Справа № 489/149/20
Номер провадження 2/489/1239/20
Іменем України
13 березня 2020 року місто Миколаїв
Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі:
головуючого судді Кокорєва В. В.,
за участю секретаря судового засідання Смєрдової К. С.,
представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Іщенко Н. С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Ленінського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 (далі-позивач) до Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» (далі-відповідач) про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди
встановив
В січні 2020 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він працював у відповідача, 15.10.2019 був звільнений з роботи. Проте відповідачем не було проведено розрахунок з позивачем в строки, встановлені законом. Крім того такі розрахунки по заробітній платі не проведені і на теперішній час.
Відповідач подав відзив на позов у якому вказує, що розрахунок не проведено не з вини підприємства, оскільки позивачу направлялись листи з проханням надати номер банківського рахунку для перерахування коштів, однак його надано не було. Окрім цього, посилаються на те, що позивачем не правильно пораховано середній заробіток, оскільки включено премію за травень-червень 2019 року в сумі 572,4 грн., яка була виплачена у серпні 2019 року, та помилково помножено середній заробіток на кількість днів затримки, а не на середньомісячне число робочих днів. Заперечували проти моральної шкоди та витрат на правову допомогу.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити в задоволенні вимог.
Дослідивши докази, долучені до матеріалів справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.
28.08.2018 ОСОБА_2 був прийнятий на роботу на посаду інспектора по роботі із державною виконавчою службою групи з позовної роботи ВПЗ, що підтверджується записами трудової книжки.
Відповідно до наказу № 208-п від 15.10.2019 позивача було звільнено з займаної посади.
Згідно з розрахунковим листком за жовтень 2019 року заборгованість відповідача перед позивачем за невиплачену заробітну плату станом на 15.10.2019 складає 59846,23 грн. Відповідач вказаний факт не оспорює. Розмір заборгованості у 59846,23 грн. визначений після вирахування податків та обов'язкових платежів.
Позивач в судовому засіданні вказав, що при звільненні з ним не був проведений розрахунок по заробітній платі. Відповідач цього факту не заперечує.
Відповідач направив до суду відзив, в якому зазначає, що позивачу було запропоновано надати реквізити банківського рахунку для перерахування йому заробітної плати.
У своєму листі від 15.01.2020, надісланому на адресу відповідача, позивач пояснює, що не має банківського рахунку та бажає отримати заробітну плату в касі відповідача. Також вказав, що жодного разу за період його роботи у відповідача заробітна плата не виплачувалась іншим чином, аніж через касу підприємства.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, закон прямо покладає на підприємство обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок виплатити всіх сум, що належать йому. У разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Таким чином, посилання відповідача на вкрай критичне становище, пов'язане з низьким рівнем розрахунків абонентів не є підставою для звільнення від стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок).
Відповідно до пункту 2 наведеного Порядку у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Із наданих позивачем пояснень та довідок видно, що останніми двома повними місяцями його роботи є серпень 2019 року (заробітна плата становила 11 203,17 грн. за 19 відпрацьованих днів) та вересень 2019 року (10 714,19 грн. за 21 відпрацьований день).
Суд критично розцінює доводи відповідача, щодо виплати позивачу в серпні 2019 року премії за травень - червень 2019 року, оскільки з наданих розрахунків вбачається, що позивачу і в травні і в червні нараховувалась премія (а.с. 6), і премія в розмірі 572,4 грн. нарахована в червні місяці.
У розрахункових листках за серпень та вересень 2019 року, наданих відповідачем чітко зазначено період за який нараховуються певні суми.
Таким чином, середньоденний заробіток позивача складає 547,93 грн. = (11 203,17 грн+10 714,19 грн.)/40.
Як вбачається з виробничого календаря на 2019 рік відповідачем визначено кількість робочих, святкових та вихідних днів.
Посилання представника відповідача на Наказ № 43 від 28.01.2019, яким на підприємстві відповідача на період між опалювального періоду 2019 року до початку опалювального періоду 2019 - 2020 р.р. встановлено неповний робочий тиждень, з неробочим днем у п'ятницю не приймається судом, оскільки він погіршує умови оплати праці (ч. 4 ст. 97, ст. 103 КЗпП України) та не містить підпису позивача. Окрім цього, якщо враховувати вказаний наказ, то в т. ч. при визначенні розміру середнього заробітку. Суд виходить з того, що відповідачем не доведено факт завчасного повідомлення позивача про неповний робочий тиждень.
У зв'язку з цим, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку (по дату ухвалення рішення), тривалість якого складає 103 робочих дня, становить 56 436,79 грн.
Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені підлягають задоволенню.
Позивач вказує, що несвоєчасна виплата заробітної плати призвела до виникнення кредитної заборгованості, яку банк стягує з нього в судовому порядку. Також, несвоєчасна виплата заробітної плати призвела до моральних страждань та переживань, він та його сім'я були позбавленні засобів для існування та позивач змушений був вживати додаткових зусиль для нормалізації свого життя, та яку він оцінює в 5000 грн.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з п. 5 зазначеної вище Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд критично розцінює посилання позивача на виникнення кредитної заборгованості внаслідок затримки виплати заробітної плати, оскільки кредитна заборгованість виникла до 28.08.2018 (до працевлаштування позивача).
Однак, суд вважає доведеним те, що через неправомірні дії відповідача, позивач був позбавлений коштів, як засобів для існування, на які він відповідно до закону мав право розраховувати. Вказані обставини призвели до моральних страждань, зміни нормальних умов життя позивача, тому він має право на компенсацію заподіяної йому моральної шкоди.
Враховуючи викладене та виходячи із засад розумності та справедливості суд вважає, що вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди підлягають задоволенню в сумі 1000 грн.
Також суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір та витрати на правову допомогу, розмір яких є обґрунтованим і співмірним. При вирішенні цього питання суд враховує ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, та не може погодитись з доводами відповідача, оскільки відповідач сам не надав позивачу (на його звернення від 10.01.2020) довідку про заборгованість та середній заробіток, що і викликало необхідність у наданні більшого об'єму правової допомоги.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 89, 259, 264,265 ЦПК України, суд
вирішив
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго»на користь ОСОБА_2 :
- заборгованість по заробітній платі в сумі 59 846,23 грн.;
- компенсацію за затримку розрахунку при звільненні 56 436,79 грн. з вирахуванням при сплаті податків та інших обов'язкових платежів;
- компенсацію моральної шкоди в сумі 1000 грн.
Стягнути з Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго»на користь ОСОБА_2 840,80 грн. судового збору та 4204 грн. витрат на правову допомогу.
Стягнути з Обласного комунального підприємства «Миколаївоблтеплоенерго»на користь держави 840 грн. 80 коп.
Позивач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Обласне комунальне підприємство «Миколаївоблтеплоенерго», адреса: 54034, м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 5-а, код ЄДРПОУ 31319242.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 16.03.2020.
Суддя В. В. Кокорєв