.08.2018 включно.
З наказу про звільнення позивача від 07.02.2018 №172/ос вбачається, що він підписаний В.о . голови правління ОСОБА_2 та членом правління ОСОБА_3 , тобто належними посадовими особами на підставі делегованих їм правлінням АТ «Укрзалізниця» повноважень.
За таких обставин, твердження позивача, що його звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства є помилковим.
Посилання позивача та його представника, як на підставу для задоволення позовних вимог, на постанови Верховного Суду в ряді інших справ, суд також не приймає, оскільки вони не містять жодних обов'язкових для суду висновків, які мають значення для вирішення даної справи, так як вони стосуються інших осіб. Відповідно до ч. 7 ст. 82 ЦПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Також суд не приймає до уваги покази, надані в судовому засіданні свідком ОСОБА_9 , оскільки її твердження про порушення трудових прав як позивача, так і інших працівників відповідача укладенням строкового трудового договору, повністю спростовані матеріалами справи під час її розгляду.
Таким чином, оскільки строковий трудовий договір було укладено зі згоди позивача та підстави для визнання вказаного трудового договору недійсним в частині строку його дії судом не встановлено, тому суд приходить до висновку про те, що при звільненні позивача відповідачем не було допущено порушень трудового законодавства.
Враховуючи відсутність підстав для визнання недійсним п.п. 8.1 трудового договору № 22 від 08.02.2017, визнання незаконним та скасування наказу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» № 172/ос від 07.02.2018 року про звільнення ОСОБА_1 за п. 2 статті 36 Кодексу законів про працю України по закінченню строку трудового договору, підстави для його поновлення на роботі також відсутні, як і відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вказані вимоги мають похідний характер та їх задоволення залежить від задоволення основної вимоги про визнання незаконним наказу про звільнення, в задоволенні якої, в даному випадку, відмовлено.
Керуючись ст. ст.21, 23, 36, 235 КЗпП України, ст. ст. ст. ст. 12, 81, 133, 258, 259, 265, 264, 268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У відповідності до п.п. 15.5, п.15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: М.О. Заставенко
Повний текст рішення виготовлено 17.03.2020 року.