Справа № 552/5911/19 Номер провадження 22-ц/814/709/20Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
12 березня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Одринської Т.В., Панченка О.О., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на заочне рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року (ухвалене суддею Самсоновою О.А., повний текст рішення складено 18.12.2019 року) у справі за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У жовтні 2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 22.04.2010 року в розмірі 127700,59 грн та судові витрати 1921,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідно до укладеного кредитного договору б/н від 22 квітня 2010 року ОСОБА_1 отримала кредит в сумі 2000,00 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання кредитних послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт.Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною картою», затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.Відповідач не надавала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором.
У зв'язку з зазначеним порушенням зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 01.10.2019 року має заборгованість в сумі 299 267,22 грн, яка складається з наступного: 1993,47 грн - заборгованість за кредитом; 290 675,75 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6598,00 грн - заборгованість за пенею та комісією. Проте, Банк просив стягнути з відповідача частину вказаної заборгованості у розмірі 127 700,59 грн, а саме: 1993,47 грн - заборгованість за кредитом, 125707,12грн - проценти за користування кредитом з 22.04.2010 по 31.08.2018.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року позовакціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 22 квітня 2010 року б/н у розмірі 1323,46 грн., на відшкодування понесених судових витрат - 19,21 грн., а всього стягнуто 1342,67 грн. (одна тисяча триста сорок дві гривні шістдесят сім копійок).
З вказаним рішенням суду не погодився АТ КБ «Приватбанк» та подав на нього апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, прохає скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні івимоги АТ КБ «Приватбанк» в цій частині у повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що посилання суду першої інстанції на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року є безпідставним, оскільки відповідачкою не заперечувалися вимоги позивача. У даній справі відповідачка не заперечувала факт погодження з нею умов кредитування, факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, а також факт укладення договору та розмір наявної заборгованості. Суд першої інстанції не звернув уваги та не надав правової оцінки наявним в матеріалах справи Заяві-анкеті та Довідці про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», які підписані відповідачкою. Вказує на те, що з урахуванням наявності в матеріалах справи Довідки, підписаної позичальником, вважає, що остання була обізнана з умовами кредитування, зокрема, з розміром відсоткової ставки за процентами, тому в даному випадку, правові висновки, що містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17, не можуть бути застосовані. Посилається на те, що Відповідач не заперечувала факт погодження з нею умов кредитування, факт ознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, а також факт укладення договору та розмір наявної заборгованості. Тому, відсутність підпису позичальника на Умовах та правилах та Тарифах не свідчить про те, що вона не була ознайомлена з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідачка поставила саме в заяві позичальника, яким засвідчила те, що вона ознайомлена з відповідними документами, а отже повністю згодна з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Таким чином, згідно ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав жодних підстав відмовляти у стягненні відсотків по кредиту. Таким чином, основними вимогами банку за кредитним договором до боржгника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування , і ця умова є істотним фактором при надання кредитних коштів.
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 22 квітня 2010 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, за умовами якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 2000,00 грн. у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом у встановленому договором розмірі з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник зобов'язувався забезпечити повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитом.
До кредитного договору банк додав Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті https://privatbank.ua.terms/ та витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна».
Також, 22.04.2010 року ОСОБА_1 підписала довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», згідно якої базова відсоткова ставка за користування кредитом складає 3% щомісячно, розмір щомісячних платежів становить 7% від заборгованості, але не менше 50 грн та не більше залишку заборгованості, і повинен бути внесений до 25 числа місяця, наступного за звітним. У довідці також визначені порядок нарахування та розмір пені, штрафів за невиконання зобов'язань (а.с.7).
Згідно з наданим банком розрахунком відповідач ОСОБА_1 станом на 01.10.2019 року має заборгованість в сумі 299 267,22 грн, яка складається з наступного: 1993,47 грн - заборгованість за кредитом; 290 675,75 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 6598,00 грн - заборгованість за пенею та комісією.
Проте, звертаючись до суду з вказаним позовом банк просив стягнути з відповідача лише частину вказаної заборгованості у розмірі 127 700,59 грн, а саме: 1993,47 грн - заборгованість за кредитом, 125707,12 грн - проценти за користування кредитом з 22.04.2010 по 31.08.2018.
Задовольняючи частково позовні вимоги банку, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість лише за тілом кредиту в сумі 1323,46 грн., оскільки банком в рахунок погашення заборгованості за відсотками зараховано сплачені відповідачем 468,01 грн., а також 202 грн. на погашення пені.
Разом з цим місцевий суд зазначив, що в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, оскільки Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив, а умовами договору вони не передбачені..
Проте, з таким висновком суду колегія суддів не може погодитися виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що, оскільки фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також, враховуючи вимоги ч.2 ст.530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання відповідачем обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, позивач має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання виконати відповідачем обов'язку з повернення, зокрема, фактично отриманої суми кредитних коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, розрахунку заборгованості, станом на 01.10.2019 року заборгованість ОСОБА_1 перед Банком за тілом кредиту становила 1993,47 грн, отже, наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з відповідача на користь позивача суми заборгованості за тілом у розмірі 1993,47 грн, а тому рішення місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення в цій частині, про задоволення даних вимог в повному обсязі.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні процентів та пені, оскільки суд в цій частині не в повній мірі встановив дійсні обставини справи.
Так, з наданих матеріалів справи вбачається, що кредитний договір між сторонами укладено шляхом підписання ОСОБА_1 Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно зі змістом якої остання погодився, що вказана Заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку становлять між сторонами договір про надання банківських послуг.
В Анкеті-заяві про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, підписаній ОСОБА_1 , відсутні умови щодо погодження відсоткової ставки за користування кредитними коштами та нарахування неустойки за порушення взятих на себе зобов'язань.
Разом з тим, позичальником ОСОБА_1 підписом у цій Заяві підтверджено отримання кредитки «Універсальна» (а.с.6 зворот) та 22.04.2010 року нею було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна» 30 днів пільгового періоду» згідно якої остання своїм підписом засвідчила ознайомлення та згоду з умовами використання даного типу кредитної картки, а саме про отримання кредиту з видачею кредитної картки у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним за базовою ставкою 3% в місяць з пільговим періодом нарахування відсотківза кожною тратою урозмірі 0,01% впродовж тридцяти днів з кожної трати, та визначенням строку внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним з визначенням їх розміру (включаючи плату завикористання кредитних коштів в звітному періоді) в розмірі 7% від заборгованості, але не менше 50 грн. та небільше залишку заборгованості, зі сплатою пені за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі, який розраховується за наступною формулою: пеня = пеня 1+ пеня 2, де пеня1 =базова відсоткова ставка по договору /30 нараховується на кожен день прострочення кредиту, пеня 2=1% від заборгованості, але неменше 30грн.в місяць, нараховується 1 раз в місяць, при наявності заборгованості по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше, штрафів у розмірі 500,00 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів комісій (а.с. 7).
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася.
Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому.
Відповідач ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та фінансові умови надання кредитки «Універсальна», якими погоджено тарифи банку, порядок та розмір нарахування процентів та неустойки.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо відсутності погодження розміру відсотків за користування кредитними коштами та неустойки за порушення виконання зобов'язань за Договором б/н від 22.04.2010 року є помилковими та не ґрунтуються на матеріалах справи.
Статтями 526, 530,610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/95/12 (провадження №14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України.
Проте, позивачем при зверненні до суду не надано суду доказів щодо строку виконання зобовязання з повернення кредиту, який видавався відповідачу, що позбавило суд можливості здійснити перевірку правильності нарахування позивачем відсотків за користування кредитними коштами, тому при розгляді вказаної справи суд апеляційної інстанції виходе з наступного.
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором б/н від 22.04.2020 року вбачається, що починаючи з 22.04.2010 по 22.05.2012 відповідач повинна була повернути кредит та погасити відсотки за користування ним, тобто строк кредитування складає 25 місяців з моменту його укладення (щомісячний платіж 7%, який складається з 3% нарахування по процентах за користування кредитом та 4% від взятого тіла кредиту, тобто для повного погашення тіла кредиту сторонами визначено 25 місяців).
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 22.05.2012 року, тобто на момент закінчення строку виконання зобовязання, позивачем було нараховано лише проценти в сумі 9,48 грн., пеня нарахована не була.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню відсотки за користування кредиту у розмірі 9,48 грн.
В іншій частині вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки умовами договору укладеного між сторонами право позивача нараховувати проценти за користування кредитом та пеню поза межами строку кредитування, не передбачено, а інших доводів на обґрунтування даних вимог позивачем не наведено.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.
Отже, суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок.
З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк».
Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.13 ст.141 ЦПК України).
При подачі позову Банком було сплачено 1921,00 грн. судового збору, а при подачі апеляційної скарги 2881,50 грн.Оскільки даною постановою позов задоволено частково та визначено до стягнення лише суму заборгованості у розмірі 2002,95 грн, то вимоги банку задоволено на 1,56%. Відтак, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму понесених ним судових витрат у розмірі частки задоволених позовних вимог, що становить 75,30 (2002,95*4802,50/127700,59) грн.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 грудня 2019 року - скасувати.
Постановити нове рішення, яким позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 22.04.2010 року в сумі 2002,95 грн (дві тисячі дві гривні 95 коп.) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» 75,30 (сімдесят пять гривень 30 коп.) грнсудового збору.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови виготовлено 16 березня 2020 року.
Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин
Судді: _______________ Т.В. Одринська_______________ О.О. Панченко