17 березня 2020 р. Справа № 520/11010/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 року (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д.) по справі № 520/11010/19
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області
про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом в якому просив:
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести з 01.12.2017 року перерахунок пенсії ОСОБА_1 за вислугу років згідно з ч. 1 ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" № 1789-ХІІ від 05.11.1991 року (в редакції від 28.01.2005 року), на підставі додатково поданих документів (довідка інформація), наданих прокуратурою Харківської області за супровідним листом № 19-341-вих19 від 10.09.2019 року про заробітну плату за аналогічною посадою, яка складає 37797,38 грн., в тому числі: посадового окладу 5660,00 грн., надбавки за класний чин 2000,00 грн., надбавки за вислугу років 1415,00 грн., надбавки за виконання особливо-важливої роботи 6352,50 грн., щомісячна премія 22369,88 грн. в розмірі 90 відсотків від суми вказаної заробітної плати та здійснити виплату вказаної пенсії без обмеження її максимального розміру, без оподаткування та нарахування військового збору з урахуванням отриманих сум та виплачувати її у подальшому.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 року позов залишено без задоволення.
ОСОБА_1 не погодившись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, що вказує, що судом не прийнято до уваги те, що пенсію позивачу призначено з 26.12.2019 року відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції від 28.01.2005 року).
Також вказує, що право на перерахунок передбачено законом і не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів, а відсутність постанови Кабінету Міністрів України про порядок перерахунку пенсії не є підставою для відмови в такому перерахунку, адже таке право гарантоване державою на час призначення пенсії. Також просить врахувати рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року № 70-р (ІІ)/2019, яким визнано неконституційним положення ч. 20 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру». Крім того зазначає, що судом першої інстанції порушено 30-денний строк розгляду справи та у резолютивній частині рішення суду невірно зазначено, назву суду, до якого може бути оскаржене зазначене рішення.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 з 26.12.2016 року є пенсіонером органів прокуратури, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», що підтверджується пенсійним посвідченням (а.с. 11).
11.09.2019 року позивач звернувся до відповідача з заявою про здійснення з 01.12.2017 року перерахунку призначеної пенсії за вислугою років в розмірі 90% від суми вказаної заробітної плати без обмеження максимальним розміром у зв'язку з підвищенням окладів працівникам прокуратури , до якої додав довідки видані прокуратурою Харківської області про заробітну плату за аналогічною посадою, яка складає 37797,38 грн. (а.с. 12-13)
13.09.2019 року Рішенням відділу з питань призначення та перерахунків пенсії № 19 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області № 20 позивачу відмовлено у перерахунку пенсії у зв'язку з тим, що на час звернення ОСОБА_1 до управління Кабінет Міністрів України не прийняв нормативно-правовий акт, яким визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури та через відсутність довідки встановленого зразка (зв.б. а.с. 14).
Не погоджуючись з відмовою відповідача у перерахунку пенсії, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач здійснював свої повноваження в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а отже своїми діями права позивача не порушив.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 30.03.2017 року по справі № 638/1966/17 зобов'язано управління Пенсійного фонду в Шевченківському районі м. Харкова призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років згідно зі ст. 50-1 Закону України №1789-XII від 05.11.1991 року «Про прокуратуру» з 26.12.2016 року, виходячи з розрахунку 90% від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 60 календарні місяці роботи.
На виконання зазначеного рішення пенсійним органом призначено пенсію позивачу з 26.12.2016р. за вислугу років згідно зі ст. 50-1 Закону України №1789-XII від 05.11.1991 року «Про прокуратуру».
Відмовляючи в перерахунку пенсії з підстав збільшення посадових окладів працюючих працівників прокуратури пенсійний орган виходив з того, що законодавчо не встановлено такої підстави для перерахунку, оскільки Кабінетом Міністрів України не прийнято відповідної постанови.
Так, з 15.07.2015 року набрав чинності Закон України від 14.10.2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), відповідно до пп. 1 п. 3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» якого визнано таким, що втратив чинність Закон №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини 1 статті 15, частини 4 статті 16, абзацу першого частини 2 статті 46-2, статті 47, частини 1 статті 49, частини 5 статті 50, частин 3, 4, 6 та 11 статті 50-1, частини 3 статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів.
Таким чином, на момент звернення ОСОБА_1 за перерахунком пенсії з 01.12.2017 року підстави та порядок перерахунку пенсії працівників прокуратури передбачені ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII, відповідно до якої умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону №1697-VII на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших відповідних центральних органів виконавчої влади України у відповідність із цим Законом.
На час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії Кабінетом Міністрів України нормативно-правовий акт, яким визначено умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури, прийнято не було, що в кінцевому випадку призвело до виникнення даного спору.
Колегія суддів зазначає, що наведені зміни до законодавства не позбавляють позивача права на перерахунок пенсії, а лише покладають визначення умов та порядку перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури на Кабінет Міністрів України.
Тобто, особи, яким пенсія призначена відповідно до Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ, з набранням чинності Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII не втратили право на перерахунок раніше призначених пенсій.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 зазначено, що згідно зі ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.
У Рішенні № 1-42/2011 від 26.12.2011 Конституційний Суд України зазначив, що розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави, проте мають забезпечувати конституційне право кожного на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, гарантоване ст. 48 Конституції України.
На залежність розмірів соціальних виплат особі від економічних чинників Конституційний Суд України вказав і у Рішенні від 19.06.2001 № 9-рп/2001, зазначивши, що право на пенсію, її розмір та суми виплат можна пов'язувати з фінансовими можливостями держави, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами у той чи інший період її розвитку, а також з часом ухвалення відповідних нормативно-правових актів..
Крім того, у Рішенні від 08.10.2008 № 20-рп/2008 Конституційний Суд України вказав, що види і розміри соціальних послуг та виплат потерпілим… встановлюються державою з урахуванням її фінансових можливостей. Конституційний Суд України, вирішуючи це питання, врахував також положення актів міжнародного права.
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.
Таким чином, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Аналізуючи наведені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що у зв'язку з втратою чинності нормативно-правовими актами, які передбачали право на перерахунок пенсії у разі підвищення заробітної плати працюючим прокурорським працівникам, не відбулось звуження обсягу існуючого права позивача на отримання пенсії. Так само як і не було факту скасування чи звуження обсягу досягнутих прав за критеріями, зазначеними у рішенні Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Відмова відповідача перерахувати пенсію не ставить під сумнів саму сутність змісту права на соціальний захист, оскільки наслідком відмови у перерахунку пенсії не було зменшення розміру отримуваної позивачем пенсії.
Колегія суддів зазначає, що тривала бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невиконанні вимог п. 13 Розділу ХІІІ Перехідних положень Закону №1697-VII, призвела до правової невизначеності у спірних правовідносинах та ситуації, за якої пенсіонери з числа прокурорів не мають можливості реалізувати своє право на перерахунок пенсії, передбачене ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII.
У той же час, колегія суддів звертає увагу, що Пенсійний фонд України, як орган державної влади, в силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відтак, відсутність визначених Кабінетом Міністрів України умов та порядку перерахунку призначених працівникам прокуратури пенсій, призвела до того, що Пенсійний фонд України не має правових підстав та законного способу дій для реалізації своїх повноважень, що виключає можливість перерахунку зазначених пенсій відповідачем.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом в постановах від 08.05.2018 року у справах №553/541/17 та №698/435/16-а, від 12.06.2019 року у справі №326/1656/16-а, від 18.11.2019 року у справі № 537/5085/16-а, від 15.01.2020 року у справі № 648/3684/16-а.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмовляючи позивачу у перерахунку пенсії, орган Пенсійного фонду України діяв правомірно.
Доводи апелянта про те, що право на перерахунок надано йому при призначенні пенсії і не може бути обмежене чи скасоване при прийнятті нових законів, а відсутність постанови Кабінету Міністрів України про порядок перерахунку пенсії не є підставою для відмови в такому перерахунку є безпідставними і висновки суду не спростовують, оскільки відсутність правового регулювання не може свідчити про звуження існуючих прав позивача саме з боку органів Пенсійного фонду.
Посилання скаржника на рішення Конституційного Суду України від 13.12.2019 року №7-р(II)/2019, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Колегія суддів зазначає, що на час звернення ОСОБА_1 із заявою про перерахунок пенсії та наданням відповіді органом Пенсійного фонду на його звернення зазначеного рішення не існувало, а подальше визнання ч. 20 ст. 86 Закону №1697-VII неконституційним не свідчить про порушення з боку відповідача законодавства у зв'язку з відмовою у перерахунку пенсії позивачу, а також про помилковість висновків суду першої інстанції щодо правомірності таких дій.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом строків розгляду справи колегія суддів відхиляє, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи, а лише тривалий строк розгляду справи не може бути підставою для скасування рішення суду.
Крім того, колегія суддів зазначає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції у випадку порушення норм процесуального права визначені ч. 3 ст. 317 КАС України. Разом з тим, такої підстави як порушення строків розгляду справи зазначена норма не містить.
Доводи скаржника щодо зазначення у порядку оскарження резолютивної частини рішення суду від 13.12.2019 року Харківського апеляційного адміністративного суду замість Другого апеляційного адміністративного суду свідчать про наявність технічної описки, яка в подальшому може бути виправлена Харківським окружним адміністративним судом та не впливають на правильність рішення суду по суті.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.12.2019 по справі № 520/11010/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова