ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 березня 2020 року м. Київ № 754/5492/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
проскасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Деснянського районного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення про відмову у призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 12.04.2019р. адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2019р. адміністративну справу №754/5492/19 розподілено на суддю Добрянську Я.І.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.07.2019р. відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язано відповідача надати до суду протягом 15 днів копії матеріалів пенсійної справи позивача та пояснення щодо обрахунку його страхового стажу.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період, протягом якого позивач здійснював підприємницьку діяльність, у зв'язку з чим страхового стажу недостатньо для призначення пенсії за віком.
До суду відповідачем не подано відзиву на позовну заяву.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою від 12.06.2018р про призначення пенсії за віком.
Листом від 12.10.2018р № 92892/03 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком, оскільки під час розгляду документів було встановлено, що страховий стаж позивача становить 17 років 10 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення пенсії (а.с.7).
Позивач, вважаючи, що відповідач зобов'язаний призначити пенсію за віком, звернувся з даним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV.
Пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується будь-яка робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Порядок сплати страхових внесків визначено постановою Верховної Ради України від 17.06.1993 № 3290-ХІІ "Про порядок введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 17.06.1993р.
Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність на спрощеній системі оподаткування, з 01.07.2000 року підтверджується даними персоніфікованого обліку.
Періоди здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування до 01.07.2000 року зараховується до страхового стажу за умови надання документів про сплату страхових внесків.
Відповідно до статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003 р. періоди трудової діяльності і інші періоди, які враховувалися в стаж роботи для призначення пенсії до вступу у силу даного Закону, зараховуються в страховий стаж в порядку і на умовах, передбачених раніше діючим законодавством.
Згідно п. 7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. під № 1566/11846, до заяви про призначення (перерахунку) пенсії додаються документи про стаж, які визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 р. № 637.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Аналогічне визначення поняття «страховий стаж» міститься і в абз.1 ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV, а саме: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Статтею 21 Закону № 1058-IV врегульовані питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Так, абзацом другим частини першої статті 21 Закону № 1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
На кожну застраховану особу відкривається персональна облікова картка, в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті) (частина друга статті 21 Закону № 1058-IV).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для: підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; обчислення страхових внесків; визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом; визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом; надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій; надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду; обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).
Спірним питанням у даній справі є наявність у позивача 25-річного страхового стажу, що є однією з обов'язкових умов для призначення пенсії за віком для осіб з 01.01.2018р до 31.12.2018р.
Так, частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини четвертої цієї статті періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з ч. 3 ст. 56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи, який дає право на пенсію за віком зараховується військова служба незалежно від місця її проходження.
З матеріалів справи вбачається, що позивач згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію підприємця був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 18.11.1994р (а.с. 8).
Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 позивач працював на посадах: з 18.06.1976р по 17.01.1977р помічником бурильника четвертого розряду Львівської геологічної експедиції Чернівецької геологорозвідної партії, з 28.02.1977р по 21.04.1977р бурильником п'ятого розряду Львівської геологічної експедиції Чернівецької геологорозвідної партії, з 16.05.1977 р по 08.05.1979р перебував на службі в рядах Радянської армії, з 12.07.1979р по 10.12.1979р учнем електрозварника арматурних сіток та каркасів Будівельного комбінату № 1 Заводу залізобетонних конструкцій № 2, з 18.12.1979р по 26.04.1982р автослюсар третього розряду Головкиївміськбуд виробничого автомобільного тресту Автотранспортного підприємства № 4, з 26.04.1982р по 21.06.1984р водієм третього класу АТП -4, з 21.06.1984р. по 23.07.1986р водієм третього класу Тресту «Київміськбудтранс» Головкиївміськбуду Автотранспортного підприємства № 6, з 01.08.1986 р по 20.10.1987 р водієм другого класу Київського ордену трудового червоного прапору Інженерно-будівельного інституту, з 02.11.1987р по 13.06.1988р водієм другого класу Київського заводу лаків та фарб, з 12.12.1988 р по 01.04.1989р водієм другого класу Навчально-спортивної бази «Буревісник», з 27.10.1990р по 02.01.1991р вчителем історії середньої школи № 234 міста Києва, з 01.07.1992р по 25.12.1994р інженером з тех. безпеки Автогаражного кооперативу «Промстроєвець», з 01.05.2005р по 19.09.2005р водієм Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд», з 24.09.2005р по 20.10.2012р начальником відділу власної безпеки Акціонерного товариства закритого типу «Парк Інтернаціональний», з 02.11.2012р по 01.04.2013р охоронником ТОВ «ФОЗЗІ-ФУД», з 02.04.2013р по 10.06.2013р охоронником ТОВ «Охоронне агентство «НІКА», з 22.11.2013р по 01.07.2014р охоронником ТОВ «Охоронне агентство «НІКА», з 29.11.2017р охоронником ТОВ «СІЛЬПО ФУД» (а.с. 9-14).
Таким чином, страховий стаж ОСОБА_1 згідно із записами трудової книжки становить 23 роки 8 місяців 14 днів (враховуючи два роки військової служби).
Крім того, ОСОБА_1 з 18.11.1994р здійснював підприємницьку діяльність та сплачував необхідні страхові внески у відповідності до чинного законодавства України, відтак вказаний період зараховується до його страхового стажу, а саме: страховий стаж з 18.11.1994р до 01.07.2000р становить 5 років 7 місяців 13 днів.
З урахуванням наведеного, страховий стаж ОСОБА_2 в сукупності становить 29 років 3 місяці 27 днів, що є більшим за необхідні 25 років відповідно до вимог Закону № 1058-IV.
До заяви про призначення пенсії позивачем також було надано паспорт, трудова книжка, атестат про навчання, військовий квиток, ідентифікаційний номер, свідоцтво про державну реєстрацію підприємця.
Судом встановлено, що позивачем до заяви було додано усі передбачені законодавством України документи для підтвердження наявності необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком.
З огляду на викладене, суд вважає позицію відповідача стосовно незарахування позивачу до страхового стажу періоду, протягом якого ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність (з 18.11.1994р до 01.07.2000 р), помилковою, а відмову у призначенні пенсії - протиправною.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними повноваженнями є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а та від 29 березня 2018 року у справі №816/303/16.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Також, суд зазначає, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
З урахуванням того факту, що позивачем виконано усі передбачені законодавством умови для призначення пенсії, а спірне питання виникло виключно через неправильне застосування суб'єктом владних повноважень правових норм щодо обчислення страхового стажу, з приводу чого судом висловлено правову позицію, суд дійшов висновку про доцільність у даному випадку зобов'язати відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 08.05.2018р.
При цьому, враховуючи, що позивач досяг пенсійного віку 07.05.2018р та звернувся за призначенням пенсії у межах 3-місячного строку з дня його досягнення, пенсія підлягає призначенню з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, а саме - з 08.05.2018р.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 241, 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оформлене листом від 12.10.2018р № 92892/03 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) пенсію за віком з 08.05.2018р.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 гривні (триста вісімдесят чотири гривні) 20 копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська