Номер провадження: 22-ц/813/4566/20
Номер справи місцевого суду: 496/176/19
Головуючий у першій інстанції Пендюра Л. О.
Доповідач Черевко П. М.
17.03.2020 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Черевка П.М.,
суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м.Одеса цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
встановив:
18.01.2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, уточнивши який, просила стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 2000 грн. щомісяця, починаючи з дня пред'явлення позову до суду до досягнення дітьми повноліття.
Свої вимоги мотивувала тим, що 11.10.2003 року вона уклала шлюб з відповідачем по справі, від якого вони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які проживають разом з нею та знаходяться на її утриманні. Посилаючись на те, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання дітей, просила стягнути з нього аліменти.
Відповідач подав до суду заяву про стягнення з нього аліментів у розмірі 2000 грн. на кожну дитину.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2019 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2000 грн. щомісяця до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 , починаючи з дня подачі позову до суду - з 18.01.2019 року, та на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 2000 грн. щомісяця до її повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_6 , починаючи з дня подачі позову до суду - з 18.01.2019 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції від 12.06.2019 року, зменшити розмір аліментів на утримання дітей до 1100 гривень щомісячно на кожну дитину до їх повноліття, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані всі обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що при розгляді справи, суд не врахував його матеріальне становище, а саме те, що він на час ухвалення рішення не був офіційно працевлаштований, не мав постійного заробітку, розмір встановлених судом аліментів не відповідає його матеріальному становищу.
У відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 11.10.2003 року, про що свідчить свідоцтво про одруження серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 та серії НОМЕР_3 відповідно.
Діти проживають разом з позивачем та знаходяться на її утриманні, про що свідчить довідка Кам'янської сільської ради Біляївського району Одеської області №8 від 10.01.2018 року.
Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає.
У відповідності до ч.1 ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно з положеннями ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а ч.3 ст.181 вказаного Кодексу передбачено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Частиною 2 ст.182 Сімейного кодексу України встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Суд має виходити з необхідності забезпечення рівності не тільки прав, але й обов'язків батьків щодо догляду та матеріального забезпечення дитини. При вирішенні спору суд має врахувати положення ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», за якою кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Конвенцією про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В Декларації прав дитини проголошено, що дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримає захист та допомогу.
Законодавцем положенням ч.2 ст.51 Конституції України закріплений конституційний обов'язок батьків утримувати своїх дітей.
Батьки дитини мають рівні обов'язки з надання утримання дитині, оскільки згідно з ч.1 ст.141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 лютого 2016 року № 6-1296цс15.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно із ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.
Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Бочан проти України» від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст.6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.
Посилання автора апеляційної скарги на неповне з'ясування обставин, що мають істотне значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом обставинами, яким дана правильна правова оцінка.
Також суд зазначає, що суд першої інстанції у рішенні суду повно відобразив обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій.
Крім цього, доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в зв'язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.368, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 12 червня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повне судове рішення складено 17 березня 2020 року.
Головуючий: П.М. Черевко
Судді: А.І. Дрішлюк
М.М. Драгомерецький