ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
16 березня 2020 року м. Київ № 640/2831/19
Окружний адміністративний суд м. Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України про зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, в якому просить:
- зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України провести перерахунок різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, що ОСОБА_1 недоотримав внаслідок незаконного переміщення;
- зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення через незаконне переведення ОСОБА_1 на нижчу посаду за період з 16.09.2014 по 09.02.2016 в розмірі 37 875,00 грн.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 року його поновлено на посаді помічника командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) з правової роботи, проте негайне виконання даної постанови не відбулось і на вказаній посаді його не поновлено. 01.06.2016 року звернувся до Житомирського апеляційного адміністративного суду з адміністративним позовом про стягнення на його користь з військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) різницю грошового забезпечення, що належало йому "та своєчасно не виплачене і в меншому, ніж належало, розмірі за весь період з 16.09.2014 року, протягом якого ... мав право на нього по 09.02.2016 року в розмірі 37875 грн.", однак постановою Житомирського окружного адміністративного суду по справі №806/337/16, залишеною без змін Житомирським апеляційним адміністративним судом Є ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовлено, з тих підстав, що різниця повинна виплачуватись Командуванням Сухопутних військ ЗС України (військова частина НОМЕР_3 ). 16.03.2018 року ОСОБА_1 звернувся з скаргою до Командувача Сухопутних військ ЗС України з приводу перерахунку та виплати різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, проте останнім відмовлено у проведенні перерахунку та виплаті різниці. Вважаючи свої права та законні інтереси порушеними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2019 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач в письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував,вказавши, що ОСОБА_1 раніше та на теперішній час не перебуває на грошовому забезпеченні у Командуванні Сухопутних військ Збройних Сил України. Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України не встановлено механізму виплати грошового забезпечення військовослужбовцям не за місцем перебування їх на грошовому забезпеченні.
Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, (далі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 року в справі № 806/4281/14 визнано протиправними дії Командування Сухопутних військ ЗС України щодо переміщення ОСОБА_1 на нижчу посаду; визнано протиправним та скасовано п.3 параграфа 2 наказу № 529 Командувача Сухопутних військ ЗС України від 3 вересня 2014 року (по особовому складу), щодо переміщення ОСОБА_1 ; визнано протиправним та скасовано наказ командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 від 15.09.2014 року № 129 про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по особовому складу); поновлено ОСОБА_1 в списках особового складу військової частини НОМЕР_2 на посаді помічника командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ).
В подальшому, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) різниці грошового забезпечення через переведення на нижчу посаду за період з 16.09.2014 року по 09.02.2016 року в розмірі 37875 грн., заподіяну моральну шкоду за незаконні дії командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) в розмірі 15000 грн.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року №806/337/16 в задоволенні позову відмовлено.
15 березня 2018 року позивач звернувся до командувача Сухопутних військ Збройних Сил України зі скаргою, в якій просив перерахувати та виплатити різницю грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, що недоотримана внаслідок незаконного переміщення.
Листом від 12.04.2018 №116/14/3/384/11 фінансово економічне управління командування Сухопутних військ Збройних Сил України Міністерства оборони України повідомило позивача, що Житомирським апеляційним адміністративним судом рішень щодо виплати ОСОБА_1 різниці належного грошового забезпечення за час виконання обов'язків на нижче оплачуваній посаді не приймалось. Зазначено про право оскарження даного рішення.
Не погоджуючись з правомірністю дій відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до п.4 ч.3 ст. 2 КАС України є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.
Доказами в адміністративному судочинстві відповідно до ч.1 ст.72 КАС України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Докази суду надають відповідно до ч.3 ст.77 КАС України учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу».
Також Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Частиною 1 статті 9 Закону № 2011 встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення 1153/2008).
Переміщення військовослужбовців передбачено п.110 Положення №1153/2008, в якому зазначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Абзацами 7-8 пункту 110 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення) передбачено, що переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з'єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи; призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.
Як було встановлено Житомирським окружним адміністративним судом по справі №806/337/16, посада помічника командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ), на момент незаконного переміщення ОСОБА_1 на нижчу посаду, відносилась до номенклатури Командувача Сухопутних військ ЗС України.
Відповідно до п.231 Положення про проходження служби, у разі незаконного звільнення з військової служби військовослужбовець, який проходить військову службу за контрактом, підлягає поновленню на військовій службі на попередній або за його згодою на іншій, не нижчій, ніж попередня, посаді. У разі поновлення на військовій службі орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання щодо виплати військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення.
У відповідності до пункту 1.11 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року за № 260 (далі - Інструкція №260), військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв'язку з цим поновлені на військовій службі (посаді), за рішенням повноважного органу, який прийняв рішення про таке поновлення, виплачується грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, що вони недоотримали внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний місяць, а за декілька днів, визначається виходячи з кількості календарних днів у цьому місяці (п.1.7 даної Інструкції №260).
Як встановлено судом, постановою Житомирського окружного адміністративного суду по справі №806/337/16 від 01.06.2016 року, яке набрало законної сили, на виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2015 року по справі № 806/4281/14 командувач Сухопутних військ ЗС України повинен був видати відповідний наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаду помічника командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) і відповідно прийняти рішення про виплату різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, що він недоотримав внаслідок незаконного переміщення, чого зроблено не було, у зв'язку із чим суд вважає, що вини відповідача, який на даний час не підпорядкований Командуванню Сухопутних військ ЗС України, в непоновленні ОСОБА_1 на посаді, як і переміщенні з цієї посади, та невиплаті йому різниці грошового забезпечення не має і ця різниця повинна виплачуватись Командуванням Сухопутних військ ЗС України (військова частина НОМЕР_3 ).
Відповідно до вимог ч.4 ст. 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що судовим рішенням було встановлено, що до повноважень саме командувача Сухопутних військ ЗС України відносяться повноваження із видання відповідного наказу про поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника командира військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ), так само як і переведення на нижчу посаду, та вирішення виплати різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного переміщення не зважаючи на механізм оформлення такої пропозиції, в тому числі, і шляхом оформлення відповідного подання.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про зобов'язання Командування Сухопутних військ Збройних Сил України провести перерахунок різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, що ОСОБА_1 недоотримав внаслідок незаконного переміщення.
Що ж стосується позовних вимог про зобов'язання Командування Сухопутних військ Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення через незаконне переведення ОСОБА_1 на нижчу посаду за період з 16.09.2014 по 09.02.2016 в розмірі 37 875,00 грн, то суд зазначає.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 року у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.
Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Враховуючи, що судом встановлено, що до повноважень саме командувача Сухопутних військ ЗС України відносяться повноваження щодо вирішення виплати різниці грошового забезпечення за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді внаслідок незаконного переміщення не зважаючи на механізм оформлення такої пропозиції, в тому числі, і шляхом оформлення відповідного подання, то задоволенню підлягають вимоги в частині зобов'язання Командування Сухопутних військ Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення через незаконне переведення ОСОБА_1 на нижчу посаду за період з 16.09.2014 по 09.02.2016.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 77, 139, 243-245, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України провести перерахунок різниці грошового забезпечення ОСОБА_1 за час виконання військового обов'язку на нижче оплачуваній посаді, що ОСОБА_1 недоотримав внаслідок незаконного переміщення.
Зобов'язати Командування Сухопутних військ Збройних Сил України виплатити ОСОБА_1 різницю грошового забезпечення через незаконне переведення ОСОБА_1 на нижчу посаду за період з 16.09.2014 по 09.02.2016.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа