Справа № 417/42/20
Провадження № 2/417/111/20
Іменем україни
(ЗАОЧНЕ)
"18" березня 2020 р. с. Марківка Луганської області
Марківський районний суд Луганської області в складі:
головуючого судді Рукас О.В.
за участі секретаря Брюховецької О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с. Марківка Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
14.01.2020 року позивачі звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
В обґрунтування свого позову посилалися на те, що їм на праві власності належить житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням суду від 27.02.2009 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та технічним паспортом.
Вказаний будинок до лютого 2009 року належав ксп ім.Жданова, реформовано в ксп «Маяк» Марківського району Луганської області. Житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами був виділений їм в рахунок виділу майнового паю, що підтверджується рішенням Марківського районного суду від 27.02.2009 року.
У вищевказаному житловому будинку проживають з 1978 року, про що свідчить відмітка в паспорті серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 в графі про приписку. ОСОБА_1 , згідно запису в паспорті серія НОМЕР_2 зареєстрована у цьому будинку з 1996 року, хоча проживає в ньому з 1978 року. Право власності на житловий будинок зареєстровано лише в 2009 році.
Відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , їх племінник, також зареєстрований в належному їм на праві власності житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою про склад сім'ї та проживання №739 від 21.10.2019 року, виданою Виконавчим комітетом Марківської селищної ради Луганської області.
У 2001 році відповідач ОСОБА_3 виїхав з с.Бондарівки Марківського району Луганської області, але з реєстраційного обліку не знявся і до цього часу значиться зареєстрованим в житловому будинку, який належить їм на праві власності.
Таким чином, з 2001 року відповідач у вказаному житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 не мешкає, і до сьогодні відповідач жодного разу у вказаному житловому приміщенні не з'являвся, вказаним житловим приміщенням не користувався, а також з цієї дати він повністю припинив виконувати обов'язки члена сім'ї, передбачені ст.ст.64,156 ЖК України, пов'язані з утриманням, оплатою житлового приміщення та комунальних послуг.
Вказане свідчить, що відповідач - ОСОБА_3 добровільно відмовився від права користування житлом і відсутній в ньому понад 6 місяців без поважних, а отже, втратив право користування житловим приміщенням у будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .
Факт відсутності відповідача у вищевказаному будинку більше 18 років підтверджується актом від 23.10.2019 року, складеним депутатом Марківської селищної ради Марківського району Луганської області в присутності свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Реєстрація відповідача у вказаному будинку створює позивачам труднощі у здійсненні їх права власності, зокрема для оформлення житлової субсидії, при призначенні якої враховується доходи всіх зареєстрованих в будинку осіб, чи його продажу, тому прохають суд визнати ОСОБА_3 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в судове засідання не з'явились, надали заяви про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечували (а.с.40, 41).
Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, своїм правом на подачу відзиву не скористався, хоча був належним чином повідомлений про дату, місце та час судового засідання (а.с.46).
Згідно положень ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Тому зі згоди позивача суд вважає можливим провести заочний розгляд справи у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення у справі, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
18.03.2020 року згідно ст.281 ЦПК України, без виходу суду до нарадчої кімнати, постановлено ухвалу про заочний розгляд справи з занесенням до протоколу судового засідання.
В силу положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини.
Згідно копії рішення Марківського районного суду Луганської області від 27.02.2009 року, виділено майновий пай в натурі в розмірі 8000 грн, що знаходиться в пайовому фонді ксп «Жданов» Марківського району. В рахунок виділу майнового паю, визнати право приватної спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими спорудами, що належить КСП «Жданова» реформованого в КСП «Маяк» Марківського району та розташований в АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних частинах (а.с.8).
Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 31.03.2009 року, номер витягу 22327198, право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , номер запису 467. Форма власності: приватна, спільна часткова, розмір частки: по 1/2 (а.с.9).
Відповідно копії Паспорту громадянина України, НОМЕР_2 , виданого Марківським РВ УМВС України в Луганській області 04.06.1999 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.6).
Відповідно копії Паспорту громадянина України, НОМЕР_1 , виданого Марківським РВ УМВС України в Луганській області 04.06.1999 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.7).
Згідно Довідки про склад сім'ї та проживання, виданої Марківською селищною радою Марківського району Луганської області №739 від 21.10.2019 р., за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований, але не проживає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Із Акта депутата Марківської селищної ради Марківського району Луганської області Овчаренко Г.В. від 23.10.2019 року, підписаного свідками ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно фактично не проживає і не з'являється за вказаною адресою з 2001 року, де він знаходиться невідомо (а.с.14).
Таким чином в судовому засіданні судом було встановлено, що між позивачами та відповідачем виникли правовідносини, що регулюються главою 28, 32 Цивільного кодексу України «Право власності на житло» та «Право користування чужим майном».
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.
Згідно з ч.1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Ст. 41 Конституцією та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.97р. відповідно до закону № 475/97-ВР від 17.07.97р. «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Також, правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р., у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р., у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.).
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд.
Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Зі змісту статті 16 ЦК України вбачається, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтями 317, 319 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник житлового будинку, квартири, згідно зі ст. 383 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Власник майна, згідно зі ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Виходячи з положень ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Згідно із ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За приписами ч. 1 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Відповідач ОСОБА_3 є племінником позивачів.
Так, пред'явлення позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням є належним способом захисту цивільних прав, що в подальшому є підставою для зняття особи з реєстрації місця проживання відповідними уповноваженими органами.
Така позиція підтверджується висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Зокрема, у тексті постанови зазначено, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом із тим одну з таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньої; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Отже суд вважає, що позивачі мають право вимагати визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки він відсутній понад один рік.
Втрата права користування житловим приміщенням є підставою відповідно до ст.7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи, яка втратила право користування житловим приміщенням, оскільки зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про виселення; 4) визнання особи безвісно відсутньою; 5) оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином за наявності рішення суду про позбавлення права користування житловим приміщенням, особа підлягає зняттю з реєстрації місця проживання на підставі Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
На підставі викладеного, враховуючи, що відповідач більше 19 років не проживає у вищевказаній будівлі позивачів, чим створює перешкоди у володінні та користуванні будинком, суд приходить до висновку, що позов заявлено обґрунтовано і він підлягає задоволенню.
Згідно з п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесення позивачем ОСОБА_1 судових витрат підтверджується квитанціями №18 від 23.10.2019 року та №10 від 10.01.2020 року про сплату судового збору в сумі 840,80 грн., а тому суд вважає необхідним стягнути їх з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 317, 319, 386,391,405 ЦК України, ст.ст. 64, 72, 156 ЖК України, ст. ст. 7, 8,12, 81, 141, 142, 258-259, 263, 264, 265, 273, 352, 355 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити у повному обсязі.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Мусіївка Міловського району Луганської області таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ) у якості відшкодування сплаченого судового збору 840 грн. 80 коп.
Копію заочного рішення надіслати відповідачу.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.
Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Марківський районний суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.В.Рукас