м. Вінниця
16 березня 2020 р. Справа № 802/4166/14-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника відділу організації працевлаштування населення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці Шабанової Тетяни Генадіївни, Лівобережного міжрайонного центру зайнятості про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до заступника начальника відділу організації працевлаштування населення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці Шабанової Тетяни Генадіївни, Лівобережного міжрайонного центру зайнятості про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 14.01.2015 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії заступника начальника відділу організації працевлаштування населення Лівобережного міжрайонного центру зайнятості міста Вінниці Шабанової Тетяни Генадіївни щодо внесення запису "одержання допомоги обманним шляхом" до трудової книжки позивача - ОСОБА_1 . Зобов'язано Лівобережний міжрайонний центр зайнятості міста Вінниці видалити з трудової книжки позивача - ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) запис "одержання допомоги обманним шляхом". Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача - ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у вигляді судового збору у сумі 73,08 грн.
10.03.2020 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 14.01.2015 року, оскільки станом на момент звернення до суду вказане рішення залишається невиконаним.
З огляду на те, що статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не встановлено порядку розгляду заяви про встановлення судового контролю та подачі звіту про виконання судового рішення, а також враховуючи відсутність необхідності виклику сторін у судове засідання, суд вважає за можливе розглянути вказану заяву в порядку письмового провадження. При цьому, згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
02.02.2015 року за заявою позивача судом видано виконавчий лист № 802/4166/14-а про зобов'язання Лівобережного міжрайонного центру зайнятості м. Вінниці видалити з трудової книжки ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) запис "одержання допомоги обманним шляхом".
Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Наталею Юріївною від 06.02.2015 року № 46425108 відкрито виконавче провадження за вищезазначеним виконавчим документом. Постановою цього ж державного виконавця від 25.03.2015 року закінчено виконавче провадження у зв'язку з виконанням рішення суду. Однак, постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.09.2015 року у справі № 802/1509/15-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24.11.2015 року, дану постанову визнано протиправною та скасовано.
У подальшому, постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Наталею Юріївною від 09.12.2015 року відновлено виконавче провадження № 46425108 та постановою від 10.03.2016 року вирішено закінчити його у зв'язку з невиконанням боржником судового рішення зобов'язального характеру.
03.03.2016 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області Плахотнюк Наталею Юріївною направлено до Вінницького відділу поліції Головного управління національної поліції у Вінницькій області повідомлення № 1658/02.2-27/9 про кримінальне правопорушення вчинене посадовими особами Лівобережного міжрайонного центру зайнятості.
Враховуючи викладені обставини, суд доходить наступних висновків.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.
Відповідно до частин першої, другої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Норми частини першої статті 382 КАС України кореспондуються з положеннями частини шостої статті 246, пункту 4 частини першої статті 322 названого Кодексу, згідно з якими у резолютивній частині рішення суду першої інстанції зазначається, відповідно, встановлений судом порядок та строк виконання рішення, встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про огляд практики застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України" № 3 від 13.03.2017 року, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.
Пленум Вищого адміністративного суду України також наголосив, що наведене є правом, а не обов'язком суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначена правова позиція кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.04.2019 року по справі № 523/15136/15-а та ухвалі від 23.04.2019 року по справі № 805/516/18-а.
Таким чином, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої інстанції може під час прийняття рішення у справі. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту із накладенням штрафу.
Отже, у разі звернення позивача із заявою про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після прийняття рішення у справі, суд ухвалою відмовляє у задоволенні такої заяви.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду 10.12.2018 року у справі № 807/2358/15 (адміністративне провадження № К/9901/45276/18).
З огляду на викладене та враховуючи, що позивачем під час розгляду адміністративної справи не було заявлено вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення щодо зобов'язання відповідача подати відповідний звіт, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Керуючись статтями 243, 248, 256, 382 КАС України, суд
У задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Повний текст ухвали складено: 16.03.2020 року
Суддя Чернюк Алла Юріївна