17 березня 2020 року справа №200/14146/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Ястребової Л.В., суддів: Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №200/14146/19-а (головуючий І інстанції Логойда Т.В., повний текст рішення складено 24.12.2019р. в м. Слов'янськ Донецької області) за позовом ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (надалі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (надалі - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачу суми заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 75859,03 грн. та стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 суму заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 75859,03 грн. (а.с. 4-8).
Позов обґрунтовано тим, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року, яке набрало законної сили 22 грудня 2018 року, в справі №0540/9196/18-а позивачу нарахована заборгованість по пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року, однак заборгованість не виплачена. На звернення щодо підстав невиплати заборгованості Покровським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області надана відповідь від 08 жовтня 2019 року №24743/02/25, в якій повідомлено, що судове рішення виконано в повному обсязі на виплатний період лютого 2019 року в межах функціональних повноважень та нормативно правового поля, зокрема нарахована заборгованість по пенсії в сумі 75859,03 грн. Між тим виплата заборгованості по пенсії за рішенням суду не здійснена, оскільки не передбачена бюджетом органу Пенсійного фонду України та потребує додаткового фінансування, буде виплачена після надходження відповідних коштів.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено (а.с. 40-42).
Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, вважає що судове рішення винесено з порушенням норм матеріального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що під час первинного звернення позивача до суду, спірні правовідносини не мали майнового характеру, тобто не визначалась сума заборгованості з пенсійних виплат, а спір розглядався в площі немайнових відносин у зв'язку з тим, що відповідач не визнавав за собою провину, тому не нараховував суму заборгованості по пенсії позивачу з моменту її припинення до часу відновлення нарахування та виплати поточної пенсії, у зв'язку з чим сума заборгованості не існувала в момент звернення до суду. Зазначає, що маючи встановлений розмір заборгованості з пенсійних виплат, здійснити заміну способу та порядку виконання судового рішення із «зобов'язання» на «стягнення» є неможливим. Звертає увагу, що цей позов вчиняється за для захисту саме майна позивача, а отже має ознаки майнового спору, яким є сума заборгованості з пенсійних виплат (а.с. 51-56).
Всі особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , перебуває на обліку у Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області як отримувач пенсії за віком (а.с. 18-20).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року, яке набрало законної сили, в адміністративній справі №0540/9196/18-а позов ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області задоволено частково визнано протиправними дії Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за віком за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно, зобов'язано Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по пенсії за віком за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року включно. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання судового рішення Покровським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області позивачу нарахована заборгованість по пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року в сумі 75859,03 грн., однак заборгованість не виплачена, що підтверджується довідкою про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії (а.с. 39).
Листом від 08 жовтня 2019 року №24743/02/25 Покровським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області, на письмове звернення позивача щодо підстав невиплати заборгованості надана відповідь, в якій повідомлено, що судове рішення в адміністративній справі №0540/9196/18-а виконано в повному обсязі на виплатний період лютого 2019 року в межах функціональних повноважень та нормативно правового поля, зокрема нарахована заборгованість в сумі 75859,03 грн. Між тим виплата заборгованості по пенсії за рішенням суду не здійснена, оскільки не передбачена бюджетом органу Пенсійного фонду України та потребує додаткового фінансування, і буде виплачена після надходження відповідних коштів (а.с. 9-10).
Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 04.03.2019 року ВП №58172716 державним виконавцем Мирноградського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області Хоружою А.Ю. при примусовому виконанні виконавчого листа №0540/9196/18-а виданого 15.01.2019р. Донецьким окружним адміністративним судом встановлено, що рішення суду боржником не виконане (а.с. 13).
Під час перебування виконавчого листа на примусовому виконанні Покровським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області на адресу державної виконавчої служби надіслано листи від 01 лютого 2019 року №2891/13/25 та від 14 березня 2019 року №6080/13/25, в яких повідомлено, що на виконання судового рішення позивачу поновлено виплату поточної пенсії. Виплату заборгованості по пенсії позивачу за період з 01 вересня 2017 року по 31 квітня 2018 року призначено на виплатний період - лютий 2019 року, але вона не виплачена у зв'язку з відсутністю фінансування (а.с. 15-16).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Статтею 47 Закону № 1058-IV регламентовано, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Положеннями статті 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.
Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Відповідно до довідки Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про розмір нарахованої та фактично виплаченої пенсії заборгованість по пенсії за період з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року складає 75859,03 грн (а.с. 39), отже, пенсійний орган частково виконав приписи Закону № 1058-IV щодо пенсійного забезпечення позивача. Проте виплачено нараховані кошти не було.
Відповідно до відзиву на адміністративний позов, управління зазначило, що виплата заборгованості з пенсії не здійснена у зв'язку з відсутністю фінансування, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат, внутрішньо переміщеним особам», а саме: суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних сум пенсій.
Тобто, наявна пасивна поведінка, яка виражається у бездіяльності відповідача, оскільки невиплата належної позивачу пенсії є протиправною та не відповідає зазначеним критеріям правомірності, відповідно позовні вимоги є обґрунтованими.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
В межах адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Зважаючи на обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, що порушення його прав відбулося внаслідок протиправних дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01 вересня 2017 року по 30 квітня 2018 року у розмірі 75859,03 грн .
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - виплатити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 227/3208/16-а і з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд враховує його при розгляді цієї справи.
За унормуванням частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо передбачено п. 4 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Матеріалами справи підтверджено, що сума заборгованості по пенсії складає 75859,03 грн. (а.с. 39).
Спору відносно розміру нарахованої заборгованості з виплати пенсії між сторонами немає.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає можливим задовольнити позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суму заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 75859,03 грн.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи та неправильно застосував норми матеріального права, що відповідно до вимог ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення.
З урахуванням того, що рішення суду першої інстанції прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права, суд невірно надав оцінку обставинам справи, що мають значення для справи, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Враховуючи, що вимоги ОСОБА_1 задоволені апеляційним судом, понесені ним судові витрати повинні бути відшкодовані в повному обсязі.
Відповідно до ч.1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на задоволення апеляційної скарги позивача, судові витрати позивача, понесені за подання адміністративного позову та апеляційної скарги (а.с. 3, 50), слід відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на загальну суму 1921,00 грн.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №200/14146/19-а - задовольнити.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року у справі №200/14146/19-а - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 суми заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 75859,03 грн.
Стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323, місцезнаходження: вул. Центральна, 13, м.Мирноград, Донецька область, 85323) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) суму заборгованості з пенсійних виплат у розмірі 75859,03 грн.
Стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42169323, місцезнаходження: вул. Центральна, 13, м. Мирноград, Донецька область, 85323) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1921,00 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 копійок.
Повне судове рішення складено 17 березня 2020 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Л.В. Ястребова
Судді: Е.Г. Казначеєв
І.Д. Компанієць