Справа № 419/1915/19
Провадження № 2/419/58/2020
06 березня 2020 року Новоайдарський районний суд Луганської області
у складі: головуючого судді - Іванової О. М.,
при секретарі - Шапка О. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Новоайдар Луганської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитором спадкодавця, -
Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із даним позовом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 10.01.2011 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 4700,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 помер.
25.02.2014 року АТ КБ «Приватбанк» було направлено претензію кредитора до Новоайдарської державної нотаріальної контори.
09.03.2014 року АТ КБ «Приватбанк» отримано відповідь Новоайдарської ДНК, в якій зазначалось, що претензію кредитора переслано до приватного нотаріуса за місцем заведення спадкової справи.
09.03.2014 року АТ КБ «Приватбанк» отримано відповідь приватного нотаріуса, в якій зазначалось, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , яка звернулась із заявою про прийняття спадщини, є ОСОБА_3 .
21.09.2017 року до спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було направлено лист - претензію, згідно якого позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій виконано не було.
Станом не дату смерті заборгованість ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором б/н від 10.01.2011 року становить 5198,51 грн, яка складається з наступного: 4700,00 грн - заборгованість за кредитом, 498,51 грн - заборгованість за відсотками.
У зв'язку з вищевикладеним, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 10.01.2011 року у розмірі 5198,51 грн, а також судовий збір, сплачений останнім за подання до суду позовної заяви.
Представник позивача до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в поданій заяві просив розглядати справу за його відсутності та не заперечував проти вирішення справи при її заочному розгляді (а.с.2 - зворотна сторона).
Відповідач - ОСОБА_1 відзиву на позов не надала, у жодне судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом надсилання повісток про виклик до суду засобами поштового зв'язку та шляхом опублікування оголошень про виклик до суду на офіційному сайті Новоайдарського районного суду Луганської області офіційного веб-порталу Судової влади України, заяви про розгляд справи за її відсутності до суду не надала.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору б/н від 10.01.2011 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 4700,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок (а.с.7).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.35).
25.02.2014 року АТ КБ «Приватбанк» було направлено претензію кредитора до Новоайдарської державної нотаріальної контори (а.с.36, 37).
09.03.2014 року АТ КБ «Приватбанк» отримано відповідь Новоайдарської ДНК, в якій зазначалось, що претензію кредитора переслано до приватного нотаріуса за місцем заведення спадкової справи (а.с.38).
09.03.2014 року АТ КБ «Приватбанк» отримано відповідь приватного нотаріуса, в якій зазначалось, що спадкоємцем померлого ОСОБА_2 , яка звернулась із заявою про прийняття спадщини, є ОСОБА_3 (а.с.39).
21.09.2017 року до спадкоємця ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було направлено лист - претензію, згідно якого позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій виконано не було (а.с.40, 41-44).
Згідно наданого банком розрахунку (а.с.5-6) заборгованість ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором б/н від 10.01.2011 року становить 5198,51 грн та складається з наступного: 4700,00 грн - заборгованість за кредитом, 498,51 грн - заборгованість за відсотками.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Згідно зі ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Під час розгляду справи, судом було досліджено копію спадкової справи та встановлено, що після смерті ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини звернулась його дочка - ОСОБА_3 , інші заяви про прийняття спадщини чи про відмову від спадщини до нотаріуса не надходили.
Таким чином, спадкоємцем, який прийняв спадщину є відповідач, вона ж і повинна нести відповідальність за борговими зобов'язаннями спадкодавця.
Згідно відповіді, наданою Новоайдарською селищною радою, на запит суду щодо надання відомостей про реєстрацію місця проживання відповідача встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 10.01.2013 року.
Відповідно до ч.1 ст.1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст.1268 ЦК).
Згідно з ч.1 ст.1297 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст.1296 ЦК).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст.1296 ЦК є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.
Така позиція висловлена у постанові верховного суду від 02.10.2019 року у справі №636/2726/16-ц.
Разом з тим, у заяві підписаній ОСОБА_2 зазначено, що він згодний з тим, що дана заява разом Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився з договором про надання банківських послуг до його укладення і згодний з його умовами.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256 (а.с.8-31).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У заяві позичальника від 10.01.2011 року процентна ставка не зазначена.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складову його повної вартості, а саме заборгованість по процентам за користування кредитом.
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку - 50 років, та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов та Правил розумів позичальник та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_2 . Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Суд виходить з того, що у даному випадку вид банківського кредиту, з огляду на його характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є споживчим кредитуванням, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
Таким чином, зважаючи, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 року №СП-2010-256, який міститься в матеріалах даної справи не містить підпису позичальника, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами договірних зобов'язань 10.01.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд приходить до висновку, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_2 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Аналогічну позицію висловила Велика палата Верховного суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за відсотками у розмірі 498,51 грн не підлягають задоволенню, зважаючи на вищевикладені обставини.
Таким чином, зваживши у сукупності надані АТ КБ "ПРИВАТБАНК" докази по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню лише сума непогашеного тіла кредиту в розмірі 4700,00 грн, а позовні вимоги щодо стягнення відсотків не підлягають задоволенню, оскільки відсутні правові підстави для їх стягнення.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при пред'явленні позову до суду представником позивача було сплачено судовий збір у сумі 1921,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 51). Враховуючи розмір позовних вимог, що підлягають задоволенню (?90,41%), з відповідача необхідно стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1736,79 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 207, 526, 527, 530, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 12,13,81, 141, 263, 265, 279, 280, 354 ЦПК України, -
Позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором кредитором спадкодавця - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на р/р НОМЕР_3 , МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором б/н від 10.01.2011 року, яка складається з непогашеного тіла кредиту у розмірі 4700,00 грн (чотири тисячі сімсот гривень).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" судовий збір в сумі 1736,79 грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30 днів з дня його проголошення до Луганського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Головуючий О. М. Іванова