Справа № 344/5457/19
Провадження № 2/344/1212/20
12 березня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Ковалюк І.П.,
секретаря Караїм Ю.В.,
представника позивача Гончарука В.В., відповідача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРГО-Р» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки,
В провадженні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області знаходиться цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРГО-Р» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки.
Представником позивача подано клопотання про закриття провадження в справі. Клопотання мотивовано тим, що договір комерційної концесії від 01.05.2017 року заборгованість за яким стягується у судовому порядку, є господарським договором, укладеним між суб'єктами господарювання, а зобов'язання за таким договором є господарським зобов'язанням. Спірні правовідносини виникли щодо виконання фізичною особою-підприємцем умов господарського договору, зобов'язання за яким у відповідачки з втратою статусу фізичної особи-підприємця не припинилося, відповідно даний спір належить до юрисдикції господарського суду. А тому на підстав п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України просив закрити провадження у справі, а також судові витрати пов'язані із розглядом справи стягнути із позивача.
Представник відповідача та відповідач подане клопотання підтримали.
Представник позивача заперечив щодо задоволення вказаного клопотання.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відтак норми процесуальних законів наведено тут і далі у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року.
Згідно зі статтею 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється за правилами іншого судочинства.
Разом з тим статтею 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП.
Статтею 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Відтак господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Як уже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість за договором комерційної концесії, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Арго-Р» та ФОП ОСОБА_1 .
Згідно із частиною першою статті 128 Господарського кодексу України (далі - ГК України) громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Зазначена норма кореспондується зі статтею 50 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (стаття 179 ГК України).
Таким чином, однією з ознакгосподарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів (у тому числі цивільних), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання (наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (стаття 609 ЦК України).
Проте до підприємницької діяльності фізичних осіб згідно зі статтею 51 ЦК України застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Частиною третьою статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (тут і далі - у редакції, чинній на час припинення ФОП ОСОБА_1) передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, статті 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" однією з особливостей підстав припинення зобов'язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб'єктів підприємницької діяльності) її зобов'язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Таким чином, виходячи із суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, а тому даний спір належить до господарської юрисдикції.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На виконання вимог ч. 1 ст. 142 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про повернення позивачу судового збору сплаченого при поданні позову, а саме в розмірі 8 815 грн. 81 коп. (а.с. 7)
Відповідно до ч. 5 ст. 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.
З огляду на те, що представником відповідачем підтверджено розмір сплачених коштів за правничу допомогу на суму 8200,00 грн. та сплаченого судового збору в сумі 384 грн. 20 коп. за подання заяви про перегляд заочного судового рішення. На переконання суду вказаний розмір витрат є невиправдано завищеним з огляду на таке: враховуючи, що дана справа не відноситься до категорії складних справ, а є малозначною та не складною справою, то надання правової допомоги, в тому числі складання клопотань не потребувало надзвичайних зусиль та/або матеріальних затрат, та затрат такої кількості часу як вказано в акті прийому-передачі наданих послуг, для підготовки та супроводження справи в суді. Враховуючи наведене, суд вважає, що витрати на правову допомогу в розмірі 8200,00 грн. не підлягають до стягнення в такому обсязі і є завищеними для такої категорії справ. Однак, враховуючи, що адвокат безумовно надавав стороні позивача правову допомогу, враховуючи складність справи, її типовість, кількість судових засідань, та застосовуючи засади розумності, справедливості та співмірності суд вважає, що 5100,00 грн. є достатньою компенсацією понесених стороною витрат на правову допомогу.
Суд приходить до висновку про частково задоволення клопотання представника відповідача про компенсацію судових витрат, а саме у розмірі 5484,20 грн.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що клопотання про закриття провадження у справі підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене на підставі ст.ст. 51, 52, 598-609 ЦК України, ст.ст. 128, 173, 179, 202-208 ГК України, ст.ст. 20, 45 ГПК України, ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та керуючись ст.ст.3, 19, 142, 255, 259, 260, 353 ЦПК України, суд -
Клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Жиляка М.Д. про закриття провадження у справі, - задовольнити.
Закрити провадження в справі позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АРГО-Р» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та неустойки.
Повернути з державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АРГО-Р» (код ЄРДПОУ 31299420) судовий збір в розмірі 8 815 грн. 81 коп., сплачений відповідно до платіжного доручення №13129 від 11.03.2019 року (оригінали квитанції міститься в матеріалах справи № 344/5457/19).
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АРГО-Р» (код ЄРДПОУ 31299420) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) понесені судові витрати в розмірі 5 484,20 грн.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Суддя Ковалюк І.П.