Справа № 185/1935/20
Провадження № 1-кс/185/470/20
17 березня 2020 року м.Павлоград
Слідчий суддя Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 , розглянувши матеріали клопотання прокурора Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_2 про арешт майна, в рамках кримінального провадження за ч. 1 ст. 365-2 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020041880000043 від 13 березня 2020 року,-
Клопотанням прокурор порушує питання про накладення арешту шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування грошовими коштами, які знаходяться на банківських рахунках :
- НОМЕР_1 , відкритому ПП «Хім-Агро-60» (код ЄДРПОУ:39687828) в ПАТ «ПУМБ», НОМЕР_2 (з можливістю оголошення ухвали слідчого судді у відділенні №1 ПУМБ в м. Павлограда за адресою: 51400, Дніпропетровська область, м. Павлоград, пров. Музейний, 2/1);
- НОМЕР_3 , відкритому ПП «Хім-Агро-60» (код ЄДРПОУ:14360570) в АТ «КБ «Приватбанк», МФО305299 місцезнаходження за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50.
Вивчивши клопотання та додані до нього документи, приходжу до наступного висновку.
Зі змісту клопотання вбачається, що 12.03.2020 року невстановлений державний реєстратор, в порушення вимог діючого законодавства , зловживаючи своїм повноваженням, здійснив запис про зміну засновників та директора ПП «Хім-Агро-60».
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України в клопотанні про арешт майна повинно бути зазначено, документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним або третіма особами таким майном. До клопотання також мають бути додані документи та інші матеріали, якими слідчий обґрунтовує доводи клопотання.
В клопотанні прокурором не зазначено та не додано документи, які підтверджують право власності на майно - грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках : НОМЕР_1 в ПАТ «ПУМБ», НОМЕР_3 в АТ «КБ «Приватбанк», належність зазначених рахунків ПП «Хім-Агро-60», або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним або третіма особами таким майном.
Так, прокурор ОСОБА_2 звертаючись до суду із клопотанням про арешт майна зазначив, що метою накладення арешту на грошові кошти є забезпечення збереження речових доказів, з посиланням на те, що об'єкти нерухомості є предметом вчинення кримінального правопорушення.
Як визначено у ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Як визначено у ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Виходячи з положень наведених норм права, майно, яке, на переконання органу досудового розслідування, має одну або декілька ознак, наведених в ст. 98 КПК України, може набути статусу речового доказу за рішенням слідчого.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 110 КПК України, рішення слідчого, прокурора приймаються у формі постанови.
Разом з тим, в матеріалах клопотання постанова про визнання речовим доказом саме грошових коштів - відсутня.
Відтак, відсутність постанови про визнання майна речовим доказом, як окремого процесуального документа, який фіксує висновок слідчого про набуття майном статусу речового доказу та мотиви з яких він дійшов такої думки, позбавляє слідчого суддю можливості провести аналіз та зробити висновок про відповідність цього майна положенням ст. 98 КПК України та наявність чи відсутність підстав для арешту майна саме з метою його збереження як речового доказу, оскільки слідчий суддя не наділений правом самостійного визначення підстав, передбачених ст. 98 КПК України та має здійснювати контроль правильності прийнятого слідчим рішення.
Наведені прокурором у клопотанні про арешт майна підстави, у зв'язку з якими майно відповідає критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, не може бути визнано достатнім для висновку, що це майно є речовим доказом, оскільки, згідно положень ст. 171 КПК України, наведені прокурором у клопотанні обставини мають бути доведені доказами, доданими до клопотання, тоді як само клопотання не є доказом будь-яких обставин.
Таким чином, прокурор, який вважає за потрібне звернутись до слідчого судді з клопотанням про арешт майна з метою забезпечити збереження його як речового доказу, першочергово мав би визнати майно, на яке він просить накласти арешт, речовим доказом у кримінальному провадженні шляхом винесення про це постанови, в якій зазначити підстави для визнання майна речовим доказом, з огляду на положення ст. 98 КПК України, проте таких дій вчинено не було, з огляду на відсутність у доданих до клопотання матеріалах постанови про визнання майна речовим доказом.
Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Аналізуючи викладене, слідчий суддя зазначає, що клопотання прокурора про накладення арешту на майно не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
Згідно ч. 3 ст. 172 КПК України, слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору, цивільному позивачу та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора чи цивільного позивача менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу. У такому разі тимчасово вилучене в особи майно підлягає негайному поверненню після спливу встановленого суддею строку, а у разі звернення в межах встановленого суддею строку з клопотанням після усунення недоліків - після розгляду клопотання та відмови в його задоволенні.
За таких обставин, слідчий суддя, встановивши, що клопотання подано без додержання вимог ст. 171 КПК, повертає його прокурору, цивільному позивачу для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170, 171, 172 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання прокурора Павлоградської місцевої прокуратури ОСОБА_2 про арешт майна, в рамках кримінального провадження, за ч. 1 ст. 365-2 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42020041880000043 від 13 березня 2020 року - повернути прокурору для усунення недоліків в строк 72 години.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя: ОСОБА_1