17 березня 2020 року справа №200/532/20-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: головуючого судді Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 р. у справі № 200/532/20-а (головуючий І інстанції Стойка В.В.) за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України в особі Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, третя особа Головне управління пенсійного фонду у Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Пенсійного фонду України в особі Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - відповідач, УПФУ), третя особа Головне управління пенсійного фонду у Донецькій області, в якому просила: визнати протиправними дії Пенсійного фонду України в особі Бахмутсько- Лиманського об'єднаного управління фонду України Донецької області, щодо припинення виплати пенсії громадянину України ОСОБА_2 з лютого 2016 року по день смерті 13.07.2019 і залишилася ним недоотриманою; зобов'язати Пенсійний фонд України в особі Бахмутсько-Лимапського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму пенсії, що належала її чоловіку ОСОБА_2 і залишилася ним недоотриманою у зв'язку з його смертю, як члену сім'ї померлого пенсіонера, яка проживала з ним на день смерті та допомоги на поховання в розмірі двомісячної пенсії.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року відмовлено у відкритті провадження.
Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу та направити справу для продовження розгляду у суді першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що вона є членом сімї померлого, основними вимогами у цій справі є протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його вчинити дії щодо нарахування та виплати члену сім'ї, який з ним проживав на день смерті невиплачену пенсію за період його життя по день смерті, отже предметом позову є немайнові вимоги. Недоотримана пенсія померлого може бути виплачена відповідачем члену сім'ї померлого за рішенням адміністративного суду поза порядком спадкування у разі відсутності у спадкодавця спадкового рухомого та нерухомого майна, окрім невиплаченої пенсії, що підтверджується положенням ст. 52, 53 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) та ст.1227 ЦК України, згідно яких суми пенсії які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сімї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Позивач не зверталась до нотаріусу з заявою про прийняття спадщини по причини відсутності у померлого спадкового нерухомого та рухомого майна, окрім недоотриманої пенсії, а отже невиплачена пенсія повинна бути передана відповідачем позивачу поза порядку спадкування.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції дійшов до висновку, що позовна заява містить вимогу про визнання протиправними дій щодо недоотриманих страхових виплат та грошових вкладів, які не отримані позивачем за час життя. Таким чином, предметом позову у справі є майнова вимога позивача щодо не виплати недоотриманої пенсії померлого в порядку спадкування.
Суд з зазначеним висновком суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.
Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, установлено право на звернення до суду та способи судового захисту і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частинами 1 та 2 ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства), предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин
У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.
Цивільний процесуальний кодекс України передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересіву будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Згідно із пунктом 10 частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із частиною 1 статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна, визнається судом незаконним та скасовується.
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Стосовно "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".
Отже, гарантоване ст.55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Суд зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач просив нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму пенсії, що належала її чоловіку ОСОБА_2 і залишилася ним недоотриманою у зв'язку з його смертю, як члену сім'ї померлого пенсіонера, яка проживала з ним на день смерті та допомоги на поховання в розмірі двомісячної пенсії.
Матеріли справи свідчать, що померлий отримував пенсію за віком згідно Закону № 1058.
Нормами статті 46 Закону № 1058 встановлено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії.
Статтею 52 Закону № 1058 встановлено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
За положенням статті 53 Закону № 1058, у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
Статтею 1218 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України) визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до статті 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліменти, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності-входять до складу спадщини.
Таким чином, аналіз статей 1218, 1219, 1227 ЦК України свідчить, що законодавець не забороняє спадкування права на отримання нарахованої, але не одержаної пенсії (доплат до пенсії).
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що у разі якщо грошові кошти недоотриманих соціальних виплат увійшли до спадкового майна, їх отримання регулюється спадковим законодавством.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.
У даному випадку позивач заявляє вимоги щодо нарахування та виплати їй, як члену сім'ї померлого, який з нею проживав на день смерті, суму пенсії, що йому належала і залишились ним недоотриманою у зв'язку з його смертю, і допомоги на поховання в розмірі двомісячної пенсії.
Позивач зазначає, що вона проживала з померлим однією сім'єю без укладення шлюбу та має право на отримання пенсійних виплат після його смерті.
Тобто, предмет позову у цій справі пов'язаний з наявністю у позивача права саме, як спадкоємця, на отримання спадщини.
Суд зазначає, що у даному випадку між сторонами існує спір про отримання грошових коштів в порядку спадкування, який має приватноправовий характер, що в свою чергу виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, виходячи із суті права та інтересу, за захистом якого звернувся позивач, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спір має приватноправовий характер і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки, предметом позову є майнова вимога позивача.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16, від 27 березня 2019 року у справі № 286/3516/16-ц, від 3 квітня 2019 року у справі № 808/1346/18, від 26 червня 2019 року у справі № 284/252/17, від 04 вересня 2019 року у справа № 750/7865/18.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що судом першої інстанції дотримано норми процесуального права та суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що справа повинна вирішуватися загальними судами у порядку цивільного судочинства, що відповідно до статті 316 КАС України, обумовлює для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Керуючись ст. 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 р. у справі № 200/532/20-а - залишити без задоволення.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 р. у справі № 200/532/20-а - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складення повного тексту в порядку, визначеному ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано 17 березня 2020 року
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова