17 березня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/464/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Варняка С.О.,
при секретарі: Нікітенко А.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - Стельниковича О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) про визнання дій протиправними та скасування постанови про накладення штрафу від 08.01.2020 р. № 53370979,
встановив:
Звернувшись до суду, позивач зазначає, що 08.01.2020 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Іванченко Мариною Вадимівною винесено постанову про накладення штрафу, відповідно до якої на позивача, як боржника, накладено штраф на користь держави у розмірі 3400,00 грн.
ОСОБА_1 не погоджується з оскаржуваною постановою та вважає, що вона підлягає скасуванню в судовому порядку з огляду на наступне.
Відповідно до оскаржуваної постанови державного виконавця, 22.12.2019 року о 18:00 год. за адресою: АДРЕСА_1 , вул. Суворова, 20, кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " відбулася зустріч батька ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 , в присутності матері - ОСОБА_1 відмовилась спілкуватися та проводити час з батьком та вибігла з кафе. Відтак в наведених документах держаний виконавець зазначив, що рішення суду не виконано, в зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_1 не забезпечила виконання рішення суду.
Однак, позивач вважає, що відмова ОСОБА_3 від спілкування з батьком не є наслідком неналежного забезпечення виконання рішення суду позивачем, оскільки жодних доказів чи обґрунтувань такого в оскаржуваній постанові не наведено. Такі висновки слід розцінювати як припущення і вони не можуть бути враховані при притягненні боржниці до відповідальності.
Позивач просить суд:
- визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Іванченко Марини Вадимівни щодо винесення в рамках виконавчого провадження № 53370979 постанови від 08.01.2020 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 3400,00 грн.;
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Іванченко Марини Вадимівни від 08.01.2020 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 53370979.
Ухвалою суду від 26.02.2020 року позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків.
Позивач вимоги суду виконав, недоліки позову усунув.
Ухвалою суду від 11.03.2020 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання 17.03.2020 року.
Ухвалою суду від 11.03.2020 року зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) надати до суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 53370979.
Відповідач у судове засідання, призначене на 17.03.2020 року, не з'явився, причини неявки невідомі, відзиву на позовну заяву не надав. Копію ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі вручено відповідачу 12.03.2020 року відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 7302702034487.
Відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У судовому засіданні позивач та її представник наполягали на позовних вимогах, просили суд задовольнити позов.
Заслухавши позивача, представника позивача та дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини.
Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від. 03.12.2015 року зобов'язано ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_2 брати участь у вихованні та вільному спілкуванні зі своєю донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 26.10.2016 року вищезазначене рішення змінено та викладено в такій редакції:
Визначити спосіб участі ОСОБА_2 у вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановивши що недільне спілкування батька з дитиною у вихідний день - неділю з 18.00 год. до 20.00 год. в присутності матері дитини за місцем реєстрації дитини або іншою адресою, обумовленою сторонами заздалегідь.
11.11.2016 року Херсонським міським судом Херсонської області видано виконавчий лист.
10.02.2017 року державним виконавцем Корабельного РВ ДВС міста Херсона відкрито виконавче провадження № 53370979.
08.01.2020 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Іванченко М.В. на ОСОБА_1 за невиконання рішення суду накладено штраф у сумі 3400,00 грн.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. (далі - Закон № 1404-VIII).
Відповідно до ст. 6 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Правила виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною передбачені статтею 64-1 Закону № 1404-VIII, за змістом якої, виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.
Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем (ч. 2).
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 3).
Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому статтею 63 цього Закону (ч. 7).
Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Судом встановлено, що 22.12.2019 року о 18:00 за адресою: АДРЕСА_1 , вул. Суворова, 20, кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " відбулася зустріч батько ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 в присутності матері ОСОБА_1 відмовилася спілкуватися та проводити час з батьком та вибігла з кафе.
Відповідно до постанови про накладення штрафу від 08.01.2020 року відмова ОСОБА_3 від спілкування з батьком є наслідком неналежного забезпечення виконання рішення суду ОСОБА_1 .
Суд погоджується із тим, що фактично рішення суду 01.12.2019 року не було виконано повністю, оскільки зустріч батька із дитиною відбулась у значно менший проміжок часу, ніж встановлено цим рішенням.
Але, суд не може погодитись з висновками державного виконавця, що відмова дитини від спілкування з батьком є наслідком неналежного забезпечення виконання рішення суду ОСОБА_1 , оскільки жодних доказів чи обґрунтувань такого в оскаржуваній постанові не наведено. Такі висновки суд вважає припущенням і вони не можуть бути враховані при притягненні боржника до відповідальності.
Позивач надала суду відеозапис зустрічі 22.12.2019 року, який судом досліджено в судовому засіданні.
Даючи оцінку подіям 22.12.2019 року та які відображені в постанові державного виконавця, відеозапису цієї зустрічі, суд зазначає, що як сторонам виконавчого провадження, так і державному виконавцю, слід враховувати ту обставину, що ОСОБА_1 окрім як сторона виконавчого провадження є також законним представником малолітньої дитини відповідно до норм Цивільного кодексу України, ст. 56 КАС України. Тому усі її дії першочергово повинні бути направлені на повне забезпечення інтересів дитини як у повсякденному житті так і безпосередньо при виконанні судового рішення.
Виконання рішення суду та забезпечення зустрічі з батьком є частиною забезпечення прав малолітньої дитини на спілкування з ним та прав батька на участь у вихованні дитини.
Але, на думку суду, якщо такі зустрічі тягнуть чи можуть потягнути за собою спричинення дитині психологічної чи психічної травми, викликають стрес та роздратування, якщо дитина, якій виповнилось повних 6 років, в зрозумілій формі для батьків, державного виконавця, висловлює своє небажання зустрічатись з батьком, матір'ю чи іншою особою, то застосування до неї будь-якого примусу зі сторони особи яка представляє її інтереси слід розглядати як насильство, що є неприпустимим.
Ступінь загрози можливого заподіяння шкоди дитині можуть визначати батьки чи інші законні представники.
Дослідивши матеріали справи, судом не встановлено обставин, які б свідчили про неналежне забезпечення ОСОБА_1 виконання судового рішення, оскільки вона разом з дитиною у визначене сторонами виконавчого провадження місце та час прибула з дитиною для його виконання. Не бажання дитини проводити зустріч не залежало від волі позивача і вона не вчиняла жодних дій щодо перешкоджання батьку бачитись з дитиною.
Суд вважає, що інтереси дитини, її стан здоров'я, мають перевагу над інтересами, правами батьків щодо цієї дитини та необхідністю виконувати рішення суду саме у спосіб визначений в цьому рішенні. Розумний баланс інтересів дитини та батьків повинні визначати самі батьки, а за його відсутності в це повинні втручатись державні органи із залученням фахівців служби у справах дітей та сім'ї, органів опіки та піклування у порядку та спосіб визначений законом.
Суд зазначає, що обставини встановлені виконавцем у спірній постанові протирічать висновкам щодо невиконання рішення суду. Так, у постанові зазначено, що 22.12.2019 року о 18:00 за адресою: АДРЕСА_1 вул. Суворова, 20, кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " відбулася зустріч батько ОСОБА_2 з донькою ОСОБА_3 в присутності матері ОСОБА_1 .
Однак, не зважаючи на встановлені обставини, виконавець приходить до висновку про те, що боржник - ОСОБА_1 не забезпечила виконання рішення суду.
Європейський суд з прав людини 17.12.2019 року розглянув заяву ОСОБА_2 (заява № 7097/18) справа "Бондар проти України" щодо порушення його прав в частині незабезпечення національними органами ефективного виконання судового рішення, яким встановлено графік побачень з його малолітньою донькою.
Суд визнав порушення ст. 8 Конвенції, якою передбачено, що кожен має на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Посилаючись на рішення у справі "Вишняков проти України", суд встановив, що і у цій справі неналежне виконання рішення суду про встановлення побачень з дитиною було наслідком недостатньо розвинутих законодавчих та адміністративних механізмів, які могли б прискорити добровільне дотримання домовленостей із залученням фахівців служби у справах дітей та сім'ї.... Незначні зміни у законодавстві щодо виконавчого провадження не можуть спонукати Суд дійти іншого висновку у цій справі, отже було порушено ст. 8 Конвенції.
Європейський суд, розглядаючи справу, та викладаючи в рішенні її суть зазначив також наступне:
"32. Суд зазначає, що право взаємного спілкування одного з батьків та дитини становить основоположний елемент "сімейного життя" у розумінні статті 8 Конвенції (див., серед інших джерел, рішення у справі "К. і Т. проти Фінляндії" [ВП] (К. and Т. v. Finland) [GC], заява № 25702/94, пункт 151, ЄСПЛ 2001-VII). Загальні принципи щодо позитивного зобов'язання держави стосовно права батьків на спілкування описані у згаданому рішенні у справі "Вишняков проти України" (Vyshnyakov v. Ukraine), пункти 35 - 37 з подальшими посиланнями).
33. У цій справі стосунки заявника з його донькою становили "сімейне життя" у розумінні статті 8 Конвенції. З фактів вбачається, що численні побачення заявника з його дитиною не відбулися через поведінку матері (див. пункти 10-15).
34. Ніщо не свідчить, що у ході виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали застосування механізмів контролю за добровільним виконанням рішення. До того ж залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Хоча слід визнати, що перевага завжди надається добровільному виконанню, Суд зазначає, що незмінна позиція, якої часто дотримуються батьки у таких справах, може ускладнити таке добровільне виконання та зумовити у певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів (див. згадане рішення у справі "Вишняков проти України" (Vyshnyakov V. Ukraine), пункт 43 з подальшими посиланнями)."
Розглядаючи цю справу, суд не ставить під сумнів необхідність виконання судового рішення та забезпечення прав батька - ОСОБА_2 на участь у вихованні його доньки.
Але, якщо визначений судовим рішенням спосіб виконання є таким, що шкодить інтересам дитини, її здоров'ю, то такий спосіб виконання може бути змінений в порядку визначеному законодавством України, і як зазначено у вищенаведеному п. 34 рішення ЄСПЛ - незмінна позиція батьків у таких справах, може ускладнити добровільне виконання та зумовити у певних випадках необхідність застосування пропорційних примусових заходів.
Виходячи з того, що ОСОБА_3 відмовилася спілкуватися та проводити час з батьком та вибігла з кафе, позивач, як законний представник не мала права примушувати її до спілкування із батьком або до вчинення будь-яких інших дій проти волі самої дитини навіть якщо це стосується виконання судового рішення. Відсутні такі права і у батька, щодо примусу дитини бути на зустрічі з ним протягом встановленого рішенням суду часу.
Суд вважає, що державним виконавцем не було враховано факт виконання боржником усіх залежних від неї дій щодо забезпечення зустрічі дитини з батьком в обумовленому місці та у встановлений час, і така зустріч фактично відбулась, однак за бажанням дитини закінчилась значно раніше, ніж встановлено судовим рішенням.
Крім того, відповідно до висновку судово-психологічної експертизи № 072-2019, яка проведена 24, 29.07.2019 р. в КУ "Херсонська обласна психіатрична лікарня" ХОР головним судовим експертом - психологом ОСОБА_5 . ОСОБА_6 . Гельманом відношення дитини ОСОБА_4 до ОСОБА_2 негативне. ОСОБА_4 не сприймає ОСОБА_2 , як батька, як члена родини, не включає його в коло свого оточення, прихильність ОСОБА_4 до ОСОБА_2 відсутня. Зустрічі ОСОБА_4 з ОСОБА_2 призводять до негативних змін психічного стану.
Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За змістом ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція), ч. 7 ст. 7 СК України, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
З аналізу викладеного, суд робить висновок, що у діях позивача відсутні ознаки зловживання своїми обов'язками щодо виконання рішення суду, нею вжито усіх необхідних заходів спрямованих на його належне виконання, разом із тим, відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови не врахував даний факт, а також те, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини, він як уповноважена особа від держави, повинен був звернути увагу на інтереси самої дитини, яка відмовляючись спілкуватись із батьком, висловлювала свою позицію та відношення до цієї ситуації в цілому.
Згідно із частин 1-3 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Судом встановлено, що позивачем сплачений судовий збір у сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 25730003 від 04.03.2020 року.
Таким чином, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача у сумі 840,80 грн.
Керуючись статтями 9, 90, 139, 242 - 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позовні вимоги задовольнити.
Визнати протиправними дії головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Іванченко Марини Вадимівни щодо винесення в рамках виконавчого провадження № 53370979 постанови від 08.01.2020 року про накладення на ОСОБА_1 штрафу в розмірі 3400,00 грн.
Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) Іванченко Марини Вадимівни від 08.01.2020 року про накладення штрафу на ОСОБА_1 за виконавчим провадженням № 53370979.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 43315529, вул. Потьомкінська, 42/14, м. Херсон, 73003) судовий збір у сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.О. Варняк
кат. 105000000