ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.03.2020Справа № 910/16815/19
Господарський суд міста Києва в складі:
Головуючого судді Привалова А.І.
при секретарі Мазур В.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні
справу № 910/16815/19
за позовом Військової прокуратури Київського гарнізону в інтересах держави в
особі Міністерства оборони України
до Акціонерного товариства "Банк Альянс"
про стягнення 58 380,00 грн.
за участю представників сторін:
від прокуратури: Набієва М.І.;
від позивача: Кривошея Д.А.;
від відповідача: Фурман Р.В.;
від третьої особи: не з'явились.
До Господарського суду міста Києва звернулася Військова прокуратура Київського гарнізону з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Акціонерного товариства "Банк Альянс" про стягнення суми банківської гарантії в розмірі 58380,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за банківською гарантією від 05.07.2017 за № 356-17, виданою ТОВ "Космо Плюс" в забезпечення виконання зобов'язань за договором на закупівлю: спідньої білизни (1831) (Труси з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2), Лот № 2 - Чоловічі труси 183120009-9 Труси з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2), код за ДК 021:2015-1831 - спідня білизна код за ДК 021:2015-183120009 - чоловічі труси), укладеного з Міністерством оборони України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/16815/19 від 03.12.2019 позовну заяву Військової прокуратури Київського гарнізону залишено без руху.
18.12.2019 від Військової прокуратури Київського гарнізону через канцелярію суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом з документами на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 03.12.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/16815/19 та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін.
08.01.2020 через канцелярію суду від представника відповідача надійшли: клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження; заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Космо Плюс"; заява про зупинення провадження у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Банк Альянс" про розгляд справи № 910/16815/19 в порядку загального позовного провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Судове засідання призначено на 06.02.2020. Залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Космо Плюс".
28.01.2019 від прокуратури через канцелярію суду надійшли пояснення щодо заяви відповідача про зупинення провадження у справі.
В судовому засіданні 06.02.2020 оголошено відкладення на 20.02.2020.
В судовому засіданні 20.02.2020 оголошено відкладення на 05.03.2020.
Представник прокуратури та позивача в судовому засіданні 05.03.2020 підтримали заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача заперечив проти задоволення позову та заявив усне клопотання про поновлення строку на подання відзиву.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.
Відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Судом встановлено, що відповідач про розгляд справи повідомлявся належним чином, а тому у нього було достатньо часу для подання письмового відзиву у строк, встановлений судом.
З огляду на вищенаведене, за відсутності обґрунтованих підстав для надання додаткового строку для подання відзиву, а також те, що відповідачем одночасно із з'явленням усного клопотання не подано письмового відзиву, стосовно якого пропущено строк, суд відмовляє відповідачу у задоволенні вказаного клопотання.
Також, в судовому засіданні судом розглянуто клопотання про зупинення провадження у справі та відмовленого в його задоволенні з огляду на наступне.
Так, відповідач вважає, що наявні підстави, передбачені п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України, для зупинення провадження у даній справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду питання про усунення неоднозначного застосування норм права у подібних правовідносинах щодо здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, а саме, до закінчення розгляду справи № 912/2385/18.
Згідно п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Так, у справі № 912/2385/18 розглядався позов заступника керівника Олександрійської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Устинівської районної державної адміністрації Кіровоградської області та Східного офісу Державної аудиторської служби України з позовною заявою з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп" та до Відділу освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної про визнання недійсними наступних додаткових угод:
- № 1 від 24.10.2017 до Договору № 17-91 про постачання природного газу від 23.10.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп" та Відділом освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації;
- № 2 від 24.10.2017 до Договору № 17-91 про постачання природного газу від 23.10.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп" та Відділом освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації;
- № 3 від 24.10.2017 до Договору № 17-91 про постачання природного газу від 23.10.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп" та Відділом освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації;
- № 4 від 15.11.2017 до Договору № 17-91 про постачання природного газу від 23.10.2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртранссервіс-груп" та Відділом освіти, молоді та спорту Устинівської районної державної адміністрації;
та про стягнення з відповідача на користь бюджету надмірно сплачених грошових коштів в розмірі 90 577,26 грн., з покладенням на відповідачів витрат по сплаті судового збору.
Викладене свідчить, що спір у даній справі та у справі № 912/2385/18 виник не у подібних правовідносинах, з огляду на відмінність предмету спору, обставин справи та суб'єктного складу, а тому відсутні підстави для зупинення провадження у справі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України.
У зв'язку із наведеним, а також оскільки відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України в даному випадку зупинення провадження у справі є правом, а не обов'язком суду, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача.
Також, при розгляді даної справи та встановленні підстав для представництва інтересів позивача прокурором у даній справі, судом виходив з наступного.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;
2) у разі відсутності такого органу.
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Водночас, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. (вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, п. 27).
Водночас є категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009р., заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003р. №1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ за своєю природою потребує регулювання з боку держави, яке може змінюватися у часі та просторі відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб. Встановлені обмеження не повинні обмежувати доступ, наданий особам, у такий спосіб або такою мірою, що підриватимуть саму суть цього права. Крім того, обмеження буде несумісним із пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законну мету, та у разі відсутності розумного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Станев проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, п. 230, ECHR 2012). Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (див. рішення у справі «Валчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).
Таким чином, прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
У даному випадку прокурор звернувся до суду з метою захисту інтересів держави, оскільки невиконання завдань та взятих на себе зобов'язань Акціонерним товариством "Банк Альянс" тягне за собою незаконне та неефективне використання державного майна, що завдає шкоди майновим правам держави в особі Міністерства оборони України.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборони України» Збройні Сили України - це військова державна структура, що призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цінності і неподільності України.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» є центральним органом виконавчої влади і військового управління.
Відповідно до ст. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністерством України від 26.11.2014р. №671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністерством України.
Згідно ст. 4 Положення на Міністерство оборони України, зокрема, покладено забезпечення життєдіяльності Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння і військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснення контролю зі їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил; утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи і організації, які належать до сфери управління Міноборони, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; реєструє військові частини як суб'єкти господарської діяльності; ведене облік об'єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони.
Так, невиконання чи неналежне виконання своїх договірних зобов'язань сторонами, які укладають договори з Міністерством оборони України, у тому числі договорів про поставку, які відповідно за результатами процедури закупівлі забезпечуються банківською гарантією, проте у подальшому належно не забезпечуються, спричиняє шкоду державі.
Спори, які виникають щодо неефективності використання коштів порушують економічні інтереси держави, що відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства покладає на прокуратуру України право на представництво інтересів держави в суді.
Отже, необхідність захисту інтересів держави обґрунтовується потребою у ефективному використанні коштів держави, у тому числі стягнення грошових коштів через недотримання умов договору про поставку.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 05.03.2020, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
10.07.2017 між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Космо Плюс" (постачальник) укладено договір №286/3/17/197 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (надалі - Договір поставки).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору поставки, постачальник зобов'язується у 2017 році поставити замовнику товар - спідню білизну (1831 (лот 2. Чоловічі труси 18312000-9 (Труси з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2), а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у Договорі.
Пунктом 1.2. Договору поставки встановлено, що номенклатуру товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно з якими виготовляється товар, строки (терміни) виконання Договору визначаються Специфікацією, відповідно до якої товар Чоловічі труси 18312000-9 (Труси з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2) повинен бути поставлений у загальній кількості 20000 шт. у строк до 30.08.2017 (включно); ціна за одиницю без ПДВ - 48,65 грн., ціна товару з ПДВ -973 000,00 грн.
ДСТУ та ГОСТи застосовуються в частині, в якій не суперечать Технічним умовам на виріб (товар), затвердженим Міністерством оборони України.
Пунктом 3.7. Договору поставки передбачено, що приймання товару оформляється актом приймального контролю (якості), який повинен бути складений представником замовника. Належним чином оформлений і підписаний акт є підтвердженням приймання товару за якістю та направляється замовнику після відправки товару разом з рахунком-фактурою.
Постачальник на виконання п.12.1. Договору поставки забезпечив виконання зобов'язань за Договором шляхом надання Банківської гарантії № 356-17 від 05.07.2017 на суму 58 380,00 грн акціонерним товариством "Банк Альянс".
За своєю правовою природою укладений між позивачем та третьою особою договір є договором поставки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України та є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
При цьому, відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Поряд із тим, частиною ч. 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно зі ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
З наведеного випливає, що способи забезпечення виконання зобов'язання покликані охороняти інтереси менш захищеної сторони за договором - кредитора шляхом покладення додаткового зобов'язального обтяження на боржника та/або на третю особу. Тобто, у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, при поруці та гарантії. Способи забезпечення зобов'язань - це встановлені законом чи договором забезпечувальні засоби майнового характеру, що існують, як правило, у вигляді акцесорних зобов'язань, які спрямовані на стимулювання боржника до здійснення виконання та/або іншим чином гарантують захист майнового інтересу кредитора у разі неспроможності боржника. Тобто, неустойка та гарантія за своєю правовою природою є різними видами забезпечення виконання зобов'язання та при цьому, законодавством не передбачено обмежень щодо застосування різних способів забезпечення одного і того ж зобов'язання.
За приписами с. 564 ЦК України, після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2018 у справі №910/2324/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.08.2018, встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "КОСМО ПЛЮС" не було здійснено поставку товару, передбаченого умовами Договору від 10.07.2017 №286/3/17/197 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), як у встановлений цим договором строк, так і станом на дату розгляду справи №910/2324/18.
Згідно ч. 4. ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Таким чином, факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 18.02.2019р. у справі №910/14354/18, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді даної справи та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Таким чином, доведеним є факт порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю "КОСМО ПЛЮС" зобов'язання за Договором від 10.07.2017 №286/3/17/197 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) щодо строків поставки товару.
Як зазначалося вище, відповідно до п. 12.1 Договору, відповідач забезпечив виконання зобов'язань третьої особи за договором про закупівлю за державні кошти №308/18/36 від 11.06.2018, шляхом надання відповідачем банківської гарантії № 356-17 від 05.07.2017 на суму 58 380,00 грн., бенефіціаром за даною гарантією зазначено МОУ та при цьому у даній гарантії містяться наступні умови:
«Наш клієнт, Товариство з обмеженою відповідальністю «Космо ПЛЮС» (далі у тексті - «Принципал»), місцезнаходження якого: Україна, 03134, м. Київ, вулиця Симиренка, будинок 36, код за ЄДРПОУ 34365616, проінформував нас, ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «БАНК АЛЬЯНС» ідентифікаційний код юридичної особи 14360506, код банку 300119 (далі у тексті - «Гарант»), створене відповідно до законодавства України, і зареєстрований офіс якого знаходиться за адресою: Україна, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50, про те, що між Вами, Міністерство оборони України, Код за ЄДРПОУ: 00034022 (надалі - «Бенефіціар»), та Принципалом буде укладено Договір на закупівлю: спідньої білизни (1831) (Труси з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2), Лот №2 - Чоловічі труси 18312000-9 (Труси з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2), код за ДК 021:2015-1831- спідня білизна (код за ДК 021:2015 - 18312000-9 чоловічі труси) (надалі - «Договір»), згідно з Витягом із протоколу засідання тендерного комітету Міністерства оборони України щодо прийняття рішення про намір укласти договір за переговорною процедурою закупівлі спідньої білизни (1831) (Труси з трикотажного бавовняного кулірного полотна, вид 2) No75/329/5 від 03.07.2017 (Ідентифікатор закупівлі UA-2017-06-02-001184-b), та що умовами Договору вимагається видача Гарантії.
Враховуючи це, Гарант бере на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити Вам будь-яку суму в межах загальної суми цієї Гарантії, що складає 58 380,00 грн. (п'ятдесят вісім тисяч триста вісімдесят гривень 00 копійок), протягом п'яти банківських днів після дня отримання від Вас оригіналу Вашої належно оформленої письмової вимоги (далі у тексті - «Вимога»), яка буде містити Ваше твердження, що Принципал частково або повністю не виконав (неналежним чином виконав) свої зобов'язання щодо постачання товару стосовно якості, кількості, асортименту та строків за договором.
Ваша письмова вимога повинна бути відправлена на поштову адресу Гаранта: Україна, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 50.
Сума цієї гарантії буде автоматично зменшуватись на всі суми, що виплачені Вам Гарантом за цією гарантією.
Зобов'язання Гаранта за цією Гарантією припиняються на підставі: 1) сплати Бенефіціару суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку, на який видана Гарантія; 3) відмови Бенефіціара від своїх прав за Гарантією. Ця гарантія є чинною з дати її складання.
Термін дії цієї гарантії минає « 01» лютого 2018 року. Будь-яка Вимога за цією гарантією повинна бути отримана Гарантом не пізніше зазначеної дати.
Передання прав за цією гарантією можливе тільки за попередньою письмовою згодою Гаранта.
Внесення змін до умов Гарантії (у разі потреби) можливе лише за умови письмового погодженням із Бенефіціаром та у порядку, передбаченому законодавством України.
Ця гарантія підпорядковується законодавству України. Усі спори і розбіжності, що випливають їх гарантії, розглядаються в господарському суді відповідно до підсудності, встановленої законодавством України.».
Як вбачається з вимоги позивача №286/8/5542 від 19.09.2017, копія якої міститься в матеріалах справи, останній звернувся до відповідача з вимогою щодо сплати грошових коштів за банківською гарантією № 356-17 від 05.07.2017 в сумі 58 380,00 грн. у зв'язку із тим, що третьою особою були порушені строки поставки товару за Договором від 10.07.2017 №286/3/17/197 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).
У відповідь на вказану вимогу позивача, відповідач у листі від 28.09.2017 № 21/1-1225 відмовився виконувати свої зобов'язання за гарантією у зв'язку із тим, що в провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/14260/17 про визнання недійсним рішення тендерного комітету Міністерства оборони України в частині визнання переможцем переговорної процедури для потреб оборони за лотом № 2 ТОВ "КОСМО ПЛЮС" (позивача) з метою закупівлі спідньої білизни (1831 (труси з трикотажного бавовняного колірного полотна, вид 2) за ідентифікатором закупівлі № UA-2017-06-02-001184-b, оформлене протоколом засідання тендерного комітету Міністерства оборони України № 75/329/5 від 03.07.2015 року, а також про визнання недійсним договору № 286/3/17/197 від 10.07.2017 року про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України), укладеного за результатами процедури закупівлі.
Разом з тим, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2017 у справі №910/14260/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018, в позові відмовлено.
Як вбачається із умов банківської гарантії, умовою виплати суми гарантії позивачеві є, зокрема, часткове або повне невиконання третьою особою зобов'язань щодо постачання товару за Договором поставки стосовно строків.
При цьому, третьою особою було допущене прострочення строку поставки товару за Договором поставки, що з огляду на зазначені вище приписи законодавства та умови Договору поставки є порушенням умов даного Договору поставки.
Статтею 200 ГК України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень.
Частинами 1, 2, 3 ст. 563 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Проте, відповідно до ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Отже, з умов Гарантії та норм права слідує, що обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Проте, щодо обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, то закон такого переліку не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
Згідно з п. 1 гл. 2 р. III Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах (затв. постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №639), у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).
Як відзначалось судом, відповідно до п. 2 р. І Положення безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гаранту разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
Тобто, вказане положення також не визначає обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, і також залишає на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
Судом встановлено, що вимога за банківською гарантією № 356-17 від 05.07.2017 відповідала викладеним у вказаній гарантії вимогам.
Разом з тим, доказів сплати грошових коштів в сумі за банківською гарантією № 356-17 від 05.07.2017 відповідачем суду не надано.
Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено зобов'язання щодо своєчасної сплати суми банківської гарантії, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 58 380,00 грн. є обґрунтованими, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "БАНК АЛЬЯНС" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 14360506) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 6; ідентифікаційний код 00034022) грошові кошти в сумі 58 380,00 грн.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "БАНК АЛЬЯНС" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 50; ідентифікаційний код 14360506) на користь Військової прокуратури Центрального регіону України (01014, м. Київ, вулиця Болбочана Петра, будинок 8; ідентифікаційний код 38347014) судовий збір в сумі 1 921,00 грн. Видати наказ.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано: 18.03.2020.
Суддя А.І. Привалов