Справа № 553/4258/16-ц Номер провадження 22-ц/814/716/20Головуючий у 1-й інстанції Новак Ю. Д. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
16 березня 2020 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.
Суддів: Лобов О.А., Триголова В.М.
при секретарі Ачкасовій О.Н.
учасники справи
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - адвокат Шеховцов І.Є.
відповідач - ОСОБА_2
представники відповідачів - адвокати Прохур Н.І., Яресько Н.В.
переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року, ухвалене суддею Новаком Ю.Д., повний текст рішення складено - 03 січня 2020 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторія Вікторівна, ОСОБА_4 в своїх інтересах та в якості представника неповнолітніх: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м. Полтави про визнання добросовісним набувачем, -
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., про визнання добросовісним набувачем.
26.01.2017 року ОСОБА_1 подав суду першої інстанції уточнену позовну заяву до ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., ОСОБА_4 в своїх інтересах та в якості представника неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м. Полтави про визнання добросовісним набувачем (т. 1 а.с. 64-65).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 02 березня 2017 року виключено з кола третіх осіб ОСОБА_2 та залучено її в якості співвідповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., ОСОБА_4 в своїх інтересах та в якості представника неповнолітніх ОСОБА_5 , 2003 р.н., ОСОБА_6 , 2004 р.н., ОСОБА_7 , 2006 р.н., Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м. Полтави, про визнання добросовісним набувачем (т.1 а.с. 83).
ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_8 померла, що підтверджує копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т.2 а.с. 44).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 10.05.2018 року зупинено провадження у справі до встановлення правонаступників після смерті ОСОБА_8 (т.2 а.с. 63).
10.07.2018 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції позовну заяву до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., Шуляк О.О. в своїх інтересах та в якості представника неповнолітніх ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м. Полтави про визнання добросовісним набувачем (т. 2 а.с. 82-84).
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у 2014 році, маючи намір придбати нерухоме майно для себе та своєї багатодітної сім'ї, у відповідності до реклами, яка містилася у рекламному виданні «Жовта газета», знайшов оголошення про продаж будинку та земельних ділянок, які знаходилися за адресою АДРЕСА_1 та власником яких була ОСОБА_8 11.01.2014 року між ним та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу будинку загальною площею 91,2 кв.м. та земельних ділянок, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В. Позивач виконав всі умови договору, розрахувався з власницею у присутності нотаріуса. Будь яких обмежень та заборон на момент угоди не існувало. ОСОБА_8 , як власник, мала при собі оригінали правовстановлюючих документів, які оформлені на її ім'я. Після укладання угоди позивач здійснив відповідну реєстрацію права власності на майно, здійснив переобладнання, ремонт будинку та господарських будівель, вклавши значні кошти. Безпосередньо після реєстрації за ним права власності зареєстрував себе та членів сім'ї за адресою спірного будинку за місцем постійного проживання. Після необхідних ремонтних робіт він та його сім'я проживають за адресою АДРЕСА_1 . У зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 оспорює його право власності, він змушений звернутися до суду за захистом права власності на нерухоме майно. Просив суд визнати його добросовісним набувачем та власником за договором купівлі-продажу спірного будинку з надвірними будівлями та двох земельних ділянок.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторія Вікторівна, ОСОБА_4 в своїх інтересах та в якості представника неповнолітніх: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м. Полтави про визнання добросовісним набувачем - задоволено повністю.
Визнано ОСОБА_1 добросовісним набувачем нерухомого майна та визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, за адресою АДРЕСА_1 , придбане ним, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта 264399653101) на приватизованій земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003, право власності на яку посвідчено окремим договором купівлі продажу, згідно договору купівлі-продажу від 11 січня 2014 року, зареєстровано в реєстрі №21; земельну ділянку площею 0,1000 га, за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310136700:07:001:0003 (реєстраційний номер об'єкта 264504153101), згідно договору купівлі-продажу від 11 січня 2014 року, зареєстровано в реєстрі №22; земельну ділянку площею 0,0576 га, за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5310136700:07:001:0004 (реєстраційний номер об'єкта 264543753101), згідно договору купівлі-продажу від 11 січня 2014 року, зареєстровано в реєстрі №23.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 495 грн. судового збору на користь ОСОБА_1 .
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 25 лютого 2014 року ухвалою апеляційного суду Полтавської області рішення суду першої інстанції від 02.07.2013 року, яким відмовлено ОСОБА_8 у визнанні договору дарування недійсним, залишено без змін. Відповідач ОСОБА_2 , вважає, що на підставі цього рішення її право власника на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 було поновлено. Проте, суд першої інстанції виходив з того, що дане твердження позивача є припущенням та не ґрунтується на належних та допустимих доказах. У відповідності до положень Наказу Міністерства юстиції №7/5 07.02.2002 року «Про затвердження Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно», який втратив чинність на підставі Наказу Міністерства юстиції №1844/5 від 14.12.2012 року на підставі введення в дію ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Державна реєстрація прав проводиться реєстраторами бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць, обслуговування на території яких здійснюється БТІ, створеними до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" (1878-17) та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Такі ж саме вимоги вказані в даному Законі і після внесених змін та у Постанові КМ України від 17 жовтня 2013 року «Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування. Державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на таке нерухоме майно: житлові будинки; квартири; будівлі, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; споруди (інженерні, гідротехнічні тощо) - земельні поліпшення, що не належать до будівель та приміщень, призначені для виконання спеціальних технічних функцій; приміщення - частини внутрішнього об'єму житлових будинків, будівель, квартир, обмежені будівельними елементами. Для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1, що передбачено зазначеним Наказом. Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, що передбачено ст. 182 ЦК України. Матеріали справи не містять відомостей, що ОСОБА_2 на момент укладання договору купівлі-продажу між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 вчиняла дії, спрямовані на реєстрацію свого права власності на спірне нерухоме майно, тому, суд першої інстанції вважає, що у неї відсутнє право власності на спірну нерухомість, оскільки у відповідності до норм законодавства України автоматично право власності на майно не поновлюється. Для виникнення права власності необхідний певний ряд дій, спрямований на його реєстрацію. ОСОБА_2 , знаючи про скасування ухвали апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2013 року, не вчинила дій спрямованих на збереження та відновлення свого права власності на спірну квартиру. ОСОБА_8 за життя мала право на відчуження нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , оскільки правомірно володіла цим майном і жоден з правочинів, за яким вона стала власником нерухомого майна, не визнаний недійсним чи нікчемним, право власності було зареєстровано у відповідності до законодавства діючого на момент виникнення правовідносин. У відповідності до постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, якою передбачено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочинів недійсними, є насамперед, сторони правочину. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь - яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь - яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Жоден із правочинів, за яким відбувалося відчуження житлового приміщення, не визнаний фіктивним чи недійсним. Згідно договорів купівлі-продажу від 11.01.2014 року, посвідчених приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., нерухоме майно (будинок та земельні ділянки) належать ОСОБА_1 на праві приватної власності. Зазначене право власності відповідно до закону внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно. Дані правочини не визнані фіктивними чи недійсними, право власності у встановленому законом порядку зареєстровано за позивачем. Доказів, які б вказували на незаконність набуття права власності позивачем, матеріали справи не містять та суду зі сторони відповідачів не надано. Позивач на відповідних правових підставах придбав спірну нерухомість та право власності зареєстрував відповідно до чинного законодавства у компетентних органах, відповідач ОСОБА_2 у відповідності до норм діючого законодавства, як на момент виникнення правовідносин, так і на даний момент, не є власником нерухомості за адресою АДРЕСА_1 . Отже, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем майна у відповідності до вимог ст. 388 ЦК України. А відповідачем ОСОБА_2 не надано суду першої інстанції доказів реєстрації за нею права власності на об'єкти нерухомого майна після застосування реституції 06.11.2013 року, також не доведено вибуття майна з її володіння на користь ОСОБА_1 . Майно вибуло з володіння ОСОБА_8 , яка була власником нерухомості з її волі. Наявність спірного запису (оскільки реєстрація права власності ОСОБА_1 не скасована) щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку, яка не була предметом договору купівлі продажу, укладеному між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 , не впливає на наявний факт добросовісності зі сторони ОСОБА_1 як покупця, а його право власності потребує захисту на підставі ст. 392 ЦК України.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставини, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішенням суду встановлено, що ОСОБА_3 визнаний правонаступником померлої ОСОБА_8 , але матеріали справи не містять ухвали суду про визнання його правонаступником та відсутні підстави визнавати ОСОБА_3 правонаступником померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_8 , бо відповідно до листа приватного нотаріуса Воронкової О.А. від 22.05.2018 року за номером 133/01-16 спадкова справа після померлої ОСОБА_8 відкрита, у спадковій справі є дві заяви ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , свідоцтво про право на спадщину не видавалось, а спадкоємців є двоє. Встановлюючи рішенням суду про визнання правонаступником померлої ОСОБА_8 тільки її сина і не зазначаючи з яких підстав він став правонаступником, суд першої інстанції не взяв до уваги, що правонаступником також є і ОСОБА_2 . Зазначає, що у 2006 році ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_2 будинок. У 2012 році ОСОБА_3 переконав матір змінити своє рішення. Внаслідок цього ОСОБА_8 разом з ОСОБА_3 подали позов до суду про визнанн угоди дарування недійсною. Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013 року відмовлено за безпідставністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування від 13.05.2006 року. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2013 року рішення суду першої інстанцїі скасовано, постановлено нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_8 та визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 , укладений 30.05.2006 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_2 . Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2013 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2013 року скасовано, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 лютого 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_10 в інтересах ОСОБА_8 відхилено, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2013 року залишено без змін, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування відмовлено у повному обсязі. Під час перебування вищевказаної справи в суді касаційної інстанції ОСОБА_8 та ОСОБА_3 почали продаж будинку. У грудні 2013 року ОСОБА_11 особисто повідомляла ОСОБА_1 , що будинок є предметом судового спору. Приватний нотаріус Огир Л.А. також була залучена в якості третьої особи у справі про визнання договору дарування недійсним, вона отримала копію ухвали касаційної інстанції, тому не повертала оригінали документів ОСОБА_8 , у листопаді 2013 року Октябрським районним судом м. Полтави було розглянуто цивільну справу про витребування документів у приватного нотаріуса. ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі, про вказане рішення стало відомо лише через рік. Коли ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2013 року рішення апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2013 року скасовано і справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то в цей час ОСОБА_8 переробляла державні акти на землю, про незаконний продаж будинку знав і ОСОБА_1 25.02.2014 року ухвалою апеляційного суду Полтавської області залишено без змін рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02 липня 2013 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування відмовлено у повному обсязі. Угоду купівлі-продажу будинку уклали 11.01.2014 року, всі дії вчиняв ОСОБА_3 , тому він і визнав одразу позов, гроші від продажу будинку отримав саме він, також він писав розписку про отримання грошей. У 2014 році ОСОБА_2 була змушена звернутися до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно: будинок АДРЕСА_1 , до участі у розгляді цієї справи залучений ОСОБА_1 . Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2014 року, яке залишено судом касаційної інстанції без змін, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11 січня 2014 року, яким проведено відчуження житлового будинку та двох земельних ділянок, що розташовані по АДРЕСА_1 . Суд визнав за ОСОБА_2 право власності на зазначений житловий будинок і земельні ділянки та витребував у ОСОБА_1 з чужого незаконного володіння житловий будинок і земельні ділянки по АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначений будинок і земельні ділянки в реєстрі нерухомого майна. Незважаючи на вказані обставини, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначає, що угода купівлі-продажу не визнана фіктивною чи недійсною, тому у суду не має підстав вважати ОСОБА_1 недобросовісним набувачем, незважаючи на те, що рішення про визнання угоди недійсної прийняте за п'ять років до оскаржуваного рішення суду і право власності також зареєстровано за ОСОБА_2 . На вказані обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, хоча відповідачем наголошувалося на тому, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на спірний будинок, яке ніким не скасоване і питання про його скасування не ставилось у позовних вимогах, суд також не врахував, що визнаючи ОСОБА_1 добросовісним набувачем по скасованому договору купівлі-продажу, треба скасувати і державну реєстрацію права власності, яке має відповідач ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Шеховцов І.Є. вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що ОСОБА_8 на праві приватної власності належало домоволодіння АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є рідними дітьми ОСОБА_8
30.05.2006 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування домоволодіння АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Огир Л.А., запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно № 2016. ОСОБА_2 на підставі відповідної угоди здійснила реєстрацію права власності на нерухомість 02.08.2006 року.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_8 стверджувала, що вона мала намір подарувати нерухомість в рівних частинах як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 ОСОБА_8 стверджувала, що ОСОБА_2 її ошукала, оформивши нерухомість лише на себе, а тому звернулася до суду про визнання договору дарування недійсним.
Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 30 липням 2013 року позовні вимоги ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування було задоволено, визнано недійсним договір дарування будинку АДРЕСА_1 , укладений 30 травня 2006 року.
Реалізовуючи вказане рішення суду, ОСОБА_8 звернулася до Октябрського районного суду м. Полтави про застосування двосторонньої реституції, повернення сторін в первинний стан та витребування від нотаріуса ОСОБА_12 утримувані нею правовстановлюючі документи.
Рішення суду від 06 листопада 2013 року, яким задоволено позовні вимоги ОСОБА_8 про повернення сторін у первинний стан та зобов'язання приватного нотаріуса Огир Л.А. повернути правовстановлюючі документи на домоволодіння та земельні ділянки, є чинне та не було скасоване на момент укладання договору між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 .
На підставі вищевказаних судових рішень ОСОБА_2 було втрачено право власності на спірну квартиру.
Ухвалою ВССУ від 11.12.2013 року рішення апеляційного суду було скасовано, а справу було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 25 лютого 2014 року ухвалою апеляційного суду Полтавської області рішення суду першої інстанції від 02.07.2013 року, яким відмовлено ОСОБА_8 у визнанні договору дарування недійсним, залишено без змін.
Відповідач ОСОБА_2 вважає, що на підставі цього її право власника на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 було поновлено.
11 січня 2014 року ОСОБА_8 уклала з ОСОБА_1 договір купівлі - продажу належного їй нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 4), а саме: - житлового будинку з надвірними будівлями на приватизованій земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003, право власності на яку посвідчено окремим договором купівлі продажу; - земельну ділянку за тією ж адресою, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003, площею 0,1000 га; - земельну ділянку за тією ж адресою, кадастровий номер 5310136700:07:001:0004, площею 0,0576 га.
ОСОБА_1 на підставі укладених договорів здійснив відповідну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Об'єктами договору купівлі - продажу були також об'єкти - земельні ділянки за кадастровим номером 5310136700:07:001:0003, площею 0,1000 га, кадастровим номером 5310136700:07:001:0004, площею 0,0576 га, що не були предметом договору дарування, а є новоствореними об'єктами права власності у відповідності до рішення Ленінської районної у м. Полтаві ради від 19.12.2013 року, яке було прийняте на підставі заяви ОСОБА_8 про впорядкування земельних ділянок і на підставі чого їм були присвоєні кадастрові номери.
Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Предметом даного спору є визнання позивача добросовісним набувачем та власником за договором купівлі-продажу спірного будинку з надвірними будівлями та двох земельних ділянок: площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003 та площею 0,0576 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0004.
Згідно ч.1,2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Таким чином, за змістом ст. 330 ЦК України право власності на відчужене майно набувач ОСОБА_1 набуває у тому випадку, коли відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Проте, з матеріалів справи вбачається, що рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2014 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.12.2015 р. залишено без змін, визнано недійсним договір купівлі-продажу від 11 січня 2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., яким проведено відчуження житлового будинку загальною площею 91,2 кв.м., житловою площею 85,8 кв.м. та земельну ділянку кадастровий номер 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 1000 кв.м., для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право приватної власності на житловий будинок загальною площею 91,2 кв.м. житловою площею 85,8 кв.м. та земельну ділянку кадастровий номер 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 1000 кв.м., для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 . Витребувано належні ОСОБА_2 на праві приватної власності житловий будинок загальною площею 91,2 кв.м. житловою площею 85,8 кв.м. та земельну ділянку кадастровий номер 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 1000 кв.м., для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , із чужого незаконного володіння, а саме ОСОБА_1 (т.1 а.с. 44-46).
Крім цього, ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 травня 2015 року заяву ОСОБА_2 про роз'яснення рішення суду від 24.12.2014 р. задоволено, роз'яснено, що за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок загальною площею 91,2 кв.м., корисною площею 85,8 кв.м., житловою площею 49,5 кв.м., що визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5310136700:07:001:0223 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд - 1000 кв.м., для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , не позбавляє її права власності на дані земельні ділянки, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , та які на даний час мають кадастрові номери: з цільовим призначенням для особистого селянського господарства загальною площею 0,0576 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0004 та для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003 (т.1 а.с. 47).
Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції залишив поза увагою вказані судові рішення апеляційного суду Полтавської області, якими вже витребувано майно у ОСОБА_1 , не дав їм належну правову оцінку та не встановив правових наслідків, які настали для сторін спору у зв'язку з їх ухваленням, а саме, що рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2014 року та ухвала апеляційного суду Полтавської області від 13 травня 2015 року стали підставою для прийняття 18.01.2016 р. рішення (індексний номер 27847356) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_2 права приватної власності на спірний житловий будинок та надвірні будівлі; 15.01.2016 р. рішення (індексний номер 27822715) про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5310136700:07:001:0004; 24.12.2015 р. рішення (індексний номер 27459711) про державну реєстрацію права приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003 (т.1 а.с. 48,49,50).
Мотивуючи рішення, суд першої інстанції безпідставно вдався до аналізу обставин щодо укладення 30.05.2006 р. ОСОБА_8 договору дарування на користь ОСОБА_2 , також до аналізу обставин щодо наявності чи відсутності державної реєстрації за відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірні об'єкти нерухомого майна на час укладення договору купівлі-продажу між продавцем ОСОБА_8 та покупцем ОСОБА_1 цього нерухомого майна, оскільки висновки суду першої інстанції в цій частині протирічать фактичним обставинам справи та не мають правового значення для правильного вирішення спору, беручи до уваги ухвалені судові рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2014 року та від 13 травня 2015 року, які встановили відповідні юридичні факти у спорі між сторонами.
Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Також є помилковим висновок суду першої інстанції в тій частині, що відповідач ОСОБА_2 , знаючи про скасування ухвали апеляційного суду Полтавської області від 11 грудня 2013 року, не вчиняла дій спрямованих на збереження та відновлення свого права власності на спірну квартиру, при цьому суд не мотивував у чому полягало відновлення її права на власність, чому вона повинна вчиняти ці дії, у чому полягали загрози для неї від не вчинення цих дій. Також суд першої інстанції встановив, що реєстрація права власності ОСОБА_8 на спірне майно Степаницею не було оспорене, як і не було з грудня 2013 року відповідних звернень про застосування реституції, на які також розповсюджуються строки позовної давності.
А саме, як вбачається по справі, ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11.12.2013 р. було скасовано рішення апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2013 р. про визнання договору дарування від 30.05.2006 р. недійсним (т.1 а.с. 14-15), та справу було передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тобто апеляційний розгляд справи продовжився, апеляційному перегляду підлягало рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013 р. (т.1 а.с.16), яким у задоволенні позову про визнання договору дарування від 30.05.2006 р. було відмовлено, тобто договір дарування від 30.05.2006 р. на користь ОСОБА_2 був чинним і вона мала право власності на спірне нерухоме майно. Є незрозумілим, яке збереження та відновлення прав, яку реституцію та строки позовної давності мав на увазі суд першої інстанції, мотивуючи рішення, оскільки у справі про визнання договору дарування від 30.05.2006 р. тривав апеляційний розгляд і у подальшому ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2014 р. рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013 р., яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування відмовлено за безпідставністю, залишено без змін (т. 1 а.с. 12-13). Ухвала апеляційного суду Полтавської області від 25.02.2014 р. набрала законної сили.
По справі вбачається, що у проміжок часу після скасування 11.12.2013 р. Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2013 р. про визнання договору дарування від 30.05.2006 р. недійсним і до перегляду 25.02.2014 р. апеляційним судом Полтавської області рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013 р., було укладенодоговір купівлі-продажу від 11.01.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дробітько В.В., яким проведено відчуження ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1 спірного житлового будинку з надвірними будівлями на приватизованій земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003 (т.1 а.с. 145), а також укладено два договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003 та площею 0,0576 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0004 (т.1 а.с. 172,198). Як вказано у договір купівлі-продажу від 11.01.2014 року, відчужуваний житловий будинок з надвірними будівлями належить продавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Третьою полтавською державною нотаріальною конторою від 12.04.2000 року, зареєстрованого в КП «Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» в книзі 2 номер запису 227, а земельні ділянки - на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 904420, виданого виконавчим комітетом Полтавської міської ради 10.05.2005 року, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №3-1074 та підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-5301091702014, виданого Управлінням Держземагенства у м. Полтаві від 10.01.2014 р. Згідно пункту 5 договору купівлі-продажу домоволодіння від 11.01.2014 р. та пунктів 7 договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 11.01.2014 р. продавець ОСОБА_8 свідчить, що до укладення цього договору будинок та земельні ділянки іншим особам не відчужені, що до будинку та земельних ділянок відсутні судові спори. Проте, з наданих приватним нотаріусом на виконання ухвали суду першої інстанції належним чином завірених копій договорів купівлі-продажу вбачається, що приватному нотаріусу було надано рішення апеляційного суду Полтавської області від 30.07.2013 р. про визнання договору дарування від 30.05.2006 р. недійсним (т.1 а.с. 156-157), що вказує на те, що спірне нерухоме майно було предметом спору, що відносно нього маються судові рішення, при посвідченні договорів не було перевірено, згідно унікального номеру цивільної справи, у Єдиному реєстрі судових рішень (як перевірялася інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного земельного кадастру про земельну ділянку), чи не було оскаржено вказане рішення суду у касаційному порядку, бо фактично на час укладення вказаних правочинів вказане рішення апеляційного суду було скасоване, цивільна справа перебувала у провадженні апеляційного суду, а рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 02.07.2013 р. ще не набрало чинності.
Крім цього, при посвідченні договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 11.01.2014 р. ОСОБА_8 було наданоДержавний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 904420, виданий виконавчим комітетом Полтавської міської ради 10.05.2005 року, в якому значиться земельна ділянка загальною площею 1576 кв.м., кадастровий номер 5310136700:07:001:0223, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 1000 кв.м. та для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м. (т.1 а.с. 179). З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що Управлінням Держземагенства у м. Полтаві 10.01.2014 р., тобто за день до вчинення правочинів, була проведена державна реєстрація земельних ділянок на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) 09.01.2014 р. площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,0576 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0004, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (т.11 а.с. 180, 206). Таким чином вбачається, що одна земельна ділянка загальною площею 1576 кв.м., кадастровий номер 5310136700:07:001:0223, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд - 1000 кв.м. та для ведення особистого селянського господарства - 576 кв.м. була поділена за цільовим призначенням на дві земельні ділянки з присвоєнням кожній окремого кадастрового номеру, при цьому ні їх розміри, ні місце знаходження не були змінені, житловий будинку з надвірними будівлями знаходиться на земельній ділянці площею 0,1000 га, кадастровий номер 5310136700:07:001:0003.
Висновок суду першої інстанції про те, що об'єктами купівлі-продажу були земельні ділянки, які не були предметом договору дарування, а є новоствореними об'єктами права власності у відповідності до рішення Ленінської районної у м. Полтаві раді від 19.12.2013 р. , яке було прийняте на підставі заяви ОСОБА_8 про впорядкування земельних ділянок і на підставі чого їм були присвоєні нові кадастрові номери, є неправильним, оскільки ці земельні ділянки не є новоствореними об'єктами права власності, поділ первинної земельної ділянки на дві земельні ділянки з присвоєнням нових кадастрових номерів не змінив ні цільового призначення кожної земельної ділянки, ні розмірів, ні місце знаходження, право власності на земельну ділянку загальною площею 1576 кв.м. підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 904420 від 10.05.2005 року, який є єдиним правовстановлюючим документом на земельну ділянку і на якому приватним нотаріусом вчинено напис про посвідчення 11.01.2014 р. за р.№22 договір купівлі продажу земельної ділянки площею 0,1000 га (т.1 а.с. 205).
Також по справі вбачається, що спірні житловий будинок та земельні ділянки зареєстровані у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24.12.2014 р. та ухвали цього суду від 13.05.2015 р., тобто на виконання рішення суду про визнання за ОСОБА_2 права власності на них та витребування їх із незаконного володіння у ОСОБА_1 , а не у порядку реституції на виконання рішення суду у справі про визнання незаконним договору дарування від 30.05.2006 р. (т.3 а.с. 99-101).
Крім цього, доводи апеляційної скарги про те, що у своєму рішення суд посилається на те, що нібито ухвалою суду ОСОБА_3 визнано правонаступником померлої матері ОСОБА_8 і що така ухвала у матеріалах справи відсутня, то по справі вбачається, що ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 10.05.2018 року зупинено провадження у справі до встановлення правонаступників після смерті ОСОБА_8 (т.2 а.с. 63), 29.05.2018 р. суду було надано витяг про реєстрацію в Спадковому рнеєстрі спадкодавця ОСОБА_13 (т.2 а.с. 68), 01.06.2018 р. суду надано довідку приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу про заведення 26.04.2018 р. спадкової справи, що 26.04.2018 р. надійшла заява про прийняття спадщини від сина ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 - від дочки ОСОБА_2 (т.2 а.с.75), 10.07.2018 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_14 від 06.07.2018 р. (т.2 а.с. 82-84) і ухвалою суду від 08.08.2018 р. було відновлено провадження у справі (т.2 а.с. 86), ухвала суду про притягнення до участі у справі правонаступників після смерті ОСОБА_8 - її дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - відсутня. Також по справі вбачається, що рішення суду ухвалене у підготовчому засіданні, тобто ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду не постановлялася, згідно ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, проте, по справі вбачається, що відповідач ОСОБА_2 позов не визнавала, отже судом першої інстанції рішення суду ухвалене з порушенням вказаної норми процесуального права.
Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
По справі вбачається, що відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн., ця сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.
Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Керуючись ст. ст. 367 ч. 1, 2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.3, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
РішенняЛенінського районного суду м. Полтави від 24 грудня 2019 року - скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Дробітько Вікторія Вікторівна, ОСОБА_4 в своїх інтересах та в якості представника неповнолітніх: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Відділ захисту прав неповнолітніх Подільського райвиконкому м. Полтави про визнання добросовісним набувачем - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16 березня 2020 року.
СУДДІ: Дорош А.І. Лобов О.А. Триголов В.М.