Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
16 березня 2020 р. справа №520/1248/2020
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В, розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, позивач), в порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) щодо відмови у призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-ІV; 2) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) призначити, нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІУ, починаючи з 07 березня 2019 року, зарахувавши до стажу період його роботи в Виробничо-будівельному кооперативі "ИСТОК" з 25.02.1991р. по 10.02.1996р.; 3) зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ:14099344) виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованість з виплати пенсії за період з 07 березня 2019р. до моменту виплати поточної пенсії за рішенням Суду; 4) допустити до негайного виконання рішення Суду в частині виплати заборгованості з виплати пенсії з 07 березня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у межах суми стягнення за один місяць; 5) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ: 14099344) подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду по даній справі протягом 20 днів з дня набрання рішенням законної сили.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що пенсійний орган протиправно відмовив у призначенні пенсії через неврахування періоду трудової діяльності у Виробничо-будівельному кооперативі "ИСТОК" з 25.02.1991р. по 10.02.1996р.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - пенсійний орган, владний суб'єкт, адміністративний орган, ГУ, Управління), з поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення зазначив, що період трудової діяльності громадянина у штаті ВБК „ИСТОК'' з 25.02.1991р. по 10.02.1996р. не підтверджується належним записом у трудовій книжці, оскільки реквізити наказів про зарахування і звільнення дописані іншими чорнилами.
Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, віку у 60 років заявник досяг 06.03.2019р.
Письмовим зверненням належної форми 17.07.2019р. заявник звернувся до Управління в особі структурного підрозділу - Дергачівського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) з приводу призначення пенсії за віком у зв'язку з досягненням 60-річного віку.
Пенсійний орган відмовив у заявнику у призначенні пенсії, управлінське волевиявлення з цього приводу виклав письмово у формі протоколу від 16.10.2019 року №20395000244.
Як з'ясовано судом, фактичною підставою для прийняття оскарженого рішення пенсійним органом обрано судження про те, що період трудової діяльності з 25.02.1991р. по 10.02.1996р. не може бути визнаним підтвердженим записом у трудовій книжці.
Не погодившись рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених обставин, підлягають застосуванню наступні норми права.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
З 01.01.2004р. таким законом є, насамперед, Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який був прийнятий на зміну положенням Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", і Закон України «Про пенсійне забезпечення» регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як передбачено, ч.1 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" додатково регламентована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі за текстом - Порядок №22-1).
Відповідно до п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).
Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Згідно положень п.4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Таким чином, обов'язок тероргану ПФУ вирішити звернення громадянина з приводу призначення чи перерахунку пенсії у формі рішення виникає лише у разі подання таким громадянином заяви за формою згідно з додатком 2 до Порядку №22-1.
Подання ж громадянином заяви довільної форми не виключає можливості вирішення терорганом ПФУ порушених у зверненні питань у порядку Закону України «Про звернення громадян» у спосіб надання відповіді у формі листа без прийняття відповідного рішення як-то передбачено ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У спірних правовідносинах пенсійний орган вирішив звернення заявника у належній процедурі, прийнявши рішення у порядку ч.5 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та п. 4.1 розділу IV Порядку №22-1.
Продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З приписів наведеної норми закону слідує, що особа набуває право на призначення пенсії у порядку згаданої статті у разі одночасної відповідності таким умовам як: 1) досягнення вікового цензу у 60 років; 2) наявності показника страхового стажу тривалістю не менше 26 років.
Натомість, відсутність будь-якої з перелічених кваліфікуючих умов засвідчує відсутність у фізичної особи - громадянина суб'єктивного права на фактичне отримання соціального забезпечення у формі призначення пенсії.
Під час розгляду матеріалів звернення заявника, а також під час розгляду справи по суті пенсійний орган не висловив жодних зауважень стосовно відповідності громадянина критерію вікового цензу.
Тому ця обставина судом не досліджується та не оцінюється, адже відносно саме цієї обставини відсутній спір.
Стосовно ж показника страхового стажу суд зауважує, що згідно з ч.ч.1 і 2 ст.24 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Як указувалось судом вище, до події набуття чинності Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” діяв Закон України “Про пенсійне забезпечення”.
Відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній було затверджено постановою КМУ від 12.08.1993р. №637; далі за текстом - Порядок №637).
Згідно з п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. №637, (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 2.4 та 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників (затверджено наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58; далі за текстом - Інструкція №58) передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як встановлено судом, фактичною підставою відмови в призначені пенсії за віком, послугував висновок пенсійного органу про те, що в трудовій книжці заявника відносно запису про період роботи у штаті ВБК „ИСТОК'' з 25.02.1991р. по 10.02.1996р. накази про зарахування і звільнення дописані іншим чорнилом та назва кооперативу не читається.
Оглянувши копію трудової книжки заявника серії НОМЕР_2 , суд з'ясував, що на аркуші №9 міститься запис №14 від 25.02.1991р. про прийняття на роботу маляристом-штукатуром до Виробничо-будівельного кооперативу "ИСТОК", запис № 15 від 20.08.1991р. про переведення по спеціальності автослюсаря-моториста, запис №16 від 10.02.1996р. про звільнення з Виробничо-будівельного кооперативу "ИСТОК".
Під записом про звільнення міститься прізвище, ім'я та по батькові особи підписанта - ОСОБА_2 , підпис вказаної особи та печатка Виробничо-будівельному кооперативу "ИСТОК".
Отже, суд приходить до висновків, що у розумінні пунктів 2.4 та 4.1 Інструкції №58 наявний у трудовій книжці запис про період роботи у Виробничо-будівельному кооперативі "ИСТОК" з 25.02.1991р. по 10.02.1996р. із проставленням штампу та печатки юридичної особи - роботодавця, а також підпису посадової особи кооперативу, поза будь-якими об'єктивно існуючими параметрами не позбавляє заявника права на включення цього періоду трудової діяльності до загального показника страхового стажу у цілях призначення пенсії.
Вирішуючи спір, суд зважає, що за визначенням ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.72); Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.2 ст.72).
Відповідно до ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу ч.4 цієї ж статті процесуального закону суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Окрім того, у силу ч.1 ст.74 КАС України також суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
При цьому, ч.2 ст.74 КАС України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Як визначено ч.1 ст.76 КАС України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
У даному конкретному випадку запис у трудовій книжці про роботу у Виробничо-будівельному кооперативі "ИСТОК" з 25.02.1991р. по 10.02.1996р. сам по собі сприймається судом у якості належного, допустимого, достатнього та достовірного доказу підтвердження трудової діяльності заявника у цей період часу.
Достовірність і правдивість даного запису трудової книжки має бути спростована пенсійним органом у порядку ч.3 ст.44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", де указано, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Між тим, у ході розгляду даної справи пенсійний орган не подав жодних доказів та на навів жодних аргументів на підтвердження правомірності дій з приводу нереалізації управлінської функції у порядку наведеної статті закону.
Тому, продовжуючи розгляд справи суд відзначає, що критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта ч.2 ст.77 КАС України.
Окрім того, з положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування - «поза будь-яким розумним сумнівом», у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - «баланс вірогідностей».
Підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні владного суб'єкта на момент вчинення оскарженої відмови, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу вчиненого діяння.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, відмовивши у призначенні виплати за відсутності передбачених для цього підстав.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України предметом судової перевірки у порядку адміністративного судочинства є рішення та діяння (дія чи бездіяльність) владних суб'єктів.
Зміст рішення владного суб'єкта розтлумачено законодавцем у положеннях п.п. 18 і 19 ч.1 ст.4 КАС України.
Визначення ж змісту діяння (дії чи бездіяльності) владного суб'єкта норми КАС України не містять.
Разом із тим, у силу ч.6 ст.7 КАС України суд вважає за можливе застосувати загальні визначення рішення, дії, бездіяльності, згідно з якими рішення владного суб'єкта - це письмовий акт, дія владного суб'єкта - це вчинок компетентного працівника владного суб'єкта, бездіяльність владного суб'єкта - це невиконання обов'язку.
При цьому, суд зважає, що відмова владного суб'єкта як різновид форми реалізації адміністративного волевиявлення (управлінської функції) може бути втілена як у рішенні владного суб'єкта, так і в дії владного суб'єкта, котра має певну документальну фіксацію.
Тому, належним і ефективним способом захисту у даному випадку є як вимога про визнання неправомірної дії владного суб'єкта з приводу відмови, так і вимога про визнання протиправною відмови, оформленої відповідним письмовим документом.
З огляду на викладене, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у частині визнання протиправними дії з приводу відмови у призначенні пенсії та обтяження пенсійного органу обов'язком повторно вирішити питання за зверненням заявника з приводу призначення пенсії з урахуванням висновків суду по даній справі.
Крім того, та згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд, для ефективного захисту позивача, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та скасувати рішення владного органу оформлене у вигляді протоколу від 16.10.2019 року №20395000244 про відмову в призначенні пенсії.
Між тим, стосовно вимоги про виплату пенсії суд зазначає, що дана вимога заявлена наперед, стосується обставин майбутніх відносин, котрі ще не склались у часі, відносно розміру пенсії адміністративним органом не вивчались та не оцінювались жодні юридично значимі фактори.
До того ж на виконання приписів ч.5 ст.242 КАС України суд бере до уваги, що з приводу застосування п.4 ч.2 ст.245 КАС України Верховний Суд у постанові від 05.09.2018р. по справі №826/9727/16 зробив правовий висновок про те, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №2340/2921/18).
З огляду на те, що у спірних правовідносинах пенсійний орган не вивчав документів заявника про заробіток, то питання визначення розміру пенсії має бути вирішено адміністративним органом у порядку абз.1 ч.4 ст.245 КАС України під час виконання даного рішення суду.
Суд вважає, що положення ст.382 КАС України в частині обтяження учасника справи обов'язком подати звіт про виконання рішення суду (безвідносно до події одержання позивачем виконавчого листа та стану виконавчого провадження) не повною мірою узгоджуються з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», який за загальним правилом вимагає одержання позивачем виконавчого листа та подання цього документа до державного виконавця (приватного виконавця).
Тому випадок застосування судом згаданого вище правового механізму слід вважати виключенням із загального правила, котрий повинен мати вагомі причини.
Судом з матеріалів справи існування таких причини не виявлено.
Відтак, підстав для застосування у даному конкретному випадку приписів ст.382 КАС України суд не знаходить.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі “Гарсія Руїз проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.
Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст.241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 за заявою від 17.07.2019р.
Вийти за межі позовних вимог.
Скасувати рішення оформлене у вигляді протоколу від 16.10.2019 року №20395000244 Дергачівського об'єднаного управління ПФУ про відмову в призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місцезнаходження: пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, Харків, Харківська область, 61000, код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) про призначення пенсії за віком від 17.07.2019р., зарахувавши до страхового стажу період трудової діяльності у штаті Виробничо-будівельному кооперативі "ИСТОК" з 25.02.1991р. по 10.02.1996р. з урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (місце знаходження - пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов, м.Харків, Харківська область, 61000, код ЄДРПОУ 14099344) частину витрат зі сплати судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 копійок).
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя О.В. Старосєльцева