Справа № 538/1091/19 Номер провадження 22-ц/814/708/20Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
12 березня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -
розглянувшиу відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2019 року (ухвалене суддею Бондарь В.А., відомості щодо дати складання повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом ОСОБА_1 до Вирішальненської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, ОСОБА_2 , третя особа: нотаріус Першої Лохвицької державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину та визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обгрунтування якого зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 . За життя батько склав заповіт від 11 лютого 2005 року, яким все своє майно заповів ОСОБА_1 . Пізніше, 20 березня 2006 року секретарем Вирішальненської сільської ради посвідчено заповіт, яким усе своє майно батько заповів брату - ОСОБА_2 . Після смерті батька залишилось спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці комунальної власності. Після смерті батька брат ОСОБА_2 звернувся до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори та 12.12.2007 року отримав свідоцтво про право на спадщину за законом нажитловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач вказує, що він не погодився із тим, що заповіт від 20 березня 2006 року склав саме батько, а тому звернувся до Лохвицького ВП ГУНП в Полтавській області із заявою про вчинення службового підроблення посадовими особами Вирішальненської сільської ради офіційного документу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст.366 КК України. При проведенні досудового розслідування на підставі постанови про призначення експертизи Полтавським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром складено висновок експерта від 05.02.2019 року за №136. Згідно вказаного висновку підпис на оригіналі заповіту за реєстровим №20 від 20.03.2006 року в графі « ОСОБА_4 », що на першій сторінці, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою.
У липні 2019 року позивач подав уточнену позовну заяву, в обґрунтування якої зазначив, що строкдля прийняття спадщини ним пропущено з поважних причин, оскільки тривалий час проводилось досудове розслідування по його заяві щодо вчинення службового підроблення. Для прискорення проведення розслідування ним складено та направлено чисельні скарги та заяви, тому тільки зараз він може довести своє право на спадкування за законом після смерті батька.
В зв'язку з чим, прохав суд: 1) визнати недійсним заповіт від 20.03.2006 року, посвідчений секретарем Вирішальненської сільської ради, за реєстровим № 20; 2) визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В. 12.12.2007 року, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі заповіту від 20.03.2006 року, посвідченого секретарем Вирішальненської сільської ради, за реєстровим № 20; 3) скасувати реєстрацію права власності, проведену державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В., на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; 4) визначити йому додатковий строк 3 місяці для подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , витребувати з Першої Лохвицької державної нотаріальної контори матеріали спадкової справи після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 .
Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Вирішальненської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, ОСОБА_2 , третя особа: нотаріус Першої Лохвицької державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним, скасування свідоцтва про право на спадщину та визначення додаткового строку для прийняття спадщини - задоволено частково.
Визнано недійсним заповіт від 20.03.2006 року, посвідчений секретарем Вирішальненської сільської ради, за реєстровим № 20.
У задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В. 12.12.2007 року, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі заповіту від 20.03.2006 року, посвідченого секретарем Вирішальненської сільської ради, за реєстром № 20; скасування реєстрації права власності, проведену державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В., на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; визначення додаткового строку 3 місяці для подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовлено повністю за безпідставністю.
З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає рішенняЛохвицького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2019 року скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Посилається на те, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема вказує, що строк для прийняття спадщини ним пропущено з поважних причин, оскільки тривалий час проводилось досудове розслідування по його заяві щодо вчинення службового підроблення. Для прискорення проведення розслідування ним складено та направлено чисельні скарги та заяви, тому тільки зараз він зміг доводити своє право на спадкування за законом після смерті батька. Вказував, що саме через обман брата, який стверджував про те, що батько склав заповіт саме на нього та залишив все своє майно йому, він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Тому, саме після отримання експертизи та з'ясування того, що заповіт складений не батьком, він звернувся з вимогою щодо продовження строку для прийняття спадщини.
Від Вирішальненської сільської ради Лохвицького району Полтавської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останні спростовуючи доводи апеляційної скарги та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохали апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.
Судове засідання в суді апеляційної інстанції проводилося в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. На момент розгляду справи були присутні апелянт та його представник, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не зявилися..
Заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення осіб, що зявилися, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_3 , про що 30 січня 2007 року складено відповідний актовий запис №05, зареєстровано Вирішальненською сільською радою Лохвицького району Полтавської області та видано свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 (а.с. 7).
11 лютого 2005 року спадкодавець ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений і зареєстрований за №23 Вирішальненською сільською радою Лохвицького району Полтавської області, на користь свого сина ОСОБА_1 (а.с 131).
20 березня 2006 року спадкодавець ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений і зареєстрований за №20 Вирішальненською сільською радою Лохвицького району Полтавської області, на користь свого сина ОСОБА_2 (а.с. 8).
Судом встановлено, що до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 звернувся син спадкодавця - ОСОБА_2 . Спадкова справа заведена 16.02.2007 року № 41/2007.
12.12.2007 року державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В. було видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом на мотороллер марки Муравей, модель - 2м, грошові заощадження в Лохвицькому відділенні «Ощадбанк» №3087 та грошові заощадження в Лохвицькому відділенні банку «ПриватБанк» на користь сина спадкодавця - ОСОБА_2 (а.с.46).
Як вбачається з копії Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, яка міститься в матеріалах спадкової справи №41 за 2007р. до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , заповідачем ОСОБА_3 було складено заповіт 20.03.2006 року на ім'я відповідача - ОСОБА_2 , стан заповіту - чинний (а.с.25).
З матеріалів справи також вбачається, що першою Лохвицькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , так як відсутній правовстановлюючий документ на будинок (а.с.52, 23-49, 50, 53-56).
На підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 25.01.2008 року у справі № 2-70/2008 року, яке вступило в законну силу 04.02.2008 року ОСОБА_2 набув в порядку спадкування право власності на домоволодіння розташоване в АДРЕСА_1 (а.с.72).
Також підтвердженням цьому може слугувати Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий КП «Лубенське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» від 17.03.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_2 набув право власності на нерухоме майно, розташоване в АДРЕСА_1 , на підставі рішення Лохвицького районного суду Полтавської області у справі № 2-70/2008 р. від 25.01.2008 року (а.с.103).
Відповідно до довідки, яка видана виконкомом Вирішальненської сільської ради Лохвицького району Полтавської області №1995 від 04.12.2007 року вбачається, що дійсно ОСОБА_3 з 1928 року і по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 був зареєстрований та проживав в с. Вирішальне, Лохвицького району, Полтавської області. На день смерті в його будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 , ніхто не проживав та не був зареєстрований (а.с.35).
ОСОБА_1 дій щодо прийняття спадщини після померлого ОСОБА_3 не вживав.
Одночасно ОСОБА_1 не погоджуючись із тим, що заповіт від 20 березня 2006 року склав саме батько, а тому звернувся до Лохвицького ВП ГУНП в Полтавській області із заявою про вчинення службового підроблення посадовими особами Вирішальненської сільської ради офіційного документу за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
При проведенні досудового розслідування на підставі постанови про призначення судової почеркознавчої експертизи Полтавським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром складено висновок експерта від 05.02.2019 року за №136, відповідно до якого встановлено: 1. Підпис на оригіналі заповіту за реєстром №23 від 11.02.2005 року в графі « ОСОБА_4 », що на першій сторінці, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. 2. Підпис на оригіналі заповіту за реєстром №20 від 20.03.2006 року в графі « ОСОБА_4 », що на першій сторінці, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою (а.с. 9-12).
Згідно рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 20.08.2015 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 24.09.2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.02.2016 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Вирішальненської сільської ради Лохвицького району, ОСОБА_2 про визнання заповіту недійсним, який вчинено під впливом тяжкої обставини - відмовлено в повному обсязі (а.с. 73-75).
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що волевиявлення спадкодавця при складанні оспорюваного заповіту не було вільним, а тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення, шляхом визнання даного заповіту недійсним.
Разом з цим, місцевий суд зазначив, що вимоги позивача щодо визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом є безпідставними, оскільки оспорюване свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.12.2007 року, видане на ім'я ОСОБА_2 правомірно, так як останній мав право на спадкування після смерті ОСОБА_3 за заповітом від 20.03.2006 року. Крім того, суд зазначив, що у задоволенні позову в частині скасування реєстрації права власності, проведену державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В., на житловий будинок з господарськими будівлями та визначення позивачу додаткового строку 3 місяці для подачі заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини, необхідно відмовити у зв'язку з їх безпідставністю.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.
Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять всі права, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
Згідно із статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Частинами 2,3 статті 1254 ЦК України визначено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.
Отже, особистий підпис заповідача це однозначна персоніфікація документа і обставина, яка свідчить про волевиявлення на момент його підписання.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.
Статтею 203_ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).
З огляду на наведені положення закону, апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності обставин, які зумовлюють недійсність оспорюваного заповіту, оскільки встановлено, що ОСОБА_3 його не підписував.
Відповідно до ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1245 ЦК України частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина спадщини була передана за заповітом.
Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно із ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом статей 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Однак, із заявою про прийняття спадщини звернувся лише відповідач ОСОБА_2 , який у встановленому законом порядку звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Враховуючи, що позивач ОСОБА_1 на час відкриття спадщини постійно не проживав разом із батьком, а тому він мав право подати заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини до 29 липня 2007 року включно.
В свою чергу, позивач ОСОБА_1 вперше звернувся до Першої Лохвицької державної нотаріальної контори для отримання інформації по спадковій справі лише 08.06.2015 року (а.с.73). Тому, пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Згідно роз'яснень, які надані Верховним Судом України в абзаці 6 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставинивизнані судом поважними.
Даний висновок ґрунтується й на правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 04 листопада 2015 р. у справі № 6-1486цс15.
Таким чином, поважними вважаються ті причини, які роблять вчасне звернення до нотаріальної контори неможливим або важким.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Звертаючись з позовними вимогами, позивач в силу вимог ст. 12 ЦПК України повинен довести правову та фактичну підстави своїх вимог.
Так, обґрунтовуючи причини пропуску строку для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини позивач зазначав, що він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, оскільки вважав, що в нього є заповіт і він автоматично отримає спадщину після померлого батька. Крім того, посилався на проведення досудового розслідування по його заяві щодо вчинення службового підроблення у зазначений період, тому тільки зараз він зміг доводити своє право на спадкування за законом. Вказував, що через обман брата, який стверджував про те, що батько склав заповіт саме на нього та залишив все своє майно йому, він не звертався до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Тому, саме після отримання експертизи та з'ясування того, що заповіт складений не батьком, він звернувся з вимогою щодо продовження строку для прийняття спадщини.
Однак, на думку суду вказані обставини, не доводять неможливість його звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини у встановлений законом термін, оскільки позивач міг реалізувати у передбачений законом строк та порядку своє право на вступ у спадщину шляхом подання заяви до нотаріуса, оскільки достовірно знав про існування заповіту. Надання приорітету способам захисту своїх прав позивачем, має суб'єктивний характер та вказує на свідоме ставлення до цього особи, а тому причини пропуску позивачем строку для подання заяви про прийняття спадщини є не поважними.
Тому, суд апеляційної існатнції вважає, що наведені позивачем підстави пропуску строку для прийняття спадщини не можуть вважатися поважними, оскільки самі по собі ці обставини без встановлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.
Так, відповідно до п.2 Листа вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року №24-753/0/4/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз'яснено, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є тривала хвороба, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо. Судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, вік, наявність конфліктів між спадкоємцями, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини тощо.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав будь-яких об'єктивних, достовірних та належних доказів, в тому числі і на підтвердження того, що перешкоджало йому на звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, а отже і поважності причин пропуску ним строку більш ніж дев'ять років, а тому не довів підстав для визначення йому додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини.
З огляду на викладене, не дивлячись на те, що позивачем надано докази які вказують на обставини які зумовлюють недійсність оспорюваного заповіту, його вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, а висновки суду першої інстанції є необгрутованими, оскільки не прийнявши спадщину позивач не є особою, права і законні інтереси якої порушуються оспорюваним заповітом та підлягають захисту, а тому задоволенню вони не підлягають у зв'язку з безпідставністю. Доводи апелянта є частково обґрунтованими.
Відповідно достатті 1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними в п.27постанови «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, відповідно дост. 1301 ЦК Українисвідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо. Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним лише за рішенням суду.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, яке видане ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В. 12.12.2007 року, після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі заповіту від 20.03.2006 року, посвідченого секретарем Вирішальненської сільської ради, за реєстровим № 20, оскільки оспорюване свідоцтво про право на спадщину було видане ОСОБА_2 за наявності передбачених законом підстав, та при досдідженні судом спадкової справи жодного порушення при оформленні свідоцтва про право на спадщину за заповітом не було встановлено.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду в частині відсутності підстав для скасування реєстрації права власності, проведену державним нотаріусом Першої Лохвицької державної нотаріальної контори Сегет Л.В., на житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 ., оскільки дана вимога є похідною, а правовстановлюючий документ, на вказане майно є відмінним від заповіту та є чинним.
Матеріалами справи встановлено, що на момент смерті на дане спадкове майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був відсутній правовстановлюючий документ, а тому відповідач набув на нього право власності на підставі рішення суду, яке до даного часу є чинним та не оскаржувалося позивачем.
Інші, викладені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6Конвенції прозахист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно братидо уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського судуз прав людини усправі «Проніна проти України'від 18липня 2006року).
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та часткового скасування рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2019 року, з ухваленням нового рішення.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 05 грудня 2019 року в частині вирішення вимог про визнання заповіту недійсним - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Вирішальненської сільської ради Лохвицького району Полтавської області, ОСОБА_2 , третя особа: нотаріус Першої Лохвицької державної нотаріальної контори про визнання заповіту недійсним - залишити без задоволення.
В іншій частині рішення суду залишити - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено16 березня 2020 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ Т.В. Одринська _______________ В.П. Пікуль