Номер провадження: 22-ц/813/3587/20
Номер справи місцевого суду: 520/4080/16-ц
Головуючий у першій інстанції Калашнікова О.І.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
03.03.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
за участю секретаря - Чепрас А.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року у складі судді Калашнікової О.І.,
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в якому з урахуванням уточнень, просила стягнути солідарно з відповідачів матеріальну шкоду у сумі 108 608,00 грн, завдану самочинною реконструкцією у будинку АДРЕСА_1 ; на відшкодування моральної шкоди - 700 000 грн; 7648,03 грн. відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України в якості штрафних санкцій за несвоєчасне виконання рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого 20.01.2014 у справі за №1512/16117/2012, інфляційні в сумі 90 587,71 грн, в якості процентів на суму боргу 43191,84 грн. та судові витрати у сумі 16 449,02 грн.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач є власником 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 13.06.1994. Відповідачам на праві власності на підставі договору дарування від 02.12.2002 належить 1/2 частина цього ж будинку. Відповідачі у період з 2003 по 2009 роки самочинно реконструювали належну їм частину будинку (шляхом надбудови другого і третього поверхів), що встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси, ухваленим 20.01.2011. Дії з самочинної реконструкції частини будинку спричинили матеріальну шкоду та збитки ОСОБА_1 , як співвласнику цього реконструйованого будинку, що встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси, ухваленим 20.01.2014, яким з відповідачів в солідарному порядку стягнуто на користь ОСОБА_1 на відшкодування шкоди 57721 грн. Рішення суду набрало законної сили. ОСОБА_1 отримала виконавчий лист і пред'явила його для примусового виконання до виконавчої служби, але рішення не виконано.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про відшкодування моральної і матеріальної шкоди задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 300 000 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 понесені судові витрати в сумі 10 449,02 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в сумі 4500 грн.
Додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 92907,49 грн., з яких 8094 грн. - 3% річних, 84813,49 грн. - інфляційні втрати; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ з суми боргу.
Не погодившись з додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу та просила визнати незаконним і нечинним додаткове рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року в частині відмови в задоволенні заявлених позивачем вимог і ухвалити нове рішення про задоволення позову повністю; стягнути судові витрати у сумі 16449,02 грн.
Не погоджуючись з додатковим рішенням Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 , ОСОБА_1 просила відмовити в її задоволенні, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Відповідачі про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
27.01.2020 від адвоката Шалько О.А. надійшла заява про те, що останній не представляє інтереси ОСОБА_4 у даній справі у зв'язку із закінченням повноважень, новий договір на представництво інтересів не укладався.
27.01.2020 від адвоката Вуж Д.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника співвідповідача ОСОБА_3
31.01.2020 від адвоката Вуж Д.В. надійшла заява про те, що останній не представляє інтереси ОСОБА_3 у даній справі у зв'язку із тим, що продовження дії договору не планується у зв'язку з несплатою клієнтом гонорару.
02.03.2020 від ОСОБА_4 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що 27.02.2020 розірвано договір з адвокатом, а тому ОСОБА_4 необхідний час для укладення договору з новим адвокатом.
Враховуючи, що справа перебуває у суді з 2016 року, що свідчить про досить тривалий розгляд, а особи, які є відповідачами у даній справі, про розгляд справи сповіщені належним чином та мали достатньо можливості завчасно укласти договір про надання правової допомоги, з метою запобігання зловживання процесуальними правами сторін, а також для забезпечення рівності усіх сторін під час розгляду справи, суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи слід відмовити, розгляд справи здійснювати за відсутністю відповідачів.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника, дослідивши доводи, наведенні в апеляційних скаргах, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо певної позовної вимоги, з приводу якої сторони надавали докази і давали пояснення, не ухвалене рішення.
Ухвалюючи додаткове рішення судом першої інстанції встановлено, що судовим рішенням від 09.01.2019 визнано вимоги ОСОБА_1 до подружжя ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди з відповідачів на користь позивача стягнуто 300 000 грн., вимоги про відшкодування матеріальної шкоди залишені без задоволення. Судом вирішене питання судових витрат. 09.01.2019 суд оголосив вступну та резолютивну частину рішення. При вирішенні повного тексту судового рішення було виявлено, що стосовно вимог в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних, процентів на рівні облікової ставки НБУ з грошових коштів в сумі 57271 грн., судом рішення не ухвалене. У зв'язку з викладеним, судом ухвалено додаткове рішення про відшкодування моральної і матеріальної шкоди. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 92907, 49 грн., де 8094 грн. - 3% річних, 84813,49 грн. - інфляційні втрати. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ з суми боргу.
Отже, судом першої інстанції додатковим рішенням розглянуті вимоги та викладені в резолютивній частині щодо стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_4 і ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 92907, 49 грн., де 8094 грн. - 3% річних, 84813,49 грн. - інфляційні втрати. Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні вимог про стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ з суми боргу.
Оскаржуючи додаткове рішення ОСОБА_1 не погоджується з відмовою в задоволенні позову в частині стягнення процентів на рівні облікової ставки НБУ з суми боргу.
Апеляційний суд зазначає, що вимога про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, які стягнуті за рішенням суду на відшкодування позивачу матеріальної шкоди, задоволенню не підлягає, так як не міститься на вимогах закону, у даному випадку зобов'язання між сторонами щодо сплати грошових коштів виникли не з договірних правовідносин, а з деліктних.
Доводи викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_4 на додаткове рішення суду зводяться до незгоди з рішенням суду Київського районного суду м. Одеси від 09 січня 2019 року по суті вирішення певних позовних вимог.
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів
У частині третій статті 510 ЦК Українивизначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Отже, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.
Рішенням суду ОСОБА_1 присуджено до стягнення кошти, відтак зобов'язання з його сплати є грошовим.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК Українияк спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання. У зв'язку з чим доводи ОСОБА_2 в цій частині є безпідставними.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі N 910/10156/17 (провадження N 12-14гс18), яка вказала, що приписи статті 625 ЦК Українипоширюються на всі види грошових зобов'язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі N 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.
Враховуючи вказане, слід вважати доводи апеляційних скарг безпідставними та апеляційні скарги слід відхилити, оскаржуване додаткове рішення залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Додаткове рішення Київського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складений 17.03.2020.
Головуючий:
Судді: