ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
03 березня 2020 року м. Київ № 640/2767/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали адміністративної справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртексім» (02092, м. Київ, вул.
Довбуша, 22)
до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04119, м.
Київ, вул. Шолуденка, 33/19)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртексім» (далі по тексту - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 вересня 2018 року №0049651406 та №0049641406, підписані начальником Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві Демченко Л.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги представник позивача зазначив, що документальна невиїзна перевірка позивача проведена з грубими порушеннями Митного кодексу України та інших законодавчих актів України щодо даного виду перевірок, а відтак її результати не можуть розглядатися як докази у будь-яких провадженнях.
Також, представник позивача стверджував, що митна декларація прийнята до оформлення з присвоєним номером UA 102150/2017/203606 після проведення митних процедур 03 серпня 2017 року, оформлена зі сплатою митних платежів у повному обсязі, жодних претензій з боку митних органів не було, а товар оформлено у митному відношенні та випущено у вільний обіг без будь-яких обмежень.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 лютого 2019 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У відзиві на адміністративний позов представник Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві зазначив, що законодавством не встановлені обмеження щодо проведення невиїзних документальних перевірок у зв'язку з неотриманням посадовими особами підприємства під час перевірки письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки. Додатково представник відповідача повідомив, що відсутність офіційного перекладу листа на українську мову ніяким чином не перешкоджає використанню його для проведення перевірки.
Також представник відповідача стверджував, що заявлена вартість товарів до митного оформлення на митній території України є нижчою, ніж вартість товарів, яка міститься в документах, що надійшли від митної адміністрації Туреччини, тобто митна вартість товарів під час митного оформлення на митній території України повинна була становити - товар №1 - 293 828,52 грн., товар №2 - 12 864,02 грн. у розрахунку по курсу НБУ на день оформлення митної декларації від 03 серпня 2018 року №UA 102150/2017/203606. При цьому, контролюючим органом при визначенні вартості товару за основу приймалась вартість товарів у країні експорту на підставі документів, які надійшли від митної адміністрації Туреччини, що відповідає нормам Митного та Податкового кодексів України та загальноприйнятим міжнародним нормам, які базуються на положеннях Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ 1947).
У відповіді на відзив представник позивача повідомив, що запит до генерального директорату по зв'язкам з ЕС Міністерства митниці та торгівлі Туреччини за №14708/5/99-99-19-02-02-16 від 28 серпня 2017 року стосувався контракту №26 від 22 травня 2017 року, а поставка товарів до України, за якими встановлено порушення митних правил, проводилася в рамках іншого контракту - №13 від 04 березня 2016 року.
Представник позивача подав клопотання про долучення до матеріалів справи копії судового рішення, яким постанову у справі про порушення митних правил №0734/10200/18 від 03 вересня 2018 року.
З огляду на викладене вище та відсутність клопотань про розгляд справи у судовому засіданні, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.
Суд враховує також клопотання представника позивача про прискорення розгляду справи.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
У період з 06 серпня 2018 року по 10 серпня 2018 року згідно із пунктом 2 частини 2 статті 351 Митного кодексу України, наказом Головного управління ДФС у місті Києві від 02 серпня 2018 року №11856, проведена документальна невиїзна перевірка дотримання Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртексім» вимог законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митною декларацією від 03 серпня 2017 року №UA102150/2017/203606, за результатами якої складено відповідний акт перевірки від 27 серпня 2018 року №1052/26-15-14-06-06/40137970.
Документальною перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртексім»:
- вимог частини 1 статті 257, пункту 2 частини 2 статті 52 Митного кодексу України, у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті ввізного мита за митною декларацією від 03 серпня 2017 року № UA102150/2017/203606 на загальну суму 14 123,09 грн.;
- вимог пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість за митною декларацією від 03 серпня 2017 року №UA102150/2017/203606 на загальну суму 38 364,94 грн.
На підставі вказаного акта перевірки податковим органом 27 вересня 2018 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0049641406, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції та збільшено суму грошового забезпечення з податку на додану вартість у розмірі 47 956,18 грн., в т.ч. за основним зобов'язанням - 38 364,94 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 9 591,24 грн.
Також, 27 вересня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві прийняло податкове повідомлення-рішення №0049651406, на підставі якого Товариству з обмеженою відповідальністю «Укртексім» збільшено суму грошового зобов'язання ввізного мито на товари, що ввозяться суб'єктами господарювання у розмірі 17 653,86 грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями у розмірі 14 123,09 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 3 530,77 грн.
Незгода позивача із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України, Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.
Відповідно до частини першої статті 345 Митного кодексу України документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 345 Митного кодексу України органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи щодо правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення.
Частиною першою статті 351 Митного кодексу України визначено, що предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 351 Митного кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться у разі виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 351 Митного кодексу України документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу доходів і зборів в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки. Присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов'язкова.
Наявними матеріалами справи підтверджується, що перевірка позивача проведена відповідно до пункту 2 частини 2 статті 351 Митного кодексу України, а підставою для проведення документальної невиїзної перевірки стало надходження листа Чернігівської митниці ДФС від 16 травня 2018 року №1620/7/25-70-19-01/22 про надання копії відповідних документів від митної адміністрації Туреччини для вирішення питання щодо проведення перевірки та вжиття відповідних заходів згідно вимог Митного кодексу України при митному оформленні товарів за митною декларацією від 03 серпня 2017 року №UA102150/2017/203606.
Положення статті 351 Митного кодексу України визначають, що предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
У частині 2 статті 351 Митного кодексу України визначено дві підстави, за наявності яких може бути проведена документальна невиїзна перевірка.
Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 351 Митного кодексу України, документальна невиїзна перевірка проводиться у разі: надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органові доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Вимогами статті 79 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Аналіз змісту вищенаведених норм Митного та Податкового кодексів України дає підстави для висновку, що проведення перевірки можливе за умови прийняття наказу, вручення наказу та повідомлення. Наказ про призначення документальної невиїзної перевірки обов'язково має містити підстави для її проведення, які зі змісту такого наказу можливо було чітко ідентифікувати.
Відповідно до вимог пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).
Наявними матеріалами справи підтверджується, що листом від 03 серпня 2018 року №40517/10/26-15-14-06-06-16 Головне управління ДФС у місті Києві повідомило про проведення документальної виїзної перевірки дотримання Товариством з обмеженою відповідальністю «Укртексім» вимог законодавства України з питань державної митної справи під час декларування товарів «пледи дорожні, рушники махрові» та направлено позивачу повідомлення від 03 серпня 2018 року №196/06-15-14-06-06 про проведення документальної невиїзної перевірки позивача.
При цьому, в матеріалах справи міститься копія фіскального чеку, яка підтверджує надіслання контролюючим органом на адресу позивача 03 серпня 2018 року копій необхідних документів. Водночас, отримання таких документів представником позивача після проведення перевірки не спростовує своєчасного їх надіслання податковим органом.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач мав право проводити перевірку, за результатами якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Стосовно доводів позивача про необґрунтованість підстав проведення перевірки, суд вважає, що оскільки підставою для проведення перевірки є наказ, тому захист прав та інтересів позивача щодо законності призначення таким наказом перевірки повинно вирішуватись шляхом оскарження відповідного наказу. У свою чергу, у даному випадку, наказ не визнаний протиправним, вичерпав свою дію і предметом розгляду судом є законність прийнятих повідомлень-рішень за наслідками проведення перевірки.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постанові від 23 липня 2019 року (справа № 820/4348/18).
Наявними матеріалами справи підтверджується, що 01 серпня 2017 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРТЕКСІМ», згідно із контрактом №13 від 04 березня 2016 року, надійшла перша партія товару «Пледи дорожні, рушники махрові» вагою брутто 2187 кг., фактурною вартістю 5661,94 дол. США, від виробника GEMON Gida lс ve Dis Sanayi Ticaret Limited Sirketі (Республіка Туреччина).
Згідно поданої декларації UA 102150/2017/2033606 декларантом є ОСОБА_1 з яким, як директором ПП «Бізнес партнер», ТОВ «УКРТЕКСІМ» укладено договір -доручення про надання послуги по декларуванню товарів №31/07/2017 від 31 липня 2017 року.
В подальшому, 28 серпня 2017 року Державна фіскальна служба України направила до Міністерства митниці та торгівлі Туреччини лист за №4708/5/99-99-19-02-02-16 щодо достовірності документів: контракту №26 від 22 травня 2017 року; invoice № 1711047 від 15 червня 2017 року; CMR №477044 від 16 червня 2017 року, які стали підставою для митного оформлення на ім'я ТОВ «УКРТЕКСІМ» товарів.
З інформації митної адміністрації Туреччини від 15 лютого 2018 року №29980007 - 724.01.03/UA - 31313488 - 32098623 вбачається, що на замовлення митниці до листа №4708/5/99-99-19-02-02-16 від 28 серпня 2017 року вкладені документи на 8 аркушах, що встановлено постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 квітня 2019 року.
У доповідній записці, адресованій начальнику Чернігівської митниці, зазначено що відповідно до інформації митної адміністрації Туреччини від 15 лютого 2018 року №29980007 - 724.01.03/UA - 31313488 - 32098623, яка надійшла за запитом Чернігівської митниці ДФС листом Державної фіскальної служби України від 08 травня 2018 року №13733/7/99-99-19-02-02-17, митне оформлення цих партій товарів у митному режимі експорту проведено митними органами Туреччини за рахунком-фактурою від 28 липня 2017 року №231580, із зазначенням підстави поставки контракт №13 від 04.03.2016 року та загальною вартості товарів на умовах поставки СІР-Київ 12521,90 дол. США. За результатами опрацювання зазначеної відповіді митних органів Туреччини, Управлінням адміністрування митних платежів Чернігівської митниці ДФС відповідно до службової записки від 15 травня 2018 року №356/25-70-19-01 виявлено наступні розбіжності в розмірі вартості товарів заявлених за митною декларацією від 03 серпня 2017 року №UA 102150/2017/2033606, з урахуванням курсу валют НБ України на момент здійснення митного оформлення, а саме: різниця в сплаті митних платежів 52488,03 грн.
Частиною першою статті 246 Митного кодексу України визначено, що метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до статті 248 Митного кодексу України митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Засвідчення органом доходів і зборів прийняття товарів, транспортних засобів комерційного призначення та документів на них до митного оформлення здійснюється шляхом проставляння відбитків відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Відповідно до статті 255 Митного кодексу України, митне оформлення завершується протягом чотирьох робочих годин з моменту пред'явлення органу доходів і зборів товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що підлягають митному оформленню (якщо згідно з цим Кодексом товари, транспортні засоби комерційного призначення підлягають пред'явленню), подання митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та всіх необхідних документів і відомостей, передбачених статтями 257, 335 цього Кодексу.
Митне оформлення вважається завершеним після виконання всіх митних формальностей, визначених цим Кодексом відповідно до заявленого митного режиму, що засвідчується органом доходів і зборів шляхом проставлення відповідних митних забезпечень (у тому числі за допомогою інформаційних технологій), інших відміток на митній декларації або документі, який відповідно до законодавства її замінює, а також на товаросупровідних та товарно-транспортних документах у разі їх подання на паперовому носії.
Згідно частини восьмої статті 257 Митного кодексу України митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється органами доходів і зборів на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться такі відомості, у тому числі у вигляді кодів, зокрема, відомості про нарахування митних та інших платежів, а також про застосування заходів гарантування їх сплати: а) ставки митних платежів; б) застосування пільг зі сплати митних платежів; в) суми митних платежів; г) офіційний курс валюти України до іноземної валюти, у якій складені рахунки, визначений відповідно до статті 3-1 цього Кодексу; ґ) спосіб і особливості нарахування та сплати митних платежів; д) спосіб забезпечення сплати митних платежів (у разі застосування заходів гарантування їх сплати).
Митна декларація реєструється та приймається органом доходів і зборів у порядку, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (частина перша статті 264 Митного кодексу України).
Митна декларація приймається для митного оформлення, якщо вона подана за встановленою формою, підписана особою, яка її подала, і перевіркою цієї декларації встановлено, що вона містить всі необхідні відомості і до неї додано всі документи, визначені цим Кодексом. Факт прийняття митної декларації засвідчується посадовою особою органу доходів і зборів, яка її прийняла, шляхом проставлення на ній відбитка відповідного митного забезпечення та інших відміток (номера декларації, дати та часу її прийняття тощо), у тому числі з використанням інформаційних технологій (частина шоста статті 264 Митного кодексу України).
Згідно з частиною першою та другою статті 271 Митного кодексу України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В Україні застосовуються такі види мита:
1) ввізне мито;
2) вивізне мито;
3) сезонне мито;
4) особливі види мита: спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, додатковий імпортний збір.
Відповідно до статті 272 Митного кодексу України ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України.
Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Відповідно до норм статей 291 та 292 Митного кодексу України обов'язок із сплати митних платежів припиняється при виконанні обов'язку із сплати митних платежів, а в свою чергу обов'язок із сплати митних платежів вважається виконаним (митні платежі вважаються сплаченими) у разі здійснення особою, відповідальною за сплату митних платежів, розпорядження про використання коштів авансових платежів при здійсненні митного оформлення товарів - з моменту закінчення митного оформлення. Позивачем митні платежі за митними деклараціями сплачені у повному обсязі і у встановлений законом строк.
В силу приписів частини третьої статті 318 Митного кодексу України митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Відповідно до статті 266 Митного кодексу України декларант зобов'язаний:
1) здійснити декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом;
2) на вимогу органу доходів і зборів пред'явити товари, транспортні засоби комерційного призначення для митного контролю і митного оформлення;
3) надати органу доходів і зборів передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних формальностей;
4) у випадках, визначених цим Кодексом та Податковий кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу Х цього Кодексу;
5) у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів.
Перед подачею митної декларації декларант має право з дозволу органу доходів і зборів здійснювати фізичний огляд товарів з метою перевірки їх відповідності опису (відомостям), зазначеному у товаросупровідних документах, брати проби та зразки товарів.
У випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, декларант має право вимагати від органу доходів і зборів випуску товарів, за умови забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу.
У разі самостійного декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення декларантом передбачену цим Кодексом відповідальність за вчинення порушення митних правил у повному обсязі несе декларант.
Особа, уповноважена на декларування товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, має такі самі обов'язки, права і несе таку саму відповідальність, що й декларант.
Пунктом 2 статті 293 Митного кодексу України встановлено, що особою, на яку покладається обов'язок зі сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків.
Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №651 «Про затвердження Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 серпня 2012 року № 1372/21684, визначено графи митної декларації, які заповнюються декларантом самостійно. Зокрема графа 33 митної декларації, в якій зазначається код товару згідно з УКТ ЗЕД та графа 47 митної декларації, в якій наводяться відомості про нарахування митних платежів, заповнюється декларантом.
Таким чином, з моменту прийняття митної декларації до митного оформлення декларант несе юридичну відповідальність за достовірність зазначених у ній відомостей та розміру належних до сплати податків.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про митний тариф України» від 19 вересня 2013 року №584-VII митний тариф України є невід'ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів.
При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39 цього Кодексу.
Судом зауважується на тому, що рішення про визначення коду товару митним органом не приймалось, та митний орган випустив товар у вільний обіг відповідно до коду, заявленого платником податків у митній декларації, підтвердивши його таким чином.
В ході судового розгляду справи відповідачем не надано доказів встановлення факту подання декларантом неповної, недостовірної інформації про товар під час його митного оформлення (що вплинуло на його класифікацію під час пропуску на митну територію України).
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 01 жовтня 2015 року у справі №К/800/9334/15 дійшов висновку, що дії контролю за правильним визначенням митної вартості та сплатою митних платежів покладено саме на митний орган, а тому у нього після випуску товару у вільний обіг відсутні підстави нараховувати податкові зобов'язання зі сплати мита та податку на додану вартість.
Незважаючи на вказані обставини, контролюючим органом, прийнято рішення про проведення перевірки імпортера товарів.
Відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 08 травня 2018 року у справі №818/1341/14 дійшов висновку, що відсутність рішення про визначення коду товару та випущення товару у вільний обіг свідчить про класифікацію його митним органом відповідно до вартості, заявленій у митній декларації.
Суд також дійшов висновку про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України.
Разом з тим, відповідачем не надано суду доказів, що ним до початку перевірки було виявлено ознаки, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів та виявлення таких ознак стало підставою для проведення документальної невиїзної перевірки позивача.
Ні наказ про проведення документальної невиїзної перевірки дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, ні акт, складений за наслідками проведення такої перевірки, не містять жодних посилань на наявність відповідних підозр та в чому саме вони полягають. Під час здійснення податковим органом перевірки, останнім фактично перевірялися ті самі документи та відомості, які були в наявності під час проведення митного оформлення товару, зворотного матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять відомостей та відповідачем не доведено, що сплата митних платежів була здійснена у зв'язку з неповною або недостовірною інформацією, поданою суб'єктом господарювання.
Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, в постановах від 03 квітня 2018 року у справі № 814/1256/17 (№К/9901/841/18), від 20 березня 2018 року у справі №814/978/17 (№К/9901/5649/17), від 03 травня 2018 року у справі №П/811/849/17 (№К/9901/11284/18), від 07 серпня 2018 року у справі №808/2133/17 (№К/9901/36140/18).
З огляду на вище викладене та з урахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що викладені в акті перевірки від 27 серпня 2018 року №1052/26-15-14-06-06/40137970 висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм Закону України «Про митний тариф України», Митного та Податкового кодексів України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому адміністративний позов щодо визнання протиправними та скасування прийнятих на підставі таких висновків податкових повідомлень-рішень від 27 вересня 2018 року №0049651406 та №0049641406 є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Відповідачем під час розгляду справи жодним чином не було підтверджено правомірність прийнятих ним рішень з посиланням на належні та допустимі докази.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищевикладене, виходячи з предмету адміністративного позову та встановлених обставин під час розгляду справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України При задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртексім» задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27 вересня 2018 року №0049651406 та №0049641406.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртексім» (02092, місто Київ, вулиця Довбуша, будинок 22, код ЄДРПОУ 40137970) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя А.Б. Федорчук