ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 березня 2020 року м. Київ № 640/5100/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Узерчук О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомТовариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Власний захист"
до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві
провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від № 0012321406 від 15.03.2019,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явились
від відповідача - Диба Ю.Д.
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Власний захист із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0012321406 від 15.03.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі № 640/5100/19.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2019 суд перейшов до розгляду справи в порядку загального позовного провадження та призначив справу до розгляду в підготовчому засіданні на 02.07.2019.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.12.2019 суд закінчив підготовче провадження у справі та перейшов до розгляду адміністративної справи по суті.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю висновків акта ГУ ДФС у м. Києві від 22.02.2019 №144/26-15-14-06-02-10/39439294 про результати документальної планової виїзної перевірки Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова Компанія «Власний захист» податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 13.10.2014 по 30.09.2018, що покладені в основу спірного повідомлення-рішення.
У відзиві на позов відповідач заперечив щодо заявлених позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення позивачем вимог податкового законодавства, що були встановлені під час проведення перевірки.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну планову виїзну перевірку ТзДВ «Страхова Компанія «Власний захист» податкового законодавства за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2016 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - за період з 13.10.2014 по 30.09.2018, за результатами якої складено Акт від 22.02.2019 № 144/26-15-14-06-02-10/39439294 (далі - Акт перевірки).
Актом перевірки встановлено наступні порушення ТзДВ «Страхова Компанія «Власний захист», а саме:
- п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 141.1.1 п. 141. ст. 141 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 146 грн., в тому числі за 2017 рік у сумі 146 грн. та занижено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за 9 місяців 2019 у сумі 499 697 грн.;
- п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п.п. 136.2.1 п. 136.2 ст. 136 ПК України, в результаті чого занижено податок на дохід за договорами страхування всього у сумі 32 438 889 грн., в тому числі за 2017 рік у сумі 10 731 192 грн. та за 9 місяців 2018 у сумі 21 707 697 грн.;
- здійснення посадовими особами ТзДВ «Страхова Компанія «Власний захист» фінансових операцій з контрагентами-постачальниками: ТОВ «Ділфекс», ТОВ «Ніркон» та ТОВ «Робас» на загальну суму 411 429 841, 10 грн., які мають ознаки операцій, що пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, та/або фінансування тероризму, передбачені Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення».
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.03.2019 № 0012321406.
Не погоджуючись із висновками перевірки та винесеним за її результатом податковим повідомленням-рішенням від 15.03.2019 № 0012321406, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним адміністративним позовом до суду.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України, Кодекс).
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 5 ст. 8 даного Закону підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.
Частиною 1 ст. 9 Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як передбачено ч. 2, 3 ст. 9 Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Згідно абзацу другого п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до п. 3.1 Положення №88 облікові регістри - це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.
Викладене вище свідчить про те, що записи у регістрах бухгалтерського обліку проводяться лише на підставі первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а інформація про господарські операції, здійснені позивачем за звітний період, на підставі облікових регістрів, відображається у податковій звітності.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Перевіркою встановлено, що взаємовідносини позивача з контрагентом - ТОВ «Ніркон» відбувалися на підставі договору № 001/17-М про надання маркетингових послуг від 12.12.2017.
Замовник - ТзДВ «СК «Власний захист» за вказаним договором виплачує виконавцю - ТОВ «Ніркон» плату за надання послуг в розмірі 101 350 000, 00 грн.
До перевірки позивачем не було надано первинних документів, що підтверджують факт понесених витрат у сумі 10 732 000 грн., а саме: акти виконаних робіт, звіти про виконання, звіти, які повинні надсилатися на електронну пошту платника, звіти про залучених страхувальників, банківські виписки, рахунки або інші документи, що підтверджують факт виконання робіт.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
В ході перевірки відповідачем встановлено, що ТзДВ «СК «Власний захист» (замовник) укладено договір про надання консультаційних послуг з питань корпоративного управління № СОКР 15/03/2018 від 15.03.2018 з ТОВ «Ніркон».
Вартість послуг виконавця, що надаються за пунктом 1.2 цього договору складає 73 250 000, 00 грн., без ПДВ.
До перевірки ТзДВ «СК «Власний захист» не було надано первинні документи, що підтверджують факт понесених витрат у сумі 21 208 000 грн., а саме: акти виконаних робіт, звіти про виконання, звіти, які повинні надсилатися на електронну пошту платника, звіти про залучених страхувальників, банківські виписки, рахунки або інші документи, що підтверджують факт виконання робіт.
Крім того, під час проведення перевірки, ГУ ДФС у м. Києві встановлено, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Ділфекс» здійснювалися на підставі договору про надання консультаційних послуг з питань корпоративного управління № СОRP 07/08/2018 від 07.08.2018, однак, позивачем не було надано до перевірки оригіналів первинних документів по взаємовідносинам з ТОВ «Ділфекс» у зв'язку з їх втратою,
Також, перевіркою було встановлено, що ТзДВ «СК «Власний захист» мало взаємовідносини з ТОВ «Робас», які ґрунтувалися на договорі доручення (агентський договір) № 19-09/2017 від 19.09.2017 та додатковій угоді № 1 від 19.09.2017 до договору.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку.
У зв'язку з тим, що позивач не надав документи для проведення перевірки, в тому числі, й у строк, визначений абз. 2 п. 44.7 ПКУ, то у контролюючого органу були достатні правові підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації.
Крім того, позивач не надав суду первинні документи, у зв'язку з чим, суд позбавлений можливості встановити їх відповідність вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та чи відображають вони зміст і характер вчинених господарських операцій.
Суд звертає увагу позивача, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.
Отже, недоведеність фактичного здійснення господарської операції, позбавляє платника податку декларувати подібні витрати.
Також, позивач у позовній заяві посилався на те, що йому не було відомо про ту обставину, що його контрагенти мали ознаки фіктивних підприємств, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Платник податків при виборі контрагентів та укладенні з ними договорів має керуватися і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, відшкодування сплаченого ПДВ у складі ціни придбаного товару. При цьому обізнаність платника податків щодо протиправної діяльності контрагента чи про неналежну обачність з боку платника податків при виборі контрагента може свідчити, зокрема, і тривалість господарських відносин, здійснення діяльності в одному сегменті ринку, господарські зв'язки платника податків переважно із контрагентами, які ухиляються від виконання податкового обов'язку, інформація про відсутність таких контрагентів за місцезнаходженням, яка є загальнодоступною інформацією (вказану позицію підтримує Верховний Суд у постанові від 27.03.2018 у справі № 2а-1670/4908/12).
Щодо податку на дохід від страхової діяльності суд зазначає наступне.
Згідно з пп. 134.1.1 п. 134 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
У відповідності до п. 136.2 ст. 136 ПК України під час провадження страхової діяльності юридичних осіб - резидентів одночасно із ставкою податку на прибуток, визначеною у пункті 136.1 цієї статті, ставки податку на дохід встановлюються у таких розмірах: 3 відсотки за договорами страхування від об'єкта оподаткування, що визначається у підпункті 141.1.2 пункту 141.1 статті 141 цього Кодексу; 0 відсотків за договорами з довгострокового страхування життя, договорами добровільного медичного страхування та договорами страхування у межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема договорів страхування додаткової пенсії, та визначених підпунктами 14.1.52, 14.1.52-1, 14.1.52-2 і 14.1.116 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.
Враховуючи аналіз вказаних вище норм, а також ту обставину, що позивачем не надано належних та достатніх доказів, які свідчать про обґрунтованість та реальність понесених витрат в даній справі, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Власний захист" відмовити.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст складено: 16.03.2020
Суддя А.С. Мазур