Справа № 640/15739/19 Суддя (судді) першої інстанції: Клочкова Н.В.
13 березня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Парінова А.Б.,
суддів: Горяйнова А.М.,
Губської Л.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської митниці Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA100110/2019/000072/2 від 17.05.2019 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, Київська міська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на обставини аналогічні тим, що були вказані митним органом у відзиві на позовну заяву. Зокрема, апелянт зазначає, що позивачем документально не підтверджено митну вартість товару - ціну товару, складові митної вартості - витрати на транспортування, на страхування, на брокерські послуги. Разом з цим, відповідач акцентує увагу суду, що обов'язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість, митний орган має довести обґрунтованість сумнівів. Таким чином, апелянт наголошує, що рішення про коригування митної вартості було винесено митницею правомірно, проте суд першої інстанції не прийняв до уваги виявлені митним органом розбіжності та факти неподання документів, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог та скасування рішення митниці про коригування митного органу.
За наведених обставин, Київська міська митниця ДФС вважає, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року є безпідставним та необґрунтованим та відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 грудня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської митниці Державної фіскальної служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року та на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.
Позивачем, у свою чергу, подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження митної вартості автомобіля, які не містять розбіжностей щодо вартості автомобіля та вказують на те, що їх дані піддаються обчисленню.
За наведених обставин, позивач вважає, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на строк, що не перевищує п'ятнадцяти днів.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17 травня 2019 року до відділу митного поста "Столичний" Київської міської митниці ДФС подано митну декларацію № UA100110/2019/172881 з метою здійснення митного оформлення товару: автомобіля марки "NISSAN", модель "ROGUE", тип кузова № НОМЕР_1 , 2018 року випуску, об'єм двигуна 2500 куб. см., тип двигуна - бензиновий, колір - сірий, виробник: RENAUT SAMSUNG MOTORS CO.LTD. FOR NISSAN MOTOR CO.LTD., країна виробництва: US (а.с. 23-24).
Митна вартість товару заявлена за першим методом (ціною договору). Митну вартість імпортованого товару було визначено в розмірі 3600,00 доларів США.
На підтвердження зазначеної у митній декларації вартості товару, позивач надав митному органу наступні документи:
1) рахунок-фактура (інвойс) № 003302019-01 від 30.03.2019 (а.с. 31,42);
2) автотранспортна накладна б/н від 09.05.2019 (а.с. 37);
3) акт "Про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу (у випадках митного огляду), що здійснюється при виконанні UA205010/2019/318879 від 15.05.2019 (а.с. 40-41).
4) свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 17.01.2019 (а.с. 32, 36).;
5) висновок про якісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованими експертними організаціями № 00650 від 16.05.2019 р.;
6) договір про надання послуг митного брокера б/н від 14.05.2019
7) інші некласифіковані документи № 16763122 від 14.05.2019 (а.с 38);
8) інші некласифіковані документи № 19LTKR200016A0B2E6 від 09.05.2019 (а.с. 33-34);
9) інші некласифіковані документи б/н від 14.05.2019 р.;
10) касовий ордер, що підтверджує сплату митних та інших платежів № 0.0.1349703181 від 12.05.2019 (а.с. 27)
11) паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин кордону України № FG490746 від 01.06.2017 (а.с. 22);
12) паспортний документ фізичної особи, що містить інформацію про місце постійного або тимчасового проживання на території України НОМЕР_3 від 28.11.2006 року (а.с. 19-21).
Під час перевірки наданих для підтвердження митної вартості товару документів, фахівцями контролюючого органу було надіслано повідомлення від 17 травня 2019 року про надання додаткових документів, що підтверджують заявлену митну вартість, а саме: банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару (касові або товарні чеки, ярлики, які містять відомості щодо вартості транспортного засобу які можливо ідентифікувати з транспортним засобом, поданим до митного оформлення); якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування; транспортні документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями; за бажанням декларанта інші наявні додаткові документи для підтвердження митної вартості товару (а.с. 67).
17 травня 2019 року у відповідь на вказане повідомлення декларантом до Київської митниці ДФС було надано заяву у якій повідомлено, що надати додаткові документи немає можливості у зв'язку з їх відсутністю (а.с. 66).
17 травня 2019 року відповідачем прийнято рішення № UA100110/2019/000072/2 про коригування митної вартості товарів, згідно якого митним органом визначено митну вартість товару у розмірі 10600 USD (а.с. 51).
У графі 33 вказаного рішення зазначено, що оскільки при наданні документів до митного оформлення декларантом не підтверджено митну вартість товару, митну вартість контролюючим органом визначено з використанням розумних засобів, сумісних із принципами Угоди і статті VII ГАТТ 1994 р. та на основі даних, наявних у митного органу (МД від 03.04.2019 № UA 500650/2019/009912, від 21.03.2019 № UA 204010/2019/209748).
Коригування митної вартості слугувало підставою для видання картки відмови у прийнятті митних декларацій, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100110/2019/00657 (а.с. 25-26).
Не погоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням щодо коригування митної вартості автомобіля позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сумніви відповідача щодо неможливості встановлення митної вартості товару, на підставі поданих позивачем документів, гуртуються виключно на припущеннях, а не на достовірних відомостях. Судом також встановлено, що у спірних правовідносинах у відповідача були відсутні підстави для витребування додаткових документів та, у подальшому, не виникало права для коригування митної вартості товару.
Отже, за наведених обставин та враховуючи, що відповідачем не доведено наявність підстав для застосування резервного методу визначення ціни товару та відповідно для прийняття оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дійшов висновку що рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Згідно з приписами ч. 1 статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Положеннями ч.ч. 1-2 статті 51 Митного кодексу України передбачено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
За правилами ч.2 статті 52 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Відповідно до ч.1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Згідно ч. 2 статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Частиною 3 статті 53 Митного кодексу України встановлено обов'язок декларанта або уповноваженої ним особи на письмову вимогу митного органу протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно ч.ч. 5-6 статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
Як вже було зазначено вище, на пропозицію митного органу надати необхідні документи протягом 10-ти днів на підтвердження митної вартості товару, позивачем не було надано всіх документів згідно переліку.
Суд зазначає, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування митницею, що можуть усунути сумніви спірних відомостей, не є підставою для відмови в митному оформленні товару.
У постановах від 31 березня 2015 року та 02 червня 2015 року (справи №№ 21-127а15, 21-498а15 відповідно) Верховний Суд України висловлював позицію, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з цим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, відомостей щодо ціни, яка підлягає сплаті за цей товар.
Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:
1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (ч.6 стаття 54 МК).
Відповідно до статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.
Як вже було зазначено судом вище, відповідач здійснив коригування заявленої позивачем митної вартості товарів із застосуванням резервного методу.
Відповідно до ч.ч. 1-2 статті 64 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.
Підставою для коригування відповідачем показника митної вартості товару, зазначеного в митній декларації, поданій позивачем стало те, що декларантом не надано документи на підтвердження здійснення оплати за товар, транспортні та страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення та страхування товару з міста Kaunas до митного кордону України, документи, що підтверджують понесені витрати позивача на брокерські послуги при здійсненні митного оформлення в Литві, а також не здійснено переклад документів, наданих до матеріалів митного оформлення, що не дає можливості встановити всі числові значення складових митної вартості та відповідно перевірити заявлену митну вартість.
Втім, як правильно було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи на підтвердження здійснення оплати за товар по уповноваженою особою позивача було подано до митного органу рахунок-фактуру, а також квитанцію про сплату за автомобіль марки «NISSAN», модель «ROGUE», тип кузова № НОМЕР_1 . На переконання колегії суддів, вказані документи є належними доказами, що підтверджують фактурну вартість транспортного засобу та містять реквізити для ідентифікації ввезеного товару.
Щодо доводів контролюючого органу про те, що до матеріалів митного оформлення не надано транспортні та страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення та страхування товару з міста Kaunas до митного кордону України, колегія суддів зазначає про таке.
Як було встановлено митним органом, підтверджується матеріалами справи та не заперечувалось позивачем транспортування товару здійснено на умовах поставки CIP Kaunas (Литва).
У той же час, колегія суддів зауважує, що тлумачення терміну CIP (CARRIAGE AND INSURANCE PAID TO (... named place of destination), тобто фрахт/перевезення та страхування оплачено до (... назва мiсця призначення)) означає, що продавець здiйснює поставку товару шляхом його передання перевiзнику, призначеному ним самим. Додатково до цього продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого мiсця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всi ризики та будь-якi додатковi витрати, що можуть виникнути пiсля здiйснення поставки у вищезазначений спосiб. За умовами термiна CIP на продавця покладається також обов'язок забезпечення страхування на користь покупця проти ризику втрати чи пошкодження товару пiд час перевезення. Отже, продавець зобов'язаний укласти договiр страхування та сплатити страховi внески. До обов'язків покупця віднесено сплату цiни товару у вiдповiдностi з договором купiвлi-продажу.
Отже поставка товару на умовах CIР передбачає, що у вартість товару вже включені витрати на страхування, які впливають на митну вартість товару, тому для цілей визначення митної вартості товару ця вартість не потребує коригування.
Аналогічної правової позиції дотримується також і Верховний Суд про що останнім вказано, зокрема, у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №826/25613/15.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відсутність витрат на транспортування автомобіля не виключає можливості понесення витрат на його експлуатацію, в тому числі і на придбання пального для транспортування товару до кордону України, що мають різний зміст. Відсутність підтверджуючих документів на понесення витрат на експлуатацію транспортного засобу також не може слугувати підставою для неможливості перевірки правильності визначеної декларантом митної вартості товару.
Щодо зауваження митного органу про ненадання декларантом документів, що підтверджують понесені витрати позивача на брокерські послуги при здійсненні митного оформлення в Литві, колегія суддів зазначає, що вказаний документ відповідно до переліку визначеному у ч. 2 ст. 53 МК України не є таким, що безпосередньо підвереджує заявлену митну вартість товару, у зв'язку з чим, подається декларантом за наявності та виключно у випадку коли недостатніми чи такими, що викликають у митного органу у достовірності наданої інформації.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що посилання контролюючого органу як підставу для відмови у визначенні митної вартості товару за першим методом, на те, що декларантом не здійснено переклад документів, наданих до матеріалів митного оформлення є безпідставним та необґрунтованим.
Так, статтею 254 Митного кодексу України передбачено, що документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Органи доходів і зборів вимагають переклад українською мовою документів, складених іншою мовою, ніж офіційна мова митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування, тільки у разі, якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації. У такому разі декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.
У свою чергу, відповідачем жодним чином не обґрунтовано необхідності надання перекладу документів, не зазначено які саме документи містять дані на підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації, складені іншою мовою та потребують перекладу.
Крім того, позивачем було надано до матеріалів справи відповідні документи із перекладом на українську мову. Отже, позивач мав реальну можливість надати ці документи з перекладом на українську мову на вимогу контролюючого органу, проте, останнім такої вимоги не було зазначено.
Отже, судовою колегією встановлено, що ненадання позивачем всіх документів про які апелянт зазначає в апеляційній скарзі, жодним чином не впливає митну вартість.
Натомість, під час розгляду справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.
Таким чином, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об'єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Відповідно до ч.3 статті 318 Митного кодексу України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того це узгоджується з проголошеними у статтті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності та інших.
Згідно ч. 7 статті 54 Митного кодексу України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що митний орган не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, невідповідності обраного позивачем методу визначення митної вартості товару. В поданих при митному оформленні товару документах відсутні розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару та ціни, що підлягає сплаті за цей товар.
Відповідно до ч. 1 статті 256 Митного кодексу України відмова у митному оформленні - це письмове вмотивоване рішення органу доходів і зборів про неможливість здійснення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через невиконання декларантом або уповноваженою ним особою умов, визначених цим Кодексом.
Таким чином, оскаржуване рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару (автомобіля) є протиправним та підлягає скасуванню.
Колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі").
Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах які зачіпають виборчі права (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Беєлер проти Італії").
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення "Москаль проти Польщі").
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" та у справах "Ґаші проти Хорватії" "Трґо проти Хорватії").
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06.09.1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що доводи апеляційної не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріально та процесуального права.
За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене, та враховуючи, що колегією суддів не встановлено порушень судом першої інстанції під час вирішення даної справи, які відповідно до ст. 317 КАС України є підставою для його скасування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 242, 311, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби України залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 грудня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді А.М. Горяйнов
Л.В. Губська