02.03.2020 Справа № 363/1239/18
02 березня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Рудюка О.Д.,
за участю секретаря Клименко В.В.,
представника позивача Травянка О.І. ,
відповідача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Коломійця І.О. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгороді в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та позбавлення права користування житловим приміщенням,
встановив:
Позивач в квітні 2018 року звернулася до суду з даним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 16.05.1998 року по 27.11.2012 року та з 29.12.2012 року по 26.02.2016 року. Від шлюбу має доньку ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період шлюбу 16.01.2002 року позивач уклала з Відкритим акціонерним товариством «Домобудівний комбінат № 4» інвестиційний контракт № 31103 на отримання в майбутньому для себе особисто у свою власність житло у вигляді двох кімнатної квартири загальною площею 73,8 кв.м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 . Відповідно до інвестиційного контракту № 31103 від 16.01.2002 року позивач уклала Кредитну угоду 07.03.2002 року № 31103-Н з АКБ «Аркада», згідно якої отримала грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США на виконання інвестиційного контракту. Вказані кошти позивач повністю сплатила ВАТ «Домобудівний комбінат № 4», який будував для неї житло. Всі платежі по кредитній угоді позивач сплачувала зі своїх особистих коштів, відповідач категорично відмовлявся сплачувати кредитні кошти для отримання житла у спільну власність подружжя. У 2007 році позивач для погашення заборгованості за кредитною угодою від 07.03.2002 року перед АКБ «Аркада» уклала новий кредитний договір № 014/2561/82/51473 з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», згідно якого позивачу відкрили кредитну лінію у розмірі 10 000 доларів США. Того ж дня 19.01.2007 року був підписаний іпотечний договір для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Усі зобов'язання за кредитним договором від 19.01.2007 року позивачем були виконані в повному обсязі. Позивач зазначає, що відповідач не приймав жодної участі у придбанні вказаної квартири, вона самостійно виплатила всі грошові зобов'язання за кредитними договорами, а таким чином вважає придбану квартиру своєю особистою власністю. За спільне подружнє життя позивач постійно працювала на декількох підприємствах, самостійно утримувала родину, сплачувала комунальні платежі. На даний час позивач вдруге уклала шлюб. Відповідач з 2016 року не проживає в даній квартирі, хоча залишається там зареєстрованим з 2003 року. Відповідач постійно погрожує позивачу, що позбавить іі та доньку житла, а тому вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав на житло.
Позивач неодноразово змінювала позовні вимоги на підставі заяв про уточнення позовних вимог та зміну предмету позову від 15.03.2019 року та 29.05.2019 року. З урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог та зміну предмету позову від 29.05.2019 року позивач просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 такою, що не є спільним майном подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; усунути перешкоди ОСОБА_4 у володінні, користуванні та розпоряджанні вказаною квартирою, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_5 ; заборонити ОСОБА_2 володіти, користуватись та розпоряджатись вказаною квартирою; стягнути судові витрати на сплату судового збору 8 810 грн., та витрати на правову допомогу в сумі 24 700 грн.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 20.06.2018 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження з проведенням підготовчого судового засідання.
24.10.2018 року та 10.06.2019 року до суду від представника відповідача ОСОБА_5 - адвоката Коломійця І.О. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позову в повному обсязі, оскільки вважає позовні вимоги необґрунтованими та незаконними. Обґрунтовує тим, що спірна квартира набута позивачем у власність на підставі інвестиційного контракту від 16.01.2002 року, укладеного під час перебування сторонами у шлюбі, тому така квартира не може бути особистою власністю позивача в контексті ст. 24 КпШС України, який діяв на момент придбання спірної квартири. Вважає, що дана спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Оскільки кожен з подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження майном подружжя, вважає, що відповідач не позбавлений права користуватись спільним майном подружжя. Спірна квартира придбавалась за спільні кошти подружжя, відповідач мав дохід, укладений кредитний договір від 19.01.2017 року укладався в інтересах сім'ї. В даному договорі позивач підтвердила, що спірна квартира придбавалась в шлюбі з позивачем, який надав згоду на укладення даного договору. А тому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що до Вишгородського районного суду Київської області ним подано позов про поділ майна подружжя. (а.с. 110-111, 178-180).
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 22.08.2019 року по даній справі закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду.
Представник позивача - адвокат Травянко О.І. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просить суд їх задовольнити з підстав викладених у позові та у заяві про уточнення позовних вимог та зміну предмета позову та наданої суду письмової промови у судових дебатах.
Відповідач та його представник Коломієць І.О. в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог, просять суд відмовити у задоволенні позову, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 10.06.2019 року.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за звернення особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 перебувала в шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 16.05.1998 року по 09.11.2012 року та з 29.12.2012 року по 26.02.2016 року, що підтверджується копією свідоцтв про одруження, актовий запис № 64 від 16.05.1998 року (а.с. 22) та розірвання шлюбу, актовий запис № 89 від 09.11.2012 року (а.с. 38); копією свідоцтв про шлюб, актовий запис № 316 від 28.12.2012 року (а.с. 39) та рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 26.02.2016 року про розірвання шлюбу (а.с. 40). Від шлюбу має доньку ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 та ОСОБА_8 уклали шлюб 07.11.2017 року, прізвище дружини після одруження « ОСОБА_4 » (а.с. 72).
На підставі свідоцтва про право власності позивач ОСОБА_4 є власником двох кімнатної квартири АДРЕСА_1 , виданого на підставі рішення Вишгородської міської ради 08.04.2003 року № 172 та зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно 10.05.2003 року , реєстраційний номер 885466 (а.с. 25-28).
Вказана квартира побудована ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» з існуючими будівельними нормами і інвестиційного контракту № 31103 від 16.01.2002 року, укладеного між ВАТ «Домобудівний комбінат № 4» та інвестором ОСОБА_4 , що підтверджується актом прийому-передачі квартири інвестору від 21.02.2003 року (а.с. 24).
Згідно листа Акціонерного комерційного банку «Аркада» № 31/4 від 19.01.2007 року вбачається, що ОСОБА_4 виконала свої зобов'язання по Кредитній угоді № 31103-Н від 07.03.2002 року (а.с.30).
19.01.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/2561/82/51473, згідно якого Банк надав позичальнику ОСОБА_4 кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 10 000 доларів США на термін 120 місяців з 19.01.2007 року по 19.01.2017 року, з процентною ставкою 14% відсотки річних (а.с. 33-35). Згідно п. 2.1. кредитного договору кредитні кошти призначені для використання на споживчі цілі.
В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору від 19.01.2007 року № 014/2561/82/51473 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір від 19.01.2007 року, згідно якого в іпотеку за цим договором передається двох кімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 73,8 кв.м., яка належить ОСОБА_4 на праві власності. Згідно п. 1.2 вказаного договору позивач ОСОБА_4 повідомила, що вказана квартира набута в шлюбі з гр. ОСОБА_2 , згода якого викладена в заяві, посвідченій приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Шостак В.Я. 19.01.2007 року (а.с. 31-32).
За вказаних обставин до правовідносин, що виникли між сторонами, підлягають застосуванню наступні норми матеріального права.
Згідно з частиною 1 Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Спірна квартира придбана сторонами в 2003 році, тобто до набрання чинності Сімейного Кодексу України, а тому при вирішенні даної справи підлягають застосуванню положення ст.ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.
Пунктом 9, 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» № 16 від 12.06.1998 року (який діяв на час спірних правовідносин) передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. При цьому належить виходити з того, що відповідно до статей 22, 25, 27-1 КпШС спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об'єктом права приватної власності (крім майна, нажитого кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу). Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним контрактом) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.
Відповідно до ст. 24 КпСШ майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші.
Враховуючи, що спірна квартира була придбана сторонами у період шлюбу у 2003 році, вона відповідно до ст. 22 КпСШ є спільною сумісною власністю подружжя.
Доводи позивача, що спірна квартира була придбана не за рахунок спільних коштів, а за кошти що належать їй особисто, не мають правового значення, оскільки позивачка не довела, що ці кошти є її особистим майном, тобто були отримані нею в дар або в порядку успадкування.
Суд критично розцінює заяви свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , нотаріальні посвідчені приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області від 13.03.2019 року щодо надання сплати грошових коштів за кредит та стосунки між подружжям, так як, мета отримання даних грошей відома свідкам лише зі слів самої ОСОБА_4 . Не приймає суд також ствердження свідків в частині того, що позивач ОСОБА_4 самостійно повернула кредитні кошти, при цьому її чоловік не приймав в цьому участі, так як дані ствердження ґрунтуються лише на припущеннях даних свідків.
Також судом критично оцінюються твердження позивача, що вона уклала кредитний договір № 014/2561/82/51473 між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_4 для погашення заборгованості за кредитною угодою від 07.02.2002 року № 31103-Н перед АКБ «Аркада», оскільки в судовому засіданні під час розгляду даної цивільної справи не здобуто доказів про те, що саме ці кошти були вкладені в інвестування спірної квартири.
Якщо на час придбання в шлюбі майна використовувались запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім'ї і не є особистою власністю подружжя.
Доводи представника позивача в частині того, що спірна квартира придбана за особисті кошти позивача, оскільки вона самостійно сплатила за інвестовану квартиру, а відповідач не приймав жодної участі в цьому, не приймається судом до уваги, так як подружжя з часу придбання спірної квартири прожили тривалий час, мали сумісне господарство, спільний бюджет, відповідач працював, у зв'язку із чим підстав вважати, що спірна квартира придбана за особисті кошти позивача у суду, немає.
Таким чином, стороною позивача не доведений факт придбання спірної квартири за свої особисті кошти, у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог в цій частині суд відмовляє.
Що стосується позовних вимог про усунення перешкоди ОСОБА_4 у володінні, користуванні та розпоряджанні вказаною квартирою, шляхом зняття з реєстрації ОСОБА_5 ; заборони ОСОБА_2 володіти, користуватись та розпоряджатись вказаною квартирою, суд зазначає про наступне.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Позовна вимога позивача про усунення перешкоди у володінні, користуванні та розпоряджанні квартирою шляхом зняття відповідача з реєстрації за місцем проживання передбачає втручання в діяльність суб'єкта владних повноважень який уповноважений приймати відповідні рішення, тоді як, суд не може підміняти собою суб'єкта владних повноважень щодо реалізації ним власних повноважень, наданих законодавством.
Така позиція суду щодо неможливості суд підміняти собою органи владних повноважень, повністю узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму № 13 від 24 жовтня 2008 року, згідно якої, суд не може підміняти державний орган, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Що стосується позовної вимоги про заборону володіти, користуватися та розпоряджатися відповідачу спірною квартирою, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 386 ЦК України визначено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 391 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику права вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст. 16, 391 ЦК України.
Аналіз вказаних правових норм дає підстави для висновку, що право власності проявляється у правомочностях власника, обмеження яких можливо виключно на підставі закону. Тобто, визначальним для прийняття рішення у спірних правовідносинах є факт належності майна позивачу на праві власності.
Таким чином, аналізуючи та оцінюючи всі обставини справи та надані на їх підтвердження докази, правові норми, що регулюють правовідносини, що склалися між сторонами, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З урахуванням положення ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати понесені позивачем відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст. 16, 317, 319, 321, 386, 391 ЦК, ст.ст. 22, 24, 28, 29 КпШС України, ст.ст. 3, 4, 13, 15, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273-279 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
В позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру та позбавлення права користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ).
Суддя О.Д. Рудюк