17 березня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/2707/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСКО-ІМПОРТ" до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 17.09.2019 р. №UA508120/2019/00013/2 та картку відмови,
встановив:
Позивач звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 17.09.2019 №UA508120/2019/000013/2 та картку відмови від 17.09.2019 №UA508120/2019/00081.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно ст.ст.49, 51, 52, 53, 54 МК України митна вартість товарів, які ввозяться на митну територію України, відповідно до митного режиму імпорту, за загальним правилом обчислюється за першим методом визначення митної вартості товарів, тобто за ціною договору. Метод визначення митної вартості за ціною договору є пріоритетним, а тому при контролі правильності визначення митної вартості товарів перш за все митним органом мають бути здійснені всі передбачені законом заходи для застосування основного методу. За наявності сумнівів щодо повноти відомостей та документів, що подані декларантом для підтвердження митної вартості, митний орган має витребувати необхідні додаткові документи та вжити інші заходи для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Для підтвердження заявленої митної вартості товарів позивачем митному органу надано всі необхідні документи, передбачені ст.53 МК України, а саме ті, які ідентифікують оцінювані товари та містять достовірні дані, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товарів, яка підлягає сплаті позивачем на користь продавця, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору згідно з вимогами ч.ч.4, 5 ст.58 МК України. Тому відповідачем необґрунтовано відмовлено в застосуванні першого методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту).
Ухвалою суду від 16.12.2019 адміністративний позов залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків.
Станом на 28.12.2019 позивач вимоги ухвали суду від 16.12.2019 виконав в повному обсязі .
Питання про відкриття провадження у справі вирішено 11.01.2020, оскільки суддя Войтович І.І. перебував на лікарняному з 21.12.2019 по 28.12.2019 та у відпустці з 02.01.2020 по 10.01.2020.
Ухвалою суду від 11.01.2020 у справі відкрито загальне позовне провадження, учасникам наданий строк для подання заяв по суті справи, підготовче судове засідання
призначене на 03.02.2020 о 09:30 год.
03.02.2020 у судовому засіданні оголошено перерву для надання представником позивача додаткових доків у справі, призначено підготовче судове засідання на 13.02.2020 о 10:30 год.
Також, протокольною ухвалою допущено процесуальне правонаступництво відповідача Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі - Чорноморською митницею Держмитслужби (ЄДРПОУ 43335608).
13.02.2020 від представників сторін надійшли клопотання про закриття підготовчого засідання в порядку письмового провадження без їх участі.
Ухвалою суду від 13.02.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті на 12.03.2020 о 14:00 год.
Представник відповідача до суду не з'явився, заяв у свою відсутність не надав.
Про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином.
12.03.2020 представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження без його участі.
Ухвалою суду від 12.03.2020 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження в межах строків, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Згідно п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
На підставі викладених норм процесуального законодавства суд вважає за можливе перейти до розгляду даної справи в порядку письмового провадження.
30.01.2020. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що декларантом обрано основний метод визначення митої вартості товарів - за ціною товару щодо товарів, які імпортуються. Відповідно до вимог ч.4 ст.58 МК України під митною вартістю товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту розуміється ціна, що була сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну. Перевіркою поданих документів виявлені розбіжності, які не давали змогу встановити реальну митну вартість товарів за ціною договору. Позивач не спростував додатково наданими документами сумніви стосовно заявленої митної вартості товарів. Враховуючи наведене, дії митного органу є правомірними та відповідають вимогам законодавства, а тому відсутні підстави для скасування рішення про коригування митної вартості товарів.
Судом встановлено, що у вересні місяці 2019 р. відповідно до умов Контракту та на підставі супроводжувальних документів позивач отримав від фірми «OZER TICARET INSAAT MALZ. VE GIDA MAD. SAN. LTD» товар - будівельні матеріали. Відповідно до Інвойсу EFI2019000000037 від 04.09.2019 р. на загальну суму 250 715, 70 доларів США.
3 метою декларування вказаного товару позивачем 17.09.2019 р. було подано митну декларацію № UA508120/2019/003756, в якій позивач самостійно визначив митну вартість товару, яка склала 6 230 360, 98 грн. (графа 12 ВМД), виходячи із контрактної вартості товару 250 715, 70 доларів СІТІ А, на підтвердження якої позивачем надано Митниці ДФС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі повний пакет документів, передбачений ст. 53 МК України.
Проте, 17.09.2019 р. відповідачем прийнято рішення № UА508120/2019/000013/2, яким скориговано митну вартість товару на рівні 0,1193 USD за кг/нетто, на загальну суму 119486, 20 та 17.09.2019 р. оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UА508120/2019/00081, з якими позивач не погоджується, оскільки вважає, що вказані рішення прийняті з порушенням вимог ст. ст. 53-55 МК України, та спростовуються наданими позивачем документами, необхідними для документального підтвердження митної вартості товару, зазначеної у Контракті на поставку товару.
Крім того, позивач не погоджується з скоригованою відповідачем митною вартістю товарів, оскільки, застосувавши другорядний метод та в якості джерела інформації щодо митної вартості аналогічного товару, відповідачем застосовано інформацію про товар, марка якого відмінні від імпортованого позивачем товару, а договірні умови поставки та вартості товару між третіми особами відмінні від встановленої Контрактом вартості.
Після подачі позивачем 17.09.2019 р. митної декларації № UА508120/2019/003765, в якій позивач самостійно визначив митну вартість товару за ціною контракту, яка склала 6230360, 98 гри. та додав всі підтверджуючі документи, відповідач діяв необгрунтовано та неправомірно.
Позивач вважає, що вірно визначив митну вартість товарів в митній декларації № UA508120/2019/003765, згідно ст. 57 МК України, що підтверджується договірною вартістю, відповідно умов контракту від 02.07.2012 р., додав до митної декларації крім контракту, Інвойс ЕF2019000000037 від 04.09.2019 р. на загальну суму 250 715, 70 доларів США, пакувальний лист, додатки до контракту, листи-роз'яснення та інші документи передбачені законодавством.
В той же день, позивач отримав від відповідача повідомлення декларанту про необхідність надати додаткові документи, з метою підтвердження заявленої митної вартості товару.
Втім, в повідомленні митниці від 17.09.2019 р. конкретно не зазначено, які сумніви виникли у відповідача щодо заявленої митної вартості. Відповідачем зазначено у повідомленні, про необхідність підтвердити вартість товару та огляд товару.
На виконання повідомлення від 17.09.2019 р., позивачем надано додаткові документи, які підтверджують вартість товару, це вантажно-митна декларація сторони відправника товару, цінова пропозиція та інші.
Не зважаючи на перелік основних та додаткових документів, наданих позивачем та визначення митної вартості товару відповідно до вимог законодавства 17.09.2019 відповідачем прийнято рішення № UА508120/2019/000013/2, яким скориговано митну вартість товару на рівні 0,1193 USD за кг/нетто, на загальну суму 119486, 20 USD та 17.09.2019 оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 508120/2019/00081.
Позивач у такому випадку, не погоджуючись із позицією митниці був вимушений здійснити митне оформлення товару під гарантію платежу (з відстроченням платежу до 17.12.2019року) відповідно до ч. 7 ст. 55 МК України, на підставі вантажно-митної декларації № UА508120/2019/003770 від 18.09.2019. з урахуванням митної вартості, яка визначена на підставі рішення митниці № UА508120/2019/000013/2, яким скориговано митну вартість товару на рівні 0,1193 USD за кг/нетто, на загальну суму 119486,20 USD.
Листом № 45 від 07.10.2019 р. позивач надав митному органу також додаткові документи на підтвердження митної вартості товару, а саме копія декларації країни відправлення, інвойс виробника, цінову пропозицію, тощо.
Але, листом № 6535/21-70-63 від 11.10.2019 р. відповідач повідомив, що дотримується попереднього рішення про відмову в оформленні товару, вказуючи також на інші дрібні формальності, про те, що у рахунку фактурі цифрами та прописом зазначено різну вартість товару.
Вважаючи зазначене рішення протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до п.п.23, 24 ст.4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
За нормами Митного кодексу України орган доходів і зборів здійснює контроль правильності визначення митної вартості товарів, якою, відповідно до ст.49 МК України, є їх вартість, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Поняття митної вартості є базовою категорією у системі митного законодавства з питань державної митної справи, оскільки саме на основі митної вартості здійснюється розрахунок митних платежів.
Вказане узгоджується з положеннями ст.50 МК України, якою передбачено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
За змістом ч.1 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частинами 1, 2 статті 52 МК України передбачено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.
Згідно ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
У разі, якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи відповідно до переліку, наведеному в даній нормі.
Тобто, заявлення митної вартості товарів здійснюється виключно декларантом без жодного втручання митних органів, за винятком проведення певних консультацій за бажанням та зверненням декларанта для отримання певної інформації, необхідної йому для визначення митної вартості товарів.
Статтею 54 МК України визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Відповідно до ч.5 ст.54 МК України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості.
Згідно ч.6 ст.54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі, зокрема, неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у частині другій статті 53 цього Кодексу) та неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відповідно до положень ч.2 ст.53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Згідно приписів ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Стаття 57 МК України встановлює, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Частиною 2 статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Згідно ч.4 ст.58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця (ч.5 ст.58 МК України).
Відповідно до положень ст.60 МК України у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята органом доходів і зборів вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього.
Отже, з наведених норм вбачається, що митний орган має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та в разі виникнення сумніву щодо правильності зазначеної митної вартості товару має повноваження витребувати додаткові документи, які дають змогу об'єктивно підтвердити заявлену декларантом митну вартість.
Також наведеними нормами передбачено, що витребування митним органом додаткових документів має відбуватися у випадку наявності обґрунтованого сумніву у достовірності поданих декларантом відомостей.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст.53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Таким чином, митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які саме документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки саме з цією обставиною закон пов'язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому, як слідує зі змісту приписів ч.3 ст.318 МК України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Аналогічні положення містяться і в п.3.16 та п.6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 р. № 3018-VI "Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур", якими, в свою чергу, запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Також зазначене узгоджується і з проголошеними у ст.8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
До того ж, відповідно до вимог ч.7 ст.54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для висновку, що надані позивачем документи містять розбіжності та не містять інформації щодо ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті, відповідачем в спірному рішенні про коригування митної вартості товарів зазначено те, що позивачем подано не всі документи для підтвердження митної вартості, а саме: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний із договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається , оскільки відправник товару не є виробником , каталоги, специфікації , прейскуранти (прас-листи) виробника товару; 2) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини; 3) рахунки про сплату комісійних , посередницьких послуг , пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
Суд вважає такі висновки відповідача безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно п. 3 умов Генерального договору №1 від 02 липня 2012 р. визначено, що поставка товару здійснюється морським транспортом на умовах CFR Херсон (Україна) ИНКОТЕРМС-2010.
Так, за правилами Інкотермс 2010, поставка товару на умовах Херсон (Україна) означає, що у фактурну вартість товару вже включені витрати на транспортування товару до порту призначення (фрахт), отже посилання митного органу на ненадання декларантом документів, що підтверджують вартість послуг перевезення вантажу до порту призначення є необґрунтованими.
Положеннями п.2.1 розділу ІІ Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №598, чітко встановлено про необхідність у рішенні при визначенні митної вартості відповідно до положень ст.ст. 59, 60 та 64 МК України, крім номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, робити пояснення щодо зроблених коригувань.
Діюче законодавство з питань державної митної політики не передбачає іншого документа, в якому орган доходів і зборів зобов'язаний давати свої висновки щодо причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, аніж рішення про коригування митної вартості товарів.
Відповідно до положень ст.53 МК України декларант на вимогу митниці надає всі наявні у нього документи.
При митному оформлені у позивача були відсутні митні декларації країни відправника, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, а тому не надання вказаних документів не може бути підставою для здійснення коригування митної вартості, з огляду на наявність інших документів, які підтверджують митну вартість товарів, заявлених до розмитнення.
Доводи відповідача на те, що в рахунку-фактурі від 04.09.2019 р. № EF12019000000037 відсутнє посилання на контракт, на виконання якого він виданий, а також банківські реквізити продавця не можуть бути підставою для коригування митної вартості товарів, з огляду на те, що вказані недоліки поданих документів жодним чином не впливають на визначення митної вартості товарів.
Відповідно до Генерального договору №1 від 02 липня 2012 р. місце платежу - валютні реквізити продавця, що вказані в даному контракті чи доповненнях до нього (додаткових угодах, інвойсах, специфікаціях), які є невід'ємною частиною цього контракту. Крім цього, за п.6.1 контракту умови оплати - оплата протягом 180 днів з моменту відвантаження товару в порту призначення.
Тому сам факт оплати не впливає на митну вартість товару, так як за умовами контракту сторони можуть розрахуватися вже після розмитнення товару.
З огляду на викладене, позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, які передбачені Митним кодексом України, що дають можливість визначити митну вартість товару за першим методом визначення митної вартості - за ціною договору (контракту), подані документи ідентифікували оцінюваний товар та містили об'єктивні і достовірні дані, що піддавалися обчисленню, які підтверджували ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця.
Відповідно до ч.2 ст.55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, крім іншого, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
Згідно п.2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 р., посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Як вбачається зі змісту графи 33 оскаржуваного рішення « митну вартість товару скориговано та визначено за другорядним (визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів) методом відповідно ст..59 МК України на підставі інформації , наявної у митного органу : товар № 1 -МД № UA508120/2019/001716 від 14.04.2019р. Рівень скоригованої митної вартості складає 0,1193 USD/кг (числове значення митної вартості товару становить: EN 197-1 CEM I 52.5 R (мішки по 25 кг) - 1001300 кг*0,104 дол. США/кг = 104135,2 $ + вартість страхування 283,05 $ = 119486.2 $
Попередні методи не застосовуються з наступних причин: основний метод (вартість операції) - неподання усіх необхідних документів, які підтверджують митну вартість товару, невідповідність ціни угоди інформації, що наявна у митного органу».
Проте вказана графа оскаржуваного рішення не містить інформації - який саме товар було використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості таких товарів, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товарів, відсутнє її коригування, не зазначені факти, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості тощо.
Як вбачається з рішення про коригування митної вартості товарів від 17.09.2019 р. № UA508120/2019/000013/2 відповідачем використано МД від 14.04.2019р. № UA508120/2019/001716.
Статтею 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1, 2 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.75 КАС України).
Частиною 1 статті 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1, 2, 3, 5 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. Докази суду надають учасники справи. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
За приписами ч.ч.1, 3 ст.79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом із поданням відзиву.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу (ч.4 ст.79 КАС України).
Згідно ч.8 ст.79 КАС України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Частиною 1 статі 94 КАС України визначено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів) які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
З аналізу даних правових норм слідує, що у справах щодо оскарження рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати до суду у строк, встановлений судом або законом належні, допустимі, достовірні та достатні докази правомірності свого рішення. У разі неможливості надання таких доказів у строк, встановлений законом або судом, суб'єкт владних повноважень повинен письмово повідомити про це суд із зазначенням причин неможливості подання доказів у вказаний строк та надати докази вчинення ним дій, направлених на їх отримання. Якщо суб'єкт владних повноважень не надасть докази, які витребувані судом, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
При цьому доказами є дані, на підставі яких суд встановлює наявність обставин, що обґрунтовують заперечення відповідача - суб'єкта владних повноважень, які встановлюються, серед іншого, письмовими доказами - документом, який містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Таким чином, в розумінні вищевказаних норм, належними доказами наявності підстав для коригування митної вартості товарів № 1 є МД, на які посилається у оскаржуваному рішенні відповідач, та за даними яких позивачу скориговано митну вартість товарів за другорядним методом.
Між тим відповідачем копії вказаних МД не надано, причини їх неподання не зазначено.
Тобто відповідачем не підтверджено письмовими доказами правомірність визначення митної вартості товарів № 1 за другорядним методом.
Суд зазначає, що наявність у митного органу інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг не відповідає вартості заявленій позивачем, не може утворити підстав для відмови у визнанні заявленої митної вартості за основним методом, оскільки митні органи при здійсненні митного контролю, у тому числі й з питань контролю правильності визначення митної вартості, мають діяти у спосіб, визначений МК України, а відомості, які містяться в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками, мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті органом доходів і зборів відповідних рішень.
Наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що митна вартість раніше імпортованих товарів, випущених у вільний обіг, є іншою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за іншим методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо). Автоматизована система аналізу та управління ризиками не може містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Отже, позивачем для оформлення товару за основним методом надано всі передбачені законодавством документи для підтвердження ціни товару, що імпортується, а митним органом безпідставно застосовано другорядний метод визначення митної вартості товару .
За вказаних обставин суд приходить до висновку, що відповідачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів правомірності свого рішення, у зв'язку з чим рішення про коригування митної вартості товарів від 17.09.2019р. № UA508120/2019/000013/2 є протиправним та підлягає скасування, а позовні вимоги ТОВ «ВАСКО-ІМПОРТ» - задоволенню у повному обсязі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 у справі № 540/1733/19 та постанові від 19.02.2020 у справі № 540/1732/19.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених по справі судових витрат зі сплати судового збору у сумі 21 131,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу адвокатів у розмірі 8000,00 грн., суд зазначає наступне.
При цьому на підтвердження вказаних витрат позивачем надано до суду платіжне доручення №39 від 11.12.2019 про сплату судового збору у сумі 3 842,00 грн., платіжне доручення № 60 від 26.12.2019 у сумі 17 289,00 грн., копію договору про надання правової допомоги від 05.12.2019р.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 Судом було висловлено правову позицію, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018р. по справі № 826/856/18.
Слід зазначити, що позивачем не надано до суду доказів, пов'язаних із оплатою правової допомоги (документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги), як і доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом.
Зі змісту наданого договору про надання правової допомоги не убачається, що позивачем отримано правову допомогу саме у межах даної справи, оскільки предметом договору є зобов'язання адвокатського об'єднання на доручення клієнта надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариством сплачено судовий збір у сумі 21 131,00 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжними дорученнями.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення витрат понесених у справі, а саме в частині відшкодування сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Митниці Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73000, м.Херсон, вул.Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611) про коригування митної вартості товарів № UA508120/2019/000013/2 від 17.09.2019 р.
Визнати протиправним та скасувати картку відмови Митниці Державної фіскальної служби у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (73000, м.Херсон, вул.Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611) в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів некомерційного призначення № UA508120/2019/00081 від 17.09.2019.
Стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби (73000, м.Херсон, вул.Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 43335608) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАСКО-ІМПОРТ" (73000, м.Херсон, провул. Портовий, буд.1, код ЄДРПОУ 3815142) судовий збір у сумі 21 131 (двадцять одна тисяча сто тридцять одна) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя І.І. Войтович
кат. 108020200