Єд. уник. 243/5923/15-ц
Провадження №2-п/243/20/2020
про відмову у скасуванні заочного рішення
18 березня 2020 року м. Слов'янськ
Слов?янський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючий суддя Мінаєв І.М.,
за участю секретаря судового засідання Малиновської І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання № 2 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, -
Заочним рішенням Слов?янського міськрайонного суду Донецької області від 27 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу були задоволені, шлюб, укладений між сторонами розірвано.
13 лютого 2020 року на адресу суду ОСОБА_1 надіслала заяву про перегляд заочного рішення, посилаючись на те, що вона не погоджується з рішенням суду, про розірвання шлюбу дізналась тільки після смерті свого чоловіка, під час звернення до нотаріуса із заявою про вступ у спадщину. Зазначає, що судових повісток вона не отримувала, тому не надала суду докази про поважні причини своєї неявки до суду. Так, з літа 2014 р. вона постійно лікувалася у лікарні, в період розгляду судом справи про розірвання шлюбу вона не мала можливості ходити, будь-які поїздки були заборонені лікарем. В позовній заяві позивачем зазначено, що шлюбні відносини припинені з 2002 р., однак, це не відповідає дійсності, вони з чоловіком перебували у шлюбних відносинах до його смерті. Після того, як вона у березні 2014 р. поїхала до м.Ялта, її від'їзд був узгоджений з чоловіком, він постійно спілкувався з нею телефоном, кілька разів на рік приїжджав до неї та дітей, останнього разу - влітку 2018 р. В рішенні суду немає жодних відомостей про спільне майно, але в період шлюбу вони придбали житловий будинок, кілька гаражів та транспортних засобів, тому якби їй було відомо про розірвання шлюбу, вона б звернулася з позовом про розподіл майна. Посилаючись на ці обставини, зауважуючи, що копію заочного рішення її представник отримав 27.07.2015 р., вважає, що строк на подання заяви про перегляд заочного рішення пропущений нею з поважною причини, тому підлягає поновленню, просила скасувати заочне рішення та закрити провадження по справі у зв'язку зі смертю позивача.
Відповідач ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду її заяви, однак не використала свого права на безпосередню участь у судовому засіданні, представником відповідача Клочковою О.М. надано суду заяву про розгляд справи без її участі та участі відповідача, оскільки остання у зв'язку з пандемією не має можливості виїхати зі свого постійного місця мешкання м.Ялта.
Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Слов'янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) 30.12.2019 р. складено відповідний актовий запис за № 2478 (а.с.34). Оскільки зазначені правовідносини є особистими немайновими та такими, що не допускають правонаступництва, інші заінтересовані особи у справі відсутні.
Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.
Як вбачається з матеріалів цивільної справи №2/243/3213/2015 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу задоволені, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення обґрунтоване тим, що під час судового розгляду було встановлено, що сторони були одружені з 02.06.1990 р., шлюбні відносини між сторонами припинені з 2002 р., сумісне життя не склалося з причини відсутності взаєморозуміння між ними, кожен з них має різні погляди на сімейне життя та різні погляди на ведення сумісного господарства, від шлюбу подружжя неповнолітніх дітей немає, подальше збереження сім'ї неможливе (а.с.14).
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Таким чином, оскільки заява про перегляд заочного рішення була подана до суду 13.02.2020 р., перегляд заочного рішення регулюється нормами ЦПК України в редакції Закону № 2147 - VIII від 03.10.2017 р.
В той же час, як вбачається з п.13 Перехідних положень ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
З матеріалів справи вбачається, що копія заочного рішення видана 07.02.2020 р. (а.с.33). Згідно з ч.2 ст.228 ЦПК України (в попередній редакції, чинній на час ухвалення заочного рішення) заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Таким чином, заява про перегляд зазначеного заочного рішення має бути подана протягом 10 днів з дня отримання його копії.
З урахуванням наведеного, оскільки строк для подання заяви про перегляд заочного рішення обчислюється саме з дня отримання його копії, тобто з 07.02.2020 р., заява надійшла до суду 13.02.2020 р., підстави для висновку про пропуск строку для подання заяви про перегляд заочного рішення відсутні, тому клопотання про його поновлення є зайвим.
Ухвалюючи заочне рішення за відсутності відповідача, суд виходив з того, що відповідач була належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи.
Відповідно до ч.2 ст.285 ЦПК України у заяві про перегляд заочного рішення повинно бути зазначено, серед іншого, обставини, що свідчать про поважність причин неявки у судове засідання та (або) неповідомлення їх суду, а також причини неподання відзиву, і докази про це, посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти вимог позивача.
Перевіряючи відповідність зазначеним вимогам заяви ОСОБА_1 , суд враховує чи наявні відомості про поважність причин її неприбуття до суду та чи наявні докази, що підтверджують її заперечення проти вимог позивача.
В матеріалах справи не міститься поштових повідомлень про отримання відповідачем судових повісток. Відповідачкою на підтвердження своїх доводів щодо поважності причин неявки до суду надані суду копії медичних документів, зі змісту яких вбачається, що з 13.05.2015 р. по 21.07.2015 р. ОСОБА_1 перебувала на амбулаторному лікуванні в міській лікарні м.Сімферополя АР Крим (а.с.39), з 22.07.2015 р. по 31.07.2015 р. та з 19.08.2015 р. по 03.09.2015 р. - на стаціонарному лікуванні в Ялтинській міській лікарні № 1 (а.с.40, 41), перебувала на лікуванні у м.Москва з 22.08.2016 р. по 02.09.2016 р. (а.с.46), 16.11.2017 р. та 07.12.2018 р. повторно встановлено інвалідність третьої групи за загальним захворюванням (а.с.54, 56).
За відомостями паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Слов'янським МВ УМВС України в Донецькій області 18.12.1996 р. на ім'я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , її місце проживання було зареєстроване у м.Слов'янську у 1995 р., з 10.04.2007 р. по ІНФОРМАЦІЯ_3 . її місце проживання було зареєстроване у м.Ялта АР Крим, з ІНФОРМАЦІЯ_4 по ІНФОРМАЦІЯ_5 - знов у місті Слов'янську за попередньою адресою, а з ІНФОРМАЦІЯ_6 . - у м.Ялта АР Крим (знов за попередньою адресою). Окрім того, паспорт містить відомості про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_2 , 1962 року народження, та наявність дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с.36-38).
Позовна заява до суду надійшла 24.06.2015 р. (а.с.2), судове засідання по справі призначено 10.07.2015 р. (а.с.8), в судове засідання відповідачка не з'явилася, наступне судове засідання було призначено 27.07.2015 р. (а.с.13), в цьому судовому засіданні ухвалено заочне рішення. Таким чином, справа розглядалася судом під час перебування відповідачки на тимчасово окупованій території - АР Крим, де вона знаходилась на амбулаторному лікуванні, тому вона і не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи.
Однак, підставою для скасування заочного рішення є не лише неповідомлення учасника справи про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило цього учасника можливості навести суду свої заперечення проти позову, а й наявність у нього доказів на підтвердження своїх заперечень, які мали б істотне значення для ухвалення судом рішенням.
З огляду на предмет позову, що розглянутий судом 27.07.2015 р., суд враховує таке.
Відповідно до ст.112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім'ї суперечитиме інтересам одного з них.
Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.
Поняття “приватного та сімейного життя” ЄСПЛ не є чітко визначеним, і охоплює широкий спектр питань, серед яких, зокрема, є права особи на приватний простір, право визначати своє приватне життя (справа “Пек проти Сполученого Королівства” від 28.01.2003 року).
Згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Відповідно до ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.
Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України).
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Валліанатос та інші проти Греції” від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) зазначено: “Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів... Також, з огляду на те, що Конвенція є “живим” документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення..., держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя”.
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі “Фернандес Мартінес проти Іспанії” (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: “Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя, у зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку..., так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні”.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що зазначено в статті 16 Конвенції “Про дискримінацію жінок” в ч.І підпункту “с”, “однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання”. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово “сімейний” засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово “союз” підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
Враховуючи вищенаведені приписи, з огляду на зазначення позивачем у позовній заяві про припинення шлюбних відносин з відповідачкою у 2002 році, тобто за 13 років до звернення до суду із позовом про розірвання шлюбу, оскільки позивач вказував, що станом на момент звернення до суду з позовом він створив нову родину, враховуючи пояснення позивача, надані ним під час судового засідання, якими він підтвердив обставини, викладені в позові, суд приходить до переконання, що волевиявлення позивача щодо розірвання шлюбу відповідало фактичним обставинам, встановленим судом у заочному рішенні. Тобто, позивач не бажав зберігати шлюб, що обґрунтував тривалим припиненням шлюбних відносин та наявністю у нього іншої сім'ї. Окрім того, в судовому засіданні під час розгляду справи позивач особисто повідомив суду, що не бажає зберегти шлюб, шлюбні відносини припинені протягом тривалого часу, що вбачається з копії технічного запису судового засідання, зафіксованому на оптичному диску, що міститься в матеріалах справи.
За змістом ч.2 ст.112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу за позовом одного з подружжя якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. З урахуванням наведених обставин, враховуючи принцип добровільності шлюбу, який діє не лише під час його реєстрації, а й під час всього періоду перебування у шлюбі, суд приходить до переконання, що до предмету доказування у цій справі під час її розгляду судом 27.07.2015 р. входило наявність або відсутність добровільної згоди подружжя на збереження шлюбу, оскільки неповнолітніх дітей подружжя не мало, їх сину станом на момент розгляду справи виповнилося 24 роки. Встановивши відсутність добровільної згоди позивача на збереження шлюбу, навіть з огляду на заперечення відповідачки, які вона б могла надати суду, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи, та докази на підтвердження її заперечень (які надані суду зараз), суд все одно зобов'язаний був би прийняти рішення про розірвання цього шлюбу. Додатково слід зазначити, що надання строку для примирення подружжя є правом, а не обов'язком суду, оскільки положенням ст.111 СК України визначено, що суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства. Тобто, за наведених обставин, враховуючи, що подружжя протягом тривалого часу не проживало спільно, позивачем було створено сім'ю з іншою жінкою, тому надання строку для примирення суперечило б моральним засадам суспільства, з огляду на принцип одношлюбності. Слід зазначити, що суд не приймає заперечення відповідачки в тій частині, що вони перебували в шлюбних відносинах до моменту смерті позивача, оскільки з наданої відповідачкою копії паспорта вбачається, що вона була зареєстрована у м.Ялта АР Крим з 2007 по 2011 р., згодом повернулася до м.Слов'янська, а у 2014 р. знову зареєструвалася в м.Ялта, а не лише з 2014 р., коли як вона зазначає, виїхала до АР Крим через необхідність лікування, що підтверджує медичними документами. Окрім того, в позовній заяві позивачем зазначалося, що відомостей про місце проживання відповідачки він не має.
Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що відповідачка не була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що позбавило її можливості надати суду свої заперечення проти позовних вимог та докази на їх підтвердження, однак, з врахуванням предмету спору, суд зазначає, що надані відповідачкою докази не могли б суттєво вплинути на рішення суду про задоволення вимог позивача та розірвання їх шлюбу, оскільки за відсутності засади добровільності, тобто згоди будь-кого з подружжя на збереження шлюбу, збереження шлюбу є неможливим та становить втручання на повагу до приватного та сімейного життя. Відповідачкою не надано доказів на спростування доводів позивача щодо припинення шлюбних відносин у 2002 р., окрім того, за відомостями її паспорта вбачається, що вона була зареєстрована та мешкала в АР Крим з 2007 р. по 2011 р. та з 2014 р. по теперішній час, надані лише докази про перебування на лікуванні в АР Крим у період з травня 2015 р. Окрім того, скасування судом заочного рішення про розірвання шлюбу з померлою особою є фактичним поновленням шлюбу вже після смерті позивача ОСОБА_2 , що може порушити права та законні інтереси інших осіб, які можуть бути спадкоємцями померлого, та яких суд не має можливості встановити та залучити до участі у розгляді справи під час вирішення питання про перегляд заочного рішення.
Європейський суд з прав людини зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - остаточності рішень суду. Цей принцип визначає, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (рішення від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України”, п.40).
Положенням ч.3 ст.287 ЦПК України передбачено, що у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою залишити заяву без задоволення або скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального и спрощеного позовного провадження. Тобто, навіть за наявності у суду достовірних відомостей про смерть позивача, суд позбавлений можливості закрити провадження у справі у зв'язку зі смертю позивача, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва, бо є такими, що нерозривно пов'язані з особою. Таким чином, заява про перегляд заочного рішення не підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.287, 288 ЦПК України, -
Заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу - залишити без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя
Слов'янського міськрайонного суду І.М. Мінаєв