17 березня 2020 р. Справа № 520/12476/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Рєзнікової С.С.,
Суддів: Старостіна В.В. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Зоркіна Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 20.01.20 року по справі № 520/12476/19
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради, в якому просив суд:
- визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради в наданні статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення;
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради вчинити дії щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про те, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, з підстав відсутності доказів залучення до складу формувань цивільної оборони.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що згідно виписки з наказу № 17к від 23.04.1987 по Харківському АТП 16363 позивач у період з 28.04.1987 по 27.05.1987 був відряджений до Київського управління вантажного автотранспорту для перевезення молочних виробів з м. Київ в райони, які постраждали після аварії на ЧАЕС.
Відповідно до посвідчення від 20.02.2019 серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1987 році (категорія 1) та згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 10 АБ № 167022 йому встановлена ІІІ група інвалідності, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради з відповідною заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, за результатами розгляду якої листом від 19.08.2019 № М-167/8079-06 відповідачем відмовлено позивачу у видачі посвідчення з посиланням на відсутність правових підстав.
Не погоджуючись з прийнятим рішеннямУправління праці та соціального захисту населення адміністрації Київського району Харківської міської ради позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Так, відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до п. 2, 10 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994р. № 302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно Інформаційної довідки Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 20.10.2017 №01.1-14/1654-1(а.с. 18) встановлено, що у відповідності до вимог чинних на момент аварії на Чорнобильській АЕС нормативно-правових актів з питань Цивільної оборони - Положення про Цивільну оборону СРСР, затв. постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 201-78, наказу заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 року (Положення про невоєнізовані формування ЦО і норми оснащення (табелювання) їх матеріально-технічними засобами) та № 92 від 29.06.1976 року (постанова про організацію та ведення Цивільної оборони в районі (сільському на сільськогосподарському об'єкті народного господарства), розпорядження ЦО СРСР від 26.04.1986 року, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986 року, начальника Цивільної оборони Київської області - голови Київської обласної Ради народних депутатів трудящих за 1986 рік (від 29.04.1986 року № 01, від 30.04.1986 року № 02, від 04.05.1986 року № 16, від 19.05.1986 року № 52 та ін.), Цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом в усіх населених пунктах та на всіх об'єктах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов'язковому порядку громадяни СРСР, в тому числі - чоловіки у віці від 16 до 60 років, за винятком інвалідів та осіб, що мали мобілізаційні приписи та жінки від 16 до 55 років за винятком вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей.
Крім того відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986 - 1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988 - 1990 роках - не менше 30 календарних днів, в тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Враховуючи викладене, формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались саме з метою виконання робіт по ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійних лих. Громадяни, які виконували роботи по ліквідації Чорнобильської катастрофи (аварії на Чорнобильській АЕС та її наслідків) залучались до виконання цих робіт саме у складі формувань Цивільної оборони.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що долучені до матеріалів справи документи свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, оскільки крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Отже, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення ОСОБА_1 до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС немає достатніх підстав для набуття позивачем статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Документи, долучені позивачем до своєї заяви, адресованої відповідачу з метою набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах.
Однак, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Аналогічний висновок міститься у рішеннях Верховного Суду у постановах від 20.12.2019 року у справі № 315/594/15-а, від 13.11.2019 року у справі № 674/364/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, відповідачем, суб'єктом владних повноважень, виконано обов'язок покладений на нього відповідно до вимог ч. 2 ст. 77 КАС України та доведено суду правомірність прийнятого ним рішення про відмову в наданні позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення, відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в той час як, позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та не надано, ані при зверненні до відповідача з заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, ані до суду, документів на підтвердження безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.01.2020 по справі № 520/12476/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.С. Рєзнікова
Судді(підпис) (підпис) В.В. Старостін А.О. Бегунц