16 березня 2020 року
м. Київ
Справа № 922/227/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,
здійснивши перегляд у порядку письмового провадження касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Клочко Світлани Василівни
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 (судді: Пушай В. І., Барбашова С. В., Зубченко І. В.),
та рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2019 (суддя: Кухар Н. М.),
за позовом Приватного підприємства "Торгівельні ряди"
до Фізичної особи-підприємця Клочко Світлани Василівни
про стягнення 232 890,00 грн,
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У січні 2019 року Приватне підприємство "Торгівельні ряди" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просило стягнути з Фізичної особи-підприємця Клочко Світлани Василівни 105 600,00 грн - заборгованості з орендної плати, 18 419,00 грн - інфляційних втрат, 4 487,00 грн - 3 % річних, 5 184,00 грн - пені та 99 200,00 грн неустойки, нарахованої на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України за час прострочення повернення об'єкта найму.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач з лютого 2016 року не проводить розрахунки по орендній платі і після закінчення строку дії договору оренди не повернув взятий в оренду об'єкт найму за актом приймання-передачі.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.05.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019, позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Клочко Світлани Василівни на користь Приватного підприємства "Торгівельні ряди" 99 200,00 грн неустойки. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
2.2. Господарські суди попередніх інстанцій з огляду на відсутність належних доказів повернення відповідачем орендованого майна позивачеві, дійшли висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення неустойки в сумі 99 200,00 грн на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України за користування торговельним місцем після закінчення строку дії договору. Також суди зауважили, що відсутність порушення зобов'язання з оплати орендної плати з боку відповідача виключає можливість стягнення з останнього інфляційних втрат та 3 % річних, оскільки частина друга статті 625 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних виключно у разі порушення боржником грошового зобов'язання перед кредитором, так само як і виключає можливість стягнення пені з відповідача за відсутності порушення основного зобов'язання під час дії договору.
3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
3.1. У касаційній скарзі Фізична особа-підприємець Клочко Світлана Василівна просить скасувати судове рішення місцевого господарського суду в частині стягнення неустойки в сумі 99 200,00 грн на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України та скасувати постанову апеляційної інстанції.
3.2. Касаційну скаргу мотивовано тим, що з одних й тих самих однотипних правовідносин Східний апеляційний господарський суд (постанова від 31.07.2019 у справі № 922/3696/18) прийняв два протилежних рішення.
3.3. Також скаржник вказує, що позивач не має права надавати землю в суборенду, оскільки не отримував такого дозволу від власника землі - Кегичівської селищної ради.
3.4. У відзиві на касаційну скаргу Приватне підприємство "Торгівельні ряди" не погоджується із доводами скаржника, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
4. Розгляд справи Верховним Судом
4.1. Ухвалою Верховного Суду від 20.01.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Клочко Світлани Василівни для здійснення перегляду постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2019 у справі № 922/227/19 у письмовому провадженні.
4.2. 04.03.2020 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшло клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні при перегляді справи в порядку касації.
4.3. Розглянувши вказане клопотання, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо відсутності підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
4.4. Відповідно до частини четвертої статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
4.5. Предметом спору у цій справі є стягнення грошових коштів в розмірі 276 526,32 грн, тобто ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому перегляд судових рішень у цій справі здійснюється відповідно до вимог статті 301 Господарського процесуального кодексу України у письмовому провадженні, і у такому випадку судове засідання не проводиться (частина тринадцята стаття 8 Господарського процесуального кодексу України).
4.6. Згідно з частиною шостою статті 301 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п'ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
4.7. Отже, питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від наявності конкретних обставин обґрунтованість яких визначається судом з урахуванням вимог закону, а також інших критеріїв.
4.8. Оскільки таких обставин для розгляду касаційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховним Судом встановлено не було, Суд не вбачає підстав для розгляду даної справи з викликом учасників справи.
5. Обставини встановлені судами
5.1. 15.06.2015 між Приватним підприємством "Торгівельні ряди" (наймодавець) та Фізичною особою-підприємцем Клочко С.В. (наймач) укладений договір найму (оренди) торговельного місця на Кегичівському ринку ПП "Торгівельні ряди" № 23, відповідно до умов якого наймодавець передає, а наймач приймає у тимчасове платне користування торговельне місце у вигляді ділянки із твердим покриттям площею 25 кв.м (далі - об'єкт найму), яке розташоване на ринку ПП "Торгівельні ряди" за адресою: 64003, вул. Миру, 30, смт Кегичівка Харківської області для торгівлі товарами з дотриманням вимог чинного законодавства України.
5.2. Вступ наймача у користування об'єктом найму настає одночасно з підписанням сторонами договору (пункт 2.1 договору).
5.3. За умовами пункту 2.4 договору об'єкт найму вважається поверненим наймодавцю з часу підписання сторонами акта приймання-передачі про фактичне повернення майна з оренди.
5.4. Наймодавець має право виступати з ініціативою щодо внесення змін до договору або його дострокового розірвання у випадку несвоєчасної сплати плати за користування об'єктом найму або використання об'єкта найму на цілі, не обумовлені договором, недосягнення згоди про збільшення розміру плати за користування об'єктом найму тощо (пункт 4.4.3 договору).
5.5. Відповідно до пункту 5.1.6 договору при затримці повернення з вини наймача торговельного місця після припинення дії цього договору наймач сплачує плату за користування об'єктом найму у подвійному розмірі до дня фактичної передачі об'єкта найму за актом приймання-передачі.
5.6. Згідно з пунктом 6.4 договору, його дія припиняється, у тому числі, внаслідок: - закінчення строку його дії; - дострокового його розірвання на вимогу наймодавця або наймача; - несплати наймачем плати за користування об'єктом найму більше 3-х місяців.
5.7. 07.02.2016 позивач звертався до відповідача з проектом додаткової угоди про внесення змін до пункту 3.1 (розмір плати) та пункту 6.1 (строк дії) договору, яка не була підписана останнім.
5.8. Позивач неодноразово звертався до відповідача із претензіями та заявами з вимогами, зокрема, повернення об'єкта найму зі складанням акта приймання-передачі, які залишені без відповіді та реагування.
5.9. Починаючи з 20.02.2016 відповідач припинив сплату орендної плати за користування об'єктом найму та в порушення умов договору не повернув об'єкт найму позивачу за актом приймання-передачі.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
6.2. Ураховуючи приписи статті 300 Господарського процесуального кодексу України, а також доводи та вимоги касаційної скарги, предметом даного касаційного провадження є рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 в частині розгляду позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 99 200,00 грн неустойки, нарахованої на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
6.3. У статтях 6, 627 Цивільного кодексу України встановлено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
6.4. Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.
6.5. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
6.6. Виходячи із системного аналізу Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105 договори, укладені між адміністрацією ринку і суб'єктами підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю, є за своєю правовою природою договорами оренди (найму) торгових площ (постанова Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 3-113гс11).
6.7. За змістом статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
6.8. Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов'язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
6.9. Невиконання наймачем обов'язку щодо повернення речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов'язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.
6.10. Зазначений особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов'язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов'язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі визначеному статтею 785 Цивільного кодексу України.
6.11. Тому важливим при здійсненні оцінки правомірності заявленої вимоги про стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України є урахування обставин невиконання зобов'язання орендарем щодо неповернення майна в контексті добросовісності поведінки останнього як контрагента за договором, її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.
6.12. За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов'язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов'язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. 6.13. Законодавцем у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
6.14. Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов'язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.
6.15. До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов'язку щодо повернення орендодавцю об'єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об'єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов'язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі об'єднаної палати Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.
6.16. Надаючи оцінку діям орендаря щодо повернення об'єкта найму по закінченню орендних правовідносин з орендодавцем, суди встановили, що відповідач не виконав обов'язку щодо його повернення. При цьому, скаржник не ставить під сумнів повноту дослідження наданих доказів у цій частині судами першої та апеляційної інстанцій.
6.17. Окрім того, судами першої та апеляційної інстанції не встановлено і обставин ухилення орендодавця від обов'язку прийняти об'єкт найму та оформити повернення наймачем орендованого майна, як підстави звільнення відповідача від сплати орендодавцю неустойки за час прострочення повернення такого майна.
6.18. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань по поверненню орендованого майна, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки у силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, оскільки наявність вини відповідача саме у неповерненні об'єкта найму позивачеві ґрунтується на встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактах.
6.19. Таким чином, з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення у справі прийняті із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
6.20. Посилання скаржника на сумніви щодо наявності у позивача права на передання майна у найм, а також на інші чинники, які, на його думку, можуть свідчити про незаконність укладення договору щодо торговельних місць на ринку, колегія суддів відхиляє, адже, такі обставини не є предметом доказування у даній справі.
6.21. Доводи скаржника, які обґрунтовані висновками Східного апеляційного господарського суду у справі № 922/3696/18 (постанова від 31.07.2019) не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на положення статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України.
7. Висновки Верховного Суду
7.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
7.2. Частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
7.3. Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
7.4. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
7.5. Відповідно до частини першої статті 309 цього Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
7.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що судові рішення у справі прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не вбачається.
7.7. Посилання та доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, в якості підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду під час касаційного провадження та в більшості своїй, зводяться до переоцінки доказів, що за змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
8. Розподіл судових витрат
8.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Клочко Світлани Василівни залишити без задоволення.
2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.09.2019 та рішення Господарського суду Харківської області від 21.05.2019 у справі № 922/227/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Зуєв
Судді Н. О. Багай
Т. Б. Дроботова