ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 березня 2020 року м. Київ № 640/2087/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до третя особаПриватного виконавця виконавчого округа м.Києва Чижика Андрія Павловича ОСОБА_2
Провизнання протиправними дій
Прийняв до уваги наступне
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округа м.Києва Чижика Андрія Павловича, в якому позивач просить визнати неправомірними дії приватного виконавця Чижика Андрія Павловича щодо зазначення у постановах про відкриття виконавчого провадження та про стягнення з боржника основної винагороди суми боргу, яка не відповідає сумі встановленій рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 30 січня 2014 року у цивільній справі №756/16790/13-ц, а також щодо реалізації арештованого майна.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що 15 січня 2020 року приватний виконавець Чижик Андрій Павлович прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження № 60981866, використовуючи в якості виконавчого документу виконавчий напис №3 від 19 січня 2019 року приватного нотаріуса Шевченка О.В., а не чомусь виконавчі листи №2/756/888/14, видані Оболонським районним судом міста Києва.
Ухвалою суду від 03.02.2020 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/2087/20 в порядку спрощеного позовного провадження. Призначено справу до судового розгляд по суті на 20 лютого 2020 року о 15:00 год.
Відповідач надіслав до суду копії матеріалів виконавчого провадження. Відзиву на позовну заяву не надав.
Судом залучено до участі у справі - ОСОБА_2 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено на 05.03.2020.
Третя особа просила суд закрити провадження, оскільки спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки спірні правовідносини стосуються права учасників справи на спірний об'єкт, а позовні вимоги у зазначеній справі спрямовані на захист цивільного права позивача.
05.03.2020 позивач/його представник в судове засідання не прибули, хоча були належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду. Через канцелярію суду подав заяву про відкладення розгляду справу. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин викладених у заяві не надав.
Судом відкладено розгляд справи на 17.03.2020, про що сторін повідомлено повістками про виклик.
В судове засідання повторно позивач/його представник не прибув. Через канцелярію суду представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що 16.03.2020 укладено договір про надання правової (правничої) допомоги.
Судом визнано неповажною повторною неявку позивача/його представника в судове засідання та зважаючи на скорочені строки розгляду позовних заяв, визначених ч.4 ст.287 КАС України ухвалив перейти до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
15.01.2020 до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Чижика А.П. звернувся представник АТ «Райффайзен банк Аваль» з заявою про відкриття виконавчого провадження. до вказаної заяви додано : оригінал виконавчого напису зареєстрований в реєстрі № 3, виданий 09.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В.; оригінал іпотечного договору від 19.09.2008, зареєстрований в реєстрі за № 5830; копія довіреності представника АТ «Райффайзен Банк Аваль».
Приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Чижиком А.П. 15.01.2020 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.
Так, у вказаній постанові у графі назва документу - виконавчий напис № 3 від 19.01.2019.
В подальшому приватним виконавцем прийнято постанову від 15.01.2020 про стягнення з боржника основної винагороди.
Незгода з зазначенням в указаних постановах: назви документа на підставі якого відкрито виконавче провадження, а саме: «виконавчий напис № 3 від 19.01.2019», замість «рішення Оболонського районного суду м.Києва від 30.01.2014 у цивільній справі № 756/16790/13-ц», слугувало підставою для звернення до суду.
Оцінивши надані позивачем докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини суд зазначає таке.
Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно п.1 ч.1 ст.3 зазначеного Закону примусовому виконанню підлягають рішення, на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1 1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, у тому числі за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Як зазначалося вище, приватним виконавцем відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого напису нотаріусу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. №3 від 09.01.2020.
Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві не наведено аргументів щодо протиправності дій відповідача, а доводи позивача зводяться до незгоди із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, що не є предметом справи.
Суд акцентує увагу, що постанова відкриття виконавчого провадження №60981866 від 15.01.2020 винесена на підставі іншого виконавчого документу (виконавчого напису нотаріуса), а не рішення Оболонського районного суду міста Києва від 30.01.2014 № 756/167490/13-ц, у зв'язку з чим наведені аргументи щодо протиправності дій не можуть бути враховані судом, оскільки не стосуються даного предмету спору.
Інших специфічних, доречних та важливих аргументів щодо протиправності вказаної дій відповідача позивачем не наведено.
Також суд звертає увагу, частиною другою ст.124 Конституції України (в чинній редакції) визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За змістом ч.4 ст.125 КАС України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.
Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке виникло внаслідок існування юридичного спору між особою, та, в даному випадку, суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп «Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України» частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.
З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.
Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.
У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.
Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.
У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.
Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.
Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: «Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові».
Як наслідок, дії державного виконавця відповідають вимогам чинного законодавства при прийнятті вказаних вище постанов.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не доведено протиправності дій приватного виконавця з урахуванням вимог, встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2,77,139, 241-247, 255, 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позовних ОСОБА_1 - відмовити повністю.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )
Приватний виконавець Чижик Андрій Павлович (АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_2 )
ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , рнокпп - відсутній)
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону №2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя Р.О. Арсірій