17 березня 2020 року
м.Суми
Справа №585/4263/19
Номер провадження 22-ц/816/552/20
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Левченко Т. А. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Хвостика С. Г.
сторони:
позивач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у приміщенні Сумського апеляційного суду в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Євлах О.О., в приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області, повний текст рішення складено 17 грудня 2019 року,
У листопаді 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі- АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 07 червня 2017 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.
Так як відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, АТ КБ «ПриватБанк» просить стягнути з нього заборгованість, яка станом на 15 липня 2019 року становить 14985 грн 34 коп. та складається із: 10307 грн 92 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 3027 грн 29 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 460 грн 35 коп. -заборгованість за нарахованими відсотками, 0 грн 00 коп. - пеня за прострочене зобов'язання, 0 грн 00 коп. - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн 00 коп. - штраф (фіксована частина), 689 грн 78 коп. (процентна складова) та судові витрати.
Роменський міськрайонний суд Сумської області рішеннямвід 12 грудня 2019 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовив.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що згідно укладеного договору від 07 червня 2017 року відповідачу банком відкрито банківський рахунок з нульовим кредитним лімітом, що не суперечить чинному законодавству, адже особи віком від 14 до 18 років мають право самостійно укладати договори про відкриття банківських рахунків. 26 березня 2018 року (після досягнення відповідачем повноліття) банком на підставі раніше укладеного договору про надання банківського обслуговування в межах діючої платіжної схеми встановлено кредитний ліміт. Крім того, вказує на те, що відповідач активно користувався карткою із встановленим лімітом та регулярно сплачував заборгованість протягом 2017-2019 років, що також є підтвердженням наявності кредитних правовідносин та визнанням умов договору.
Оскільки відповідач почав користуватися кредитними коштами, маючи повну цивільну дієздатність, то, на думку позивача, висновок суду про нікчемність кредитного договору є помилковим.
Крім того, вказує на те, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» повернуті.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надходив.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Суд першої інстанції встановив та з матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2017 року між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої останній отримав платіжну картку. Розмір процентної ставки за користування кредитними коштами дана заява не містить (а. с. 8).
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, який не містить дати їх затвердження (а. с. 9; 10-26).
Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15 липня 2019 року становить 14985 грн 34 коп. та складається із: 10307 грн 92 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 3027 грн 29 коп. - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 460 грн 35 коп. - заборгованість за нарахованими відсотками, 0 грн 00 коп. - пеня за прострочене зобов'язання, 0 грн 00 коп. -пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн 00 коп. - штраф (фіксована частина), 689 грн 78 коп. (процентна складова) та судові витрати (а. с. 5-7).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що характер спірних правовідносин не дає підстав віднести вказаний кредитний договір до дрібних побутових угод, відтак, оскільки на момент укладення договору відповідач був неповнолітньою особою, а доказів того, що його батьки погоджували цей договір, суду не надано, тому даний договір не відповідає вимогам ч. 2 ст. 203 ЦК України, є нікчемним і не породжує жодних наслідків, крім повернення отриманого. Також суд дійшов висновку, що відповідач отримані кредитні кошти повернув, а сума відсотків та штрафних санкцій у зв'язку з відсутністю згоди батьків на укладення договору стягненню не підлягає.
Проте погодитися з такими висновками місцевого суду не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та суд дійшов їх з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 30 ЦК України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частина друга статті 32 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що між банком та позичальником укладений договір, який не суперечить чинному законодавству України. ОСОБА_2 своїм підписом підтвердив, що йому було надано повну інформацію щодо надання банківських послуг.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України (а.с. 27).
Тобто, на момент заповнення анкети-заяви ОСОБА_2 мав неповну цивільну дієздатність (17 років).
Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним.
Разом з тим, договір кредиту, укладений відповідно до анкети-заяви від 07 червня 2017 року ОСОБА_2 чи його батьками (заінтересовані особи) в порядку статті 222 ЦК України не оспорений та недійсним не визнаний.
Місцевий суд зазначені обставини та норми матеріального права не врахував у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про визнання вказаного кредитного договору № б/н від 07 червня 2017 року нікчемним.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 07 червня 2017 року шляхом підписання анкети-заяви, у зв'язку з чим відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Така позиція узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).
Тому вимоги банку в частині стягнення заборгованості за процентами та штрафів задоволенню не підлягають з наведених вище підстав.
Поте, заслуговують на увагу доводи позивача, що фактично отримані відповідачем кошти, повернуті не в повному обсязі.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що витрати відповідачем кредитних коштів склали 21 660 грн 04 коп.(3-я колонка розрахунку), при цьому ОСОБА_2 на погашення заборгованості по кредиту було внесено кошти на загальну суму 15 100 грн 46 коп., з яких банк на погашення заборгованості за тілом кредиту спрямував 13657 грн 55 коп., на погашення заборгованості за простроченим тілом кредиту - 1442 грн 91 коп.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку повернуті не в повному обсязі, відтак права позивача підлягають захисту шляхом стягнення з відповідача на користь банку отриманих, але не повернутих кредитних коштів, в розмірі 6559 грн 58 коп. (21660 грн 04 коп. - 15100 грн 46 коп.).
Отже, виходячи з викладеного, рішення суду першої інстанції на підставі пунктів 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «ПриватБанк» та стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача 6559 грн 58 коп. заборгованості за кредитним договором № б/н від 07 червня 2017 року.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України пропорційно до задоволеної частини позовних вимог та апеляційної скарги з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору: в розмірі 840 грн 89 коп. за розгляд справи в суді першої інстанції та 1261 грн 33 коп. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1; 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 6559 гривень 58 копійок заборгованості за кредитним договором № б/н від 07 червня 2017 року.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840 гривень 89 копійок за розгляд справи в суді першої інстанції та 1261 гривню 33 копійок за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя-доповідач Т.А. Левченко
Судді: О.І. Собина
С.Г. Хвостик