Єдиний унікальний номер справи: 490/10350/18
Номер провадження 11-кп/819/428/20 Головуючий в 1-й інстанції : ОСОБА_1
Категорія: ч.4 ст.152 КК України Доповідач: ОСОБА_2
16 березня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
Головуючого: ОСОБА_2
Суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
Секретар: ОСОБА_5
За участю прокурора: ОСОБА_6
Захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні Херсонського апеляційного суду в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження №12018150020002306 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.02.2020 року про продовження тримання під вартою, відносно:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Миколаєва, громадянина України, не одруженого, не працюючого, учня Миколаївського професійного промислового ліцею № 10, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч .4 ст.152 КК України, -
Зазначеною ухвалою відносно ОСОБА_8 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03.04.2020 року до 24.00 години.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням, захисник ОСОБА_7 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування апеляційних вимог вказує на те, що ухвала не відповідає вимогам ст. 370 КПК України та є недостатньо вмотивованою, судом не в повній мірі наведені належні і достатні мотиви її ухвалення. Так, сторона захисту вказує на те, що фактично єдиним обґрунтуванням необхідності продовження такого запобіжного заходу є тяжкість інкримінованого ОСОБА_8 злочину.
Також зазначає, що прокурором до клопотання не було додано жодних матеріалів, які б доводили наявність обставин, що ризики зазначені в минулих ухвалах, якими продовжувався запобіжний захід відносно обвинуваченого, продовжили існувати та не зменшилися. При цьому ні прокурор, ні суд не посилається на наявність нових обставин, які б виправдовували продовження найсуворішого запобіжного заходу.
Просить скасувати ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.02.2020 року про продовження тримання під вартою та обрати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Заслухавши суддю - доповідача, захисника ОСОБА_7 який просив задовольнити апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти апеляційної скарги та просив залишити оскаржувану ухвалу без змін, в судових дебатах сторони залишилися на своїх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Під час досудового розслідування кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.06.2018 року відносно ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який тим же судом було неодноразово в подальшому продовжено та 05.02.2020 року продовжено запобіжний захід до 03.04.2020 року з метою запобігання ризикам переховатися від органів досудового слідства та суду та вчинення інших кримінальних правопорушень.
Рішенням Конституційного суду України від 13.06.2019 року визнано неконституційним закріплене у статтею 392 КПК України обмеження права учасників кримінального провадження окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідно до ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановлені судом першої інстанції на стадії судового розгляду, до ухвалення судового рішення по суті, підлягають перегляду в апеляційному порядку.
Судом першої інстанції під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.152 КК України, 05.02.2020 року постановлено ухвалу про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 03.04.2020 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у виді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Вказані вимоги закону судом першої інстанції дотримані.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки судовий розгляд кримінального провадження триває, є необхідність в дослідженні обставин по справі, а тому неможливо завершити судовий розгляд з ухваленням судового рішення по суті до закінчення строку дії обраного відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Виходячи з даних матеріалів кримінального провадження, є правильним висновок суду першої інстанції відносно того, що ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, визначені при застосуванні даного запобіжного заходу, не зменшились.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, може переховуватися від суду, вчинити інше правопорушення, не має постійного джерела доходів та власної сім'ї, що свідчить про відсутність у нього стійких соціальних зв'язків.
Колегія суддів звертає увагу на тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушень, а також на вік потерпілої особи, і ці обставини, на думку колегії суддів, дають достатні підстави вважати, що у разі відмови у продовженні строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо нього, перебуваючи на свободі, він може вчинити активні дії щодо переховування від суду, незаконно впливати на потерпілу, вчинити інші кримінальні правопорушення, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою з метою забезпечення виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків та запобігання спробам перешкоджати правосуддю та встановленню істини у кримінальному провадженні, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів, а тому доводи апелянта, які це заперечують, являються безґрунтовними.
Саме продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого, на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого, свідків, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
На підставі вище викладеного, а також враховуючи дані про особу обвинуваченого, в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність стороною обвинувачення у клопотанні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне в матеріалах справи відсутні.
З огляду на вищевикладене, твердження захисника ОСОБА_7 про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, є непереконливими, а також з огляду на характер, вид та обставини вчинення злочину, в якому обвинувачується ОСОБА_8 , відомості про його особу та вказані обставини, не зменшують встановлені ризики та не є визначальними аргументами, які б могли бути запорукою належної процесуальної поведінки та надали б можливість застосувати до останнього запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 про недоведеність наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, являються голослівними та спростовуються матеріалами провадження.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , під час апеляційного розгляду не встановлено.
Зважаючи на викладене, підстав для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги захисника, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 05.02.2020 року про продовження тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 03.04.2020 року, - без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційній інстанції не підлягає.
Судді: (три підписи)