ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 березня 2020 року м. Київ № 640/15930/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2019 року №5754369-5606-1031.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що спірне податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим та протиправним, оскільки відповідачем не надано належного обгрунтування суми визначеного грошового зобов'язання.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності визначення сум податкового зобов'язання як власнику земельної ділянки на підставі нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
У відповіді на відзив позивачем зазначено, що відповідачем невірно здійснено розрахунок земельного податку, оскільки відповідно до положень п.п.12.3.4 п.12.3 ст.12 ПК України рішення Бучанської міської ради №2184-41-VII «Про встановлення ставок та пільг зі сплати земельного податку на території міста Буча на 2019 рік» прийняте 17 липня 2018 року та може бути застосоване лише у 2020 році; витяг з технічної документації не є належним доказом.
Позивач подав відповідь на заперечення із зазначенням обов'язку сплати земельного податку з власників земельних ділянок, а також постійних землекористувачів. При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Єдиною підставою для сплати земельного податку платником єдиного податку є невикористання земельної ділянки у господарській діяльності.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Відповідно до податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС від 23 травня 2019 року №5754369-5606-1031 згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України позивачу визначено суму податкового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб за 2019 рік у розмірі 1041009,83 грн.
Згідно з пунктом 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Згідно з підпунктами 271.1.1, 271.1.2 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Згідно з пунктами 287.5 та 287.7 статті 287 Податкового кодексу України податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Фізичними особами у сільській та селищній місцевості земельний податок може сплачуватися через каси сільських (селищних) рад або рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, за квитанцією про приймання податкових платежів. Форма квитанції встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу.
У разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).
Пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.
У підпункті 14.1.72 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України закріплено, що земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Згідно з пунктом 14.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, фізична особа - власник земельної ділянки є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
При цьому, базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого розділом ХІІ Податкового кодексу України та підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачу на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3210945300:01:064:0069, цільове призначення - торговельно-готельний комплекс, площа - 3,8574 га за адресою АДРЕСА_1.
Згідно наданих відповідачем доказів, при здійсненні розрахунку земельного податку з фізичних осіб та прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ним було використано витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №03-17/58-19 від 24 січня 2019 року, наданий Бучанською міською радою листом №57/19-д від 06 лютого 2019 року; рішення Бучанської міської ради №2184-41-VII від 17 липня 2018 року «Про встановлення ставок та пільг із сплати земельного податку на території міста Буча на 2019 рік».
Так, з витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки 03-17/58-19 від 24 січня 2019 року вбачається, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 3210945300:01:064:0069 складає 34700327,77 грн.; відповідно до рішення Бучанської міської ради №2184-41-VII від 17 липня 2018 року ставка податку на земельні ділянки «для будівництва та обслуговування будівель торгівлі» складає 3% від нормативної грошової оцінки. Тобто, зобов'язання по земельному податку складає 34700327,77 грн.*3%=1041009,83 грн.
З огляду на зазначене, враховуючи те, що відповідно до пункту 286.5 статті 286.5 Податкового кодексу України саме відповідач наділений повноваженнями здійснити нарахування суми земельного податку з фізичних осіб та враховуючи положення пункту 286.1 статті 286 Податкового кодекс України він повинен був використовувати дані державного земельного кадастру, суд дійшов висновку про те, що відповідачем вірно розраховано суму податкового зобов'язання, яке було визначено оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.
При цьому, у спростування позиції позивача щодо ненадання розрахунку суми нарахованого земельного податку, суд зазначає, що, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, відповідачем розраховано зобов'язання із земельного податку за 2019 рік у відповідності до вимог податкового законодавства.
Щодо доводів позивача, викладених у запереченнях на відзив, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Частиною першою статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України зокрема передбачено, що позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України зміна предмета або підстав позову при новому розгляді справи допускається в строки, встановлені частиною першою цієї статті, лише у випадку, якщо це необхідно для захисту прав позивача у зв'язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після закінчення підготовчого засідання, або, якщо справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження - початку першого судового засідання при первісному розгляді справи.
Згідно частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З аналізу змісту заяви позивача вбачається, що відповідь на відзив є фактично заявою про зміну підстав позову, оскільки позивачем не було зазначено у позовній заяві такі підстави для задоволення позовних вимог, як, зокрема, неправомірність використанні ставок земельного податку згідно рішення Бучанської міської ради від 17 липня 2018 року №2184-41-VII, недостовірність доказу - витягу з технічної документації.
Суд звертає увагу, що позивачем пропущено строк подачі заяви про зміну підстав позову, з огляду на що вона не приймається до розгляду та підлягає поверненню позивачу.
З урахуванням викладеного спірне податкове повідомлення-рішення від 23 травня 2019 року №5754369-5606-1031є правомірним та не підлягає скасуванню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова