17 березня 2020 р. Справа № 480/4651/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Катунова В.В.
суддів: Ральченка І.М. , Бершова Г.Є.
за участю секретаря судового засідання Патової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 (суддя В.О. Павлічек, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021) по справі № 480/4651/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у Сумській області
про визнання дій протиправними, скасування повідомлення, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області (далі по тексту - відповідач), третя особа - Головне управління державної казначейської служби України у Сумській області (далі по тексту - третя особа), в якій просив:
- визнати протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо повернення виконавчого документа, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області 11.01.2017 по справі №583/1452/16-а без прийняття до виконання;
- скасувати повідомлення Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області Ричкаля С.П. від 07.03.2019 про повернення виконавчого документу, виданого судом 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а, без прийняття до виконання;
- зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" відкрити виконавче провадження з виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області по справі № 583/1452/16-а як виконавчого документа, виданого судом 11.01.2017, в частині стягнення штрафу в сумі 16 000,00 грн. з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Зленко Т.В., як керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови Охтирського міськрайонного суду від 06.06.2016р. та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016р. по справі №583/1452/16-а на користь ОСОБА_1 ;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання з рахунку, призначеного для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів державної влади, на користь ОСОБА_1 , 10000 (десять тисяч) гривень на відшкодування моральної шкоди, завданою бездіяльністю Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області щодо повернення виконавчого документа, виданого Охтирським міськрайонним судом Сумської області 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а без прийняття до виконання.
Скасовано повідомлення Головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області Ричкаля С.П. від 07.03.2019 про повернення виконавчого документу, виданого судом 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а, без прийняття до виконання.
Зобов'язано Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області (вул. Герасима Кондратьєва, 28, м. Суми, 40003, код ЄДРПОУ 34933040) відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" відкрити виконавче провадження з виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області по справі № 583/1452/16-а як виконавчого документа, виданого судом 11.01.2017, в частині стягнення штрафу в сумі 16 000,00 грн. з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Зленко Т.В., як керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови Охтирського міськрайонного суду від 06.06.2016р. та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016р. по справі № 583/1452/16-а на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Позивач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення в частині стягнення шкоди, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що зазначене рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню в частині стягнення шкоди.
Відповідач, не погодившись з даним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що рішення суд першої інстанції є необґрунтованим та при винесенні рішення суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права.
Сторони в судове засідання апеляційної інстанції не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
На підставі частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Охтирського міськрайонного суду від 06.06.2016 у справі 583/1452/16-а позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України, Сумського обласного військового комісаріату задоволено частково. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 пенсії з грошового забезпечення без урахування грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.02.2016 №11/317 та від 09.02.2016 №11/318 протиправними та такими, що порушують права ОСОБА_1 як людини. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області перерахувати розмір раніше призначеної пенсії та виплачувати ОСОБА_1 пенсію обчисливши її розмір з урахування грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.02.2016 №11/317 та від 09.02.2016 №11/318 та здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 09.02.2016 з нарахуванням компенсації втрати частини доходу. У задоволенні іншої частини позову - відмовлено. Зобов'язано ГУПФУ в Сумській області подати протягом двох місяців, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч.1 ст.267 КАС України.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016 по справі № 583/1452/16-а частково скасовано постанову Охтирського міськрайонного суду від 06.06.2016 у справі № 583/1452/16-а - в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Сумський області перерахувати розмір раніше призначеної пенсії та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, обчисливши розмір пенсії з урахуванням грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.02.2016 р. №11/317 та від 09.02.2016 р. №11/318 з 17.08.2005 р. та здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 09.02.2016 р. з нарахуванням компенсації втрати частини доходу скасовано.
В цій частині апеляційною інстанцією було прийнято нову постанову, якою зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Сумський області перерахувати розмір раніше призначеної пенсії та виплачувати ОСОБА_1 пенсію, обчисливши її розмір з урахуванням грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, індексації та одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до довідок ІНФОРМАЦІЯ_1 від 09.02.2016 р. №11/317 та від 09.02.2016 р. №11/318 з 09 лютого 2015 року та здійснити виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 09 лютого 2015 року. В іншій частині постанову суду залишено без змін.
19.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до Охтирського міськрайонного суду із заявою про розгляд звіту суб'єкта владних повноважень.
За результатами розгляду звіту ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 11.01.2017 у справі №583/1452/16-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2017 ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017р., накладено на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Зленко Тетяну Володимирівну, як керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови Охтирського міськрайонного суду від 06.06.2016, та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016 по справі №583/1452/16-а, штраф у розмірі десяти мінімальних заробітних плат 32000 грн. шляхом стягнення з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 16000 грн. та стягнення з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Зленко Тетяни Володимирівни на користь Державного бюджету України 16000 грн. Ухвала набрала законної сили 14.03.2017 (а.с. 23-24).
На виконання зазначеної ухвали Охтирським міськрайонним судом Сумської області видано виконавчий лист, який було пред'явлено позивачем до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Сумській області (а.с. 37).
05.12.2017 відділом примусового виконання рішень Управління ДВС ГТ Ю в Сумській області винесено повідомлення, яким повернуто ОСОБА_1 виконавчий лист без прийняття до виконання у зв'язку з несплатою стягувачем авансового внеску (а.с. 27).
ОСОБА_1 повторно звернувся до виконавчої служби з виконавчим листом № 583/1452/16-а. Проте державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Сумській області повторно було прийнято повідомлення від 26.12.2017 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки виконавчий лист не відповідає вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", а саме не зазначена дата народження боржника - фізичної особи (а.с. 28).
Позивач втретє звернувся до відповідача із заявою про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу №583/1452/16-а, однак, відповідачем втретє винесено повідомлення від 18.01.2018 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки виконавчий лист не відповідає вимогам ст.4 Закону України "Про виконавче провадження", а саме - не зазначена дата народження боржника - фізичної особи (а.с. 29).
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15.03.2018 у справі № 583/1452/16-а, виправлено помилки у виконавчому листі, зазначивши дату боржника - ОСОБА_2 як ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В подальшому ОСОБА_1 знову направив виконавчий лист №583/1452/16-а до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Сумській області для виконання. 04.05.2018 повідомленням ОСОБА_1 повернуто виконавчий лист №583/1452/16-а без прийняття до виконання, підстава повернення слугувало - невідповідність строку пред'явлення до виконання виконавчого листа (а.с. 30).
Для приведення виконавчого листа у відповідність до вимог Закону України "Про виконавче провадження", позивач звернувся до Охтирського міськрайонного суду Сумської області.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 04.01.2019 року у справі № 583/1452/16-а, виправлено помилки у виконавчому листі, зазначивши, що рішення набрало законної сили 14.03.2017 та строк пред'ялення виконавчого листа до виконання до 14.03.2020 року (а.с.69).
В подальшому, ОСОБА_1 вкотре звернувся до відповідача з наданням ухвали суду про внесення виправлень до виконавчого листа.
20.11.2018 відповідач повідомленням повернув позивачу виконавчий лист без виконання, оскільки згідно ч. 7 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється для виконання до державної виконавчої служби (а.с. 31).
В подальшому ОСОБА_1 направив до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Сумській області ухвалу Охтирського міськрайонного суду від 11.01.2017 по справі №583/1452/16-а.
Однак 04.02.2019 у повідомленні Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Сумській області державний виконавець зазначив, що виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, оскільки в ухвалі Охтирського міськрайонного суду від 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а зазначено двох стягувачів, а не одного. Стягувачами відповідач вважає ОСОБА_1 та Державний бюджет України. Крім цього державному виконавцю не зрозуміло, в якій частині необхідно виконати ухвалу подану для виконання заявником - ОСОБА_1 , а саме: виконавець не зрозумів - ухвалу суду слід виконувати в частині стягнення штрафу на користь ОСОБА_1 , чи на користь Державного бюджету України (а.с. 32).
Отримавши таку відповідь, 07.02.2019 позивач звернувся до Охтирського міськрайонного сулу Сумської області із заявою про виправлення помилки в судовому рішенні, відповідно до вимог ст. 374 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвалою Охтирського міськрайонного сулу Сумської області від 26.02.2019 у справі № 583/1452/16-а відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення помилки в судовому рішення. У мотивувальній частині суд відмітив, що в ухвалі чітко та зрозуміло зазначено про те, у якій частині і на користь якого стягувача необхідно стягнути яку саме суму штрафу (а.с. 26).
Отримавши вищевказану ухвалу суду, ОСОБА_1 вчергове звернувся до Відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Сумській області для виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а.
07.03.2019 відповідач вкотре прийняв постанову про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, оскільки в ухвалі зазначено двох стягувачів, а не одного та не визначено, в якій частині необхідно виконати ухвалу (а.с. 33).
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та не доведеності відповідачем правомірності прийнятого ним повідомлення від 07.03.2019 про повернення виконавчого документу, виданого судом 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а, без прийняття до виконання.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесення ним моральної шкоди, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів:
1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
1-1) судові накази;
2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
3) виконавчих написів нотаріусів;
4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Згідно абзацу 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження" у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
Судовим розглядом встановлено, що на підставі статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час прийняття ухвали) Охтирським міськрайонним судом Сумської області від 11.01.2017 по справі №583/1452/16-а прийнято ухвалу про застосування штрафу до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області Зленко Т.О. у сумі 32 000,00 грн. При цьому половина штрафу у сумі 16 000,00 грн. підлягає стягненню з начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області Зленко Т.О. на користь позивача - ОСОБА_1 , а інша половина у сумі 16 000,00 грн. підлягає стягненню з начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Сумській області Зленко Т.О. на користь Державного бюджету України (а.с. 23-24).
Відповідно до статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час прийняття ухвали) суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від десяти до тридцяти мінімальних заробітних плат.
Половина суми стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.
Ухвала суду про накладення штрафу, що набрала законної сили, направляється до виконання до державної виконавчої служби. З наступного дня після набрання ухвалою законної сили на суму заборгованості без додаткового рішення суду нараховується пеня у розмірі трьох відсотків річних з урахуванням індексу інфляції.
Так, ухвала Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а набрала законної сили і була пред'явлена особисто ОСОБА_1 до виконання.
Однак станом на час розгляду справи ухвала Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 по справі №583/1452/16-а не виконана.
У повідомленні Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 07.03.2019 державний виконавець повідомив ОСОБА_1 про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання з підстав невідповідності вимогам статті 4 Закону України "Про виконавче провадження", а саме: зазначено двох стягувачів, а не одного та не визначено, в якій частині необхідно виконати ухвалу (а.с. 33).
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а стягнуто з начальника ГУПФУ у Сумській області Зленко Т.О. на користь ОСОБА_1 16000 грн. (половина від штрафу у сумі 32000грн.), у зв'язку із чим позивач звернувся до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ у Сумській області саме щодо цієї частини.
Відсутність необхідності роз'яснення або виправлення помилок в ухвалі Охтирського міськрайонного суду від 11.01.2017 р. встановлена судом при прийнятті ухвали від 26.02.2019 у справі № 583/1452/16-а, якою було відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення помилки в судовому рішенні щодо кількості стягувачів. У мотивувальній частині суд відмітив, що в ухвалі чітко та зрозуміло зазначено про те, у якій частині і на користь якого стягувача необхідно стягнути яку саме суму штрафу (а.с. 26).
Щодо посилань відповідача про зазначення в ухвалі Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а двох стягувачів колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
За рішеннями про стягнення в дохід держави коштів або вчинення інших дій на користь чи в інтересах держави, що приймаються судами у справах, які розглядаються в порядку цивільного, адміністративного та господарського судочинства, стягувачем виступає державний орган, за позовом якого судом прийнято відповідне рішення.
Згідно абзацу 2 частини 4 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.
Таким чином, за рішеннями про накладення штрафу у дохід Державного бюджету України стягувачем є відповідний орган, який наділений повноваженнями на таке стягнення.
Так, в ухвалі Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 по справі №583/1452/16-а відсутнє посилання як на стягувача - Державну судову адміністрацію України, в ухвалі йдеться лише посилання на те, що кошти мають бути спрямовані до Державного бюджету України. Отже "Державний бюджет України" помилково сприймається державним виконавцем як один із стягувачів визначених в ухвалі від 17.01.2017 р.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність повернення державним виконавцем відділу примусового виконання УДВС ГТУЮ у Сумській області виконавчого документа без прийняття до виконання, оформлене повідомленням від 07.03.2019, з підстав "зазначення в ухвалі Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 11.01.2017 по справі № 583/1452/16-а двох стягувачів, а не одного та не визначення у якій частині необхідно виконати ухвалу".
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, які прийняті Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі №200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі №818/600/17, від 05 листопада 2019 року у справі №817/864/18.
Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції та виклав окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрив елементи змісту принципу «доброго врядування».
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Також в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 208/6561/17(2-а/208/340/17 ).
Беручи до уваги те, що процес надання позивачу формальних відмов може тривати безкінечно, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов'язання Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Сумській області відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" відкрити виконавче провадження з виконання ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області по справі № 583/1452/16-а як виконавчого документа, виданого судом 11.01.2017, в частині стягнення штрафу в сумі 16 000,00 грн. з начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області Зленко Т.В., як керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови Охтирського міськрайонного суду від 06.06.2016р. та постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.07.2016р. по справі № 583/1452/16-а на користь ОСОБА_1 .
Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача з Державного бюджету України 10000 грн. в рахунок відшкодування завданої йому бездіяльністю державного виконавця моральної шкоди, з огляду на наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Приписами статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В апеляційній скарзі апелянт вказує на факт протиправної бездіяльності, а відтак і причинного зв'язку з виникненням у нього моральних страждань.
Проте, позивачем не доведено, в чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
В контексті зазначеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якої доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Зазначаючи про моральну шкоду, позивач не обґрунтував належним чином взаємозв'язок моральних страждань позивача із фактом розгляду його звернень відповідачем.
Зважаючи на те, що позивачем не надано належних доказів, що підтверджують заподіяння йому сильних душевних страждань, шкоди здоров'ю, чи інших втрат немайнового характеру, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань і матеріальні витрати, понесені позивачем, та не доведено причинно-наслідковий зв'язок з предметом позову, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду у справі № 818/1429/17 від 25.04.2019, у справі № 818/1393/17 від 12.11.2019, у справі №826/27549/15 від 28.11.2019.
Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного територіального управління юстиції у Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 по справі № 480/4651/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.В. Катунов
Судді І.М. Ральченко Г.Є. Бершов