Справа № 548/977/19 Номер провадження 22-ц/814/495/20Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В. П. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.
03 березня 2020 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - Чумак О. В.,
суддів Бондаревської С.М., Кривчун Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН»
на рішення Хорольського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Старокожко В.П., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, -
В травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» звернулося в суд з позовом, обґрунтовуючи його тим, що 07.04.2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 29502, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 1800 грн. строком на 14 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом. Оскільки ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконав, ТзОВ «Веллфін» просить стягнути на його користь з відповідача 76773 грн. 60 коп. заборгованості за договором позики, а також судовий збір в розмірі 1921,00 грн.
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 28.10.2019 року позов ТОВ «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ВЕЛЛФІН» 2253 грн.60 коп. заборгованість за договором позики № 29502 від 07.04.2016 року.
Вирішено питання щодо стягнення судових витрат.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ТОВ «ВЕЛЛФІН» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Вказує про не врахування судом першої інстанції, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги з надання у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності (розпорядження Нацкомфінпослуг № 2606 від 27 жовтня 2015 року, зареєстровано в реєстрі фінансових установ за № 16103225). Укладений між сторонами договір у формі електронного документа не суперечить положенням ЦК України, ТОВ «Веллфін» надав відповідачу обумовлену договором суму позики, але він не виконав належним чим зобов'язання щодо повернення коштів.
Зазначає, що судом першої інстанції не досліджено та не взято до уваги порядок укладення Договору позики, який здійснюється з використанням одноразового ідентифікатора, що передбачено ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», однак суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, безпідставно послався на Закон України «Про електронний цифровий підпис», який відносини між сторонами не регулює.
Вважає безпідставним посилання суду на правову позицію, висловлену у постанові Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 провадження 14-10цс18 щодо наслідків в частині стягнення процентів поза межами строку кредитування, оскільки обставини справи не є тотожними. Відповідач, підписавши договір, погодилася з його умовами і зобов'язана їх виконувати поза межами строку кредитування незалежно від спливу строку.
Від відповідача у встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як убачається з матеріалів справи , ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, що надає фінансові послуги з надання у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг № 2606 від 27 жовтня 2015 року, зареєстровано в реєстрі фінансових установ за № 16103225 .
Порядок отримання та надання позики регламентується Правилами надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «ВЕЛЛФІН», затвердженими наказом директора ТОВ «ВЕЛЛФІН» № 2-1 від 27 жовтня 2015 року, які розміщені на офіційному веб-сайті позивача.
На підставі оформленої відповідачем Заявки для отримання позики у встановленому п. п. 4.1, 4.2. Правил порядку, шляхом заповнення всіх полів Заявки, 07.04. 2016 року між ТОВ «ВЕЛЛФІН» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 56205, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у сумі 1800,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язалася повернути позику через 14 днів та сплатити проценти.
У графіку розрахунків до договору позики № 29502 від 07.04.2016 року вказано, що сукупна вартість позики на дату погашення - 21.04.2016 року, складає 2253 грн. 60 коп. (1800 грн. - сума по договору + 453.60 грн. - сума до сплати процентів).
Згідно з п. 4.8 Правил, підтвердженням згоди заявника на отримання позики, є направлена на розгляд товариства заявка про надання позики з одночасною перевіркою банківської платіжної картки.
Відповідно до п. 4.10 Правил, відповідність зазначеної суми підтверджує належність рахунку для перерахування позики заявнику та підтверджує згоду заявника на отримання позики.
Відповідно до п. 6.10-6.12 Правил, товариство надає позику в порядку одночасного перерахування суми, зазначеної в договорі позики на рахунок банківської платіжної картки, зазначеної в заявці.
Перерахування грошових коштів здійснюється в строк не пізніше одного робочого дня з дати підписання договору позики сторонами.
Датою укладення договору позики між Товариством і позичальником є дата перерахування суми позики на банківський рахунок.
На виконання умов укладеного між сторонами договору позики, позивачем в порядку, встановленому п. 1.4 договору позики, через оператора послуг платіжної інфраструктури Platon на картковий рахунок відповідача було перераховано 1800 грн.
Згідно з розрахунком позивача, станом на 15.04.2019 року заборгованість відповідача за договором становить 76733,60 грн., з яких: 1800 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 35769,60 грн. - заборгованість за відсотками, 39164 грн - заборгованість за простроченими відсотками .
Частково задовольняючи позов ТОВ «ВЕЛЛФІН» та визначаючи до стягнення лише суму сукупної вартості позики, зазначеної у погодженому сторонами графіку розрахунків до договору позики № 29502 від 07.04. 2016 року, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача про стягнення процентів після 21.04.2016 року (термін сплати позики), не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Колегія суддів апеляційного суду вважає, що такий висновок суду першої інстанції узгоджується з матеріалами справи та вимогами закону.
Підставами позовних вимог ТОВ «ВЕЛЛФІН» є неналежне виконання ОСОБА_1 умов договору позики, укладеного в електронній формі шляхом направлення заявки для отримання позики та отримання грошових коштів від ТОВ «ВЕЛЛФІН» у вигляді позики на платіжну картку, які він не повернув у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до положень ст. ст. 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У ст. 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII).
Положення Закону № 675-VIII передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - пункт 5 частини 1 статті 3 Закону № 675-VIII.
Таким чином, 07.04.2016 року ОСОБА_1 , оформивши у встановленому п. п. 4.1, 4.2. Правил надання грошових коштів у вигляді позики на сайті ТОВ «ВЕЛЛФІН» заявку для отримання позики у розмірі 1800,00 грн. на строк 14 днів, шляхом заповнення всіх полів заявки із зазначенням даних банківської картки, на яку просив перерахувати кошти, що підтверджується роздруківкою заявки з офіційного веб-сайта товариства погодився з умовами договору позики, оформленому сторонами в електронній формі, з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Отже, між сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору позики.
У п. 3.1 Договору позик сторони погодили, що повернення позики та сплата процентів за користування позикою здійснюватиметься відповідно до графіку розрахунків .
За встановлених обставин укладення Договору позики та не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення позики та нарахованих відсотків за користування коштами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основним зобов'язанням, яка складається із суми позики - 1800,00 грн. та процентів за користування позикою в межах строку кредитування за період з 07.04.2016 року по 21.04. 2016 року у сумі 453,6 коп.
Перевіряючи вимогу позивача в частині відмови у стягненні основних та додаткових процентів за користування позикою за період 22.04 2016 року по 15.04.2019 року, колегія суддів виходить з такого.
За положеннями ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування, чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що за умовами укладеного сторонами договору позики № 29502 від 07.04.2016 року ТОВ «ВЕЛЛФІН», як фінансова установа, надало позичальнику суму позики, а останній зобов'язувався повернути надану позику у повному обсязі 21.04. 2016 року.
Таким чином, позикодавець ТОВ «ВЕЛЛФІН» відповідно до ст. 1048 ЦК України має право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 21.04. 2016 року. Після закінчення строку його дії, у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти.
Із дослідженого колегією суддів розрахунку заборгованості вбачається, що визначена позивачем до стягнення заборгованість за відсотками за договором та простроченими відсотками за користування позикою включає період з 21.04 2016 року по 15.04. 2019 року, який виходить за межі строку надання позики - 14 днів.
Оскільки після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, тому заявлена позикодавцем ТОВ «ВЕЛЛФІН» вимога в частині стягнення з відповідача заборгованості за основними та додатковими процентами за користування позикою за період з 22.04.2016 року по 15.04. 2019 року обґрунтовано залишена судом першої інстанції без задоволення і доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду в цій частині.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дотримуючись принципу змагальності, на підставі наданих сторонами доказів та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.ст. 367 - 369, п.1 ч.1 ст. 374, ст. ст. 375, 381- 384, 389 ЦПК України, - колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» залишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду м. Полтави від 28 жовтня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя: Чумак О.В.
Судді: Бондаревська С.В.
Кривчун Т.О.